WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади - Реферат

Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади - Реферат

може розглядати скарги на ро-боту поліції, органів управління державним сектором економіки, охорони здоров'я тощо.
Загальний порядок роботи омбудсманів такий: скарги окремих гро-мадян на дії органів влади і посадових осіб передають омбудсманам, вони починають розслідування. У Великобританії ці скарги спочатку подають депутатам від відповідних виборчих округів, а ті вирішують - передавати їх парламентському комісару, чи ні. За змістом своїх повноважень омбудс-мани з власної ініціативи контролюють виконання вимог законності в діяльності органів влади. Проте вони не мають права вживати оперативні заходи, пов'язані з прямим втручанням у роботу цих органів.
Звичайною формою реагування з боку омбудсманів є різного роду по-дання і пропозиції. З ними, зокрема, омбудсман може звернутися до пар-ламенту або уряду, пропонуючи зміни у законодавстві. У Швеції омбудсма-ни наділені правом законодавчої ініціативи, а в Іспанії та Польщі - правом ініціювати конституційний контроль.
Практично в усіх країнах омбудсмани мають право звертатися до ор-ганів влади і посадових осіб, яких вони контролюють, з рекомендаціями ліквідувати наслідки вчиненихпорушень. Такі звернення звичайно мають місце у зв'язку з ненавмисними неправомірними діями, іноді їм надається превентивний, профілактичний характер. У випадках грубого порушення законності омбудсмани у Скандинавських країнах і Фінляндії можуть по-рушити кримінальну справу і навіть виступати із обвинуваченням у суді.
Щороку омбудсмани подають парламенту звіт про свою роботу, який, як правило, розглядається у спеціальній комісії (комітеті). У Франції медіатор звітує ще й перед президентом.
В усіх країнах, де вони існують, омбудсмани розглядаються як своєрідні посередники між особою та органами влади. Вони позбавлені змоги виправляти рішення відповідних органів і посадових осіб. Їхня діяльність за своєю природою є швидше наглядовою, ніж контрольною. Сама ж діяльність омбудсманів сполучається з іншими формами парламентського контролю і нерідко спричиняє їх застосування.
Серед форм парламентського контролю за урядами можна також назвати прийняті в деяких країнах регулярні обговорення їхніх звітів. Прик-ладом такої практики є робота палат парламенту Швейцарії. Уряд щороку складає звіт про свою діяльність і передає його до парламенту. У парламенті звіт спочатку вивчають постійні комісії, а потім обговорюють самі палати.
Різновидом подібних звітів є так звані тронні промови монархів, які готуються урядами і проголошуються на початку сесій парламентів. Після проголошення такої промови у нижніх палатах парламентів відбуваються дебати із загальних питань урядової політики. Характерно, що форма трон-ної промови прийнята не тільки у Великобританії та в деяких інших євро-пейських парламентарних монархіях, а й у колишніх домініонах, зокрема в Канаді. Тут з тронною промовою виступає генерал-губернатор.
До традиційних форм парламентського контролю за діяльністю органів виконавчої влади звичайно відносять роботу постійних, спеціальних і слідчих комісій (комітетів) парламенту. При цьому такий контроль тією чи іншою мірою притаманний практиці всіх розвинутих країн, незалежно від форми державного правління.
У країнах із змішаною республіканською і парламентарними формами правління певні функції контролю за урядом здійснюють постійні комісії. Виняток становить лише Великобританія, де відповідні парламентські структури аж ніяк не пов'язані із спеціалізацією окремих міністерств. У Швеції контрольні функції сконцентровані у однієї з постійних комісій - конституційної комісії. Спеціальні комісії також реалізують контрольні функції щодо уряду.
Що ж стосується слідчих комісій, то їх утворення практично завжди є подією неординарною. Виняток становлять лише США, де діяльність комітетів з розслідування є однією із складових роботи конгресу. Існуючі тут постійні комітети і комітети з розслідування наділені правом проводити так звані слухання. Для цього вони можуть викликати не тільки відповідних урядовців, а й свідків, експертів тощо. За неправдиві свідчення і свідому дезінформацію з боку запрошених на слухання останні можуть бути звинувачені у "неповазі до конгресу", що тягне за собою кримінальну відповідальність. Все це зумовлює високий рівень авторитету представницького органу і його комітетів.
Разом з тим не всі представники виконавчої влади вважають себе зобов'язаними з'являтися на такі слухання. Конституційна теорія і практика США знає поняття привілею виконавчої влади. За змістом цього поняття виконавча влада повинна завжди надавати інформацію конгресу, за винятком тих випадків, коли й оголошення може завдати шкоди державним інтересам. Встановлює наявність такого інтересу сам президент. На нього і поширюється в першу чергу дія привілею виконавчої влади.
Президент США на свій розсуд вирішує, чи слід ту або іншу інфор-мацію доводити до відома конгресу. Відмова тих чи інших посадових осіб адміністрації надавати конгресу інформацію і, зокрема, оголошувати її на слуханнях у комітетах з посиланням на відповідний привілей може мати місце тільки з санкції президента. В останні десятиліття помічники прези-дентів неодноразово користувалися привілеєм виконавчої влади у своїх ви-ступах на слуханнях. Дещо складніша ситуація з членами кабінету, затвер-джуваними на посадах "з поради і згоди" сенату. На практиці вони також нерідко посилаються на те, що діють за уповноваженням президента.
Формулюючи привілей виконавчої влади, прихильники цієї державно-правової конструкції посилаються на положення ст. 2 Конституції США, де сказано, що президент "забезпечує точне виконання законів і визначає повноваження усіх посадових осіб Сполучених Штатів". У свою чергу, супротивники ідеї привілею виконавчої влади вважають її анахронізмом, пов'язаним з принципом монархічного правління, згідно з яким "король не може чинити неправомірно".
Прийняті й інші форми парламентського контролю за діяльністю уряду. Вони нерідко відображають особливості структури й організації того чи іншого представницького органу.
Окремого розгляду потребують форми парламентського контролю за витрачанням державних коштів, тобто за реалізацією урядом (виконавчою владою) державного бюджету. В деяких країнах встановлено порядок, за яким уряд щороку або частіше повинен звітувати перед парламентом (ниж-ньою палатою) про загальний фінансовий стан. Однак більш прийнятним є інший порядок, за яким
Loading...

 
 

Цікаве