WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Рецепція ринкового спадкового права в сучасному спадковому праві України - Реферат

Рецепція ринкового спадкового права в сучасному спадковому праві України - Реферат


Реферат на тему:
"Рецепція ринкового спадкового права
в сучасному спадковому праві України"
ПЛАН
Вступ
1. Римське спадкове право як джерело сучасного спадкового права
2. Спадкування за заповітом у римському праві
3. Спадкування за законом у римському спадковому праві
4. Сучасні загальні положення про спадкування
Використана література
Вступ
Перехід України до ринкової економіки, важливі політичні, економічні та соціальні процеси в державі, а також її прагнення увійти повноправним членом до Європейського Союзу зумовлюють потребу у вдосконаленні правової системи України та приведенні у відповідність до міжнародних стандартів правового статусу особи, зокрема в частині її майнових прав.
Тривалі дискусії стосовно поділу права на приватне і публічне, пов'язані з розробкою і наступним прийняттям Цивільного, Земельного кодексів та інших важливих нормативно-правових актів, є відображенням докорінної перебудови поглядів на систему права, що існувала в Україні упродовж більш ніж півстоліття. Нині відбувається трансформація українського права, зумовлена відтворенням традицій романо-германської правової сім'ї, яка заснована, як відомо, на рецепції римського приватного права.
У процесі історичного розвитку українське право вже зазнало сприятливого впливу класичного права, у тому числі і римського приватного, хоча при цьому збереглися його національні особливості. Історичне походження і розвиток українського права традиційно пов'язані з римською правовою доктриною, що, зокрема, виявилось у "Руській Правді", Литовських статутах, "Правах, за якими судиться малоросійський народ..." та інших пам'ятках українського права.
Відтак у Цивільному кодексі України від 16 січня 2003 року простежуються тенденції визнання пріоритету приватного права і всебічного захисту інтересів та прав людини.
Сьогодні виникла потреба в уніфікації національного законодавства країн СНД та країн ЄС і значна роль у цьому процесі належить римському приватному праву, причина довговічності якого полягає, зокрема, і в тому, що римляни творчо перейняли та синтезували не тільки свій, а й чужий правовий досвід.
1. Римське спадкове право
як джерело сучасного спадкового права
Цивільне право як наука було започатковано ще в часи Римської Імперії. До того ж часу і відноситься виникнення спадко-вого права як галузі права. У системі римського права інститут спадкового права був нібито незалежним, він не зв'язаний з іншими галузями майнових прав. Він не входить в систему речових прав, не є яким-небудь типом зобов'язального права але дуже тісно зв'яза-ний з цими галузями. Римськими юристами були розроблені основ-ні поняття спадкового права, механізми спадкування за заповітом і за законом. Ще в римському праві були розроблені основні поняття спадкового права та саме визначення спадкового права. Так в римському праві спадковим правом називали сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна вмершого до інших осіб. Був розроблений принцип " nemo pro parte testatus, pro parte intestatus decedere potest ", що означало що не може бути спадкуван-ня в одній частині майна за заповітом, а в іншій - за законом.
Римське спадкове право пройшло довгий шлях розвитку, в процесі якого надбало ряд рис, відповідних до характеру римської власності та сім'ї. Розвиток свободи заповідальних розпоряджень був обумовлений посиленням приватної власності по мірі звільнення її від пережитків сімейної.
Спадкування за давнім цивільним правом (hereditas) регламентувалося Законами XII таблиць, які вже передбачали спадкування за заповітом та спадкування за законом. Основним типом спадкування все таки було спадкування за законом. Але вже закони XII таблиць признають спадкування за заповітом переважною формою спадкування.
Спадкування за преторським едитом (bonorum possessio). Було значно ослаблено формалізм при складанні заповітів.Було введено таке поняття як спадкоємці за законом першої та другої черги.
Спадкування за імператорським законодавством. В цей період спадкування далеко відійшло від старого цивільного спадкування. В цей період відбувся значний розвиток спадкового права, але воно ще не стало чіткою, закінченою системою. До часу правління Юстиніана римське спадкове право, особливо спадкування за законом, було доволі складним та заплутаним інститутом. У такому вигляді воно й було представлене в кодифікації Юстиніана через те, що він не був на той час готовим реформувати спадкове право.
Спадкування за правом Юстиніана. У 542 році новели 115, 118, 127 приводять спадкове право до чіткої системи, тим самим завершивши становлення римського спадкування, створивши чіткий правовий інститут, в якому були враховані нові соціально-економічні умови римського суспільства. Так всіх родичів померлого Юстиніан розділив на п'ять класів (черг). Було встановлено черговість наслідування за класами.
2. Спадкування за заповітом у римському праві
Спадкування за законом з'явилося раніше спадкування за заповітом. Заповіт - розпорядження власника своїм майном на випадок смерті. В римській класичній сім'ї єдиним і повновладним власником сімейного майна був домо-владика, і тільки він міг ним розпоряджатися, і на випадок смерті вказати, кому повинно перейти після смерті його майно, в яких частках, в якому порядку тощо. Заповіт не можна визнати договором Заповіт - це розпорядження з відкладальною умовою, бо воно набуває чинності лише з настанням умови - смерті заповідача. Для визнання за заповітом юридичної сили він має відповідати таким умовам: заповідач повинен мати активну заповідальну правоздатність; заповіт повинен бути складений в формі, що визначається законом: у заповіті має міститися призначення конкретних осіб спадкоємцями, які повинні мати пасивну заповідальну правоздатність. Заповіт, що не відповідає зазначеним вимогам, визначається недійсним.
Приватними заповітами називалися такі, які складалися без участі органів державної влади. Якщо ж в їх складанні тією чи іншою мірою брали участь органи державної влади, вони називалися публічними. В свою чергу, приватні заповіти могли бути письмовими і усними.
При здійсненні письмового заповіту спадкодавець оголошував свідкам про те, що в цьому документі його заповіт. підписував його сам і давав для підпису свідкам, які засвідчували свої підписи печатками. Призначення спадкоємців - основний зміст будь-якого заповіту. У деяких випадках могли бути спадкоємцями за заповітом і раби. Важливим принципом римського спадкового права, який тією чи іншою мірою залишався незмінним в усі часи римської історії, була свобода заповіту. Заповідач мав право при-іначити спадкоємцем на свій нічим не обмежений розсуд будь-кого як із своїх родичів, так і зовсім сторонніх осіб. Заповіт, укладений суворо до вимог закону, все ж міг бути відмінений або частково змінений до відкриття спадщини самим заповідачем: він міг скласти новий заповіт, доповнити його або змінити. Пізніше складенийзаповіт відміняє раніше складений у частині, що суперечить раніше складеному.
3. Спадкування за законом у римському спадковому праві
Спадкування за законом -спадкування проти заповіту - мало місце в таких випадках а) за відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) смерті спадкоємців, зазначених в заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття
Loading...

 
 

Цікаве