WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади - Реферат

Парламентський контроль за діяльністю органів виконавчої влади - Реферат

самій сесії, на яку її внесено.
В Італії в нижній палаті парламенту відповідь на інтерпеляцію має бути дана після закінчення двотижневого строку з правом уряду на такий самий додатковий строк. За згодою авторів інтерпеляції відповідь може бути перенесена ще на пізніший строк. У сенаті дату відповіді на інтерпеляцію встановлює голова палати, а у випадку незгоди з нею авторів інтерпеляції - сама палата. Уряд може відмовитися відповідати, вмотивувавши причину такої відмови.
Подібні процедури передбачені основними законами Литви, Словаччи-ни, Словенії та інших держав.Процедура інтерпеляції прийнята і в Швей-царії, хоча там не існує інституту політичної відповідальності уряду перед представницьким органом. Інтерпеляція вноситься в нижню палату від імені одинадцяти депутатів, а у верхню - чотирьох. Голови палат самі вирішують її долю, голосування з цього приводу не проводиться. У випадку, коли приймається рішення реалізувати інтерпеляцію, від імені палати формулюється доручення уряду негайно або на найближчому засіданні палати дати на неї усну відповідь. Звичайно члени парламенту використовують цю процедуру з метою зробити публічною критику уряду або окремих міністрів.
У ряді країн відповідні процедури офіційно визначаються як запит. У Болгарії окремі депутати парламенту можуть звертатися із запитами до уряду в цілому або до окремих міністрів. На пропозицію 1/5 складу пар-ламенту за змістом запитів проводяться обговорення і приймаються спеціальні рішення. В Австрії запит вноситься в нижню палату парламенту від імені п'яти депутатів. Уряд повинен дати відповідь на нього в усній або письмовій формі протягом двох місяців. Якщо уряд не може повідомити необхідну інформацію, то він зобов'язаний обгрунтувати це у своїй відповіді на запит. У ФРН, де запит вноситься від імені ЗО депутатів, дата відповіді на нього погоджується з самим урядом. За умов, коли уряд відмовляється відповідати або ухиляється від відповіді протягом 15 днів, питання про дату обговорення запиту вирішує палата.
Парламентська практика Великобританії та інших англомовних країн не знає процедури інтерпеляції. Своєрідним її замінником тут є так звана пропозиція. За формою пропозиція - це проект резолюції, в якій визначається позиція нижньої палати з певного питання. Пропозиція обґрунтовується і ставиться на голосування в палаті. Вона створює мож-ливості для критики уряду. Саме тому пропозиції звичайно пропонуються опозицією. Одним з варіантів пропозиції може бути проект резолюції, що має на меті висловити недовіру уряду. Частіше у пропозиціях, пропонованих опозицією, формулюється оцінка конкретної ситуації. Уряд, користуючись підтримкою парламентської більшості, завжди може відхилити подібні пропозиції або внести до них потрібні йому зміни. Більше того, він сам використовує процедуру пропозиції для обговорення в палаті важливих питань і формального схвалення свого курсу.
Ще однією формою контролю з боку представницького органу за діяльністю уряду є робота так званого омбудсмана - спеціальної посадової особи, до компетенції якої входить розгляд скарг громадян на діяльність органів влади і посадових осіб. Водночас омбудсман звичайно має право з власної ініціативи здійснювати перевірку законності актів управління, процедур їх прийняття, а також дій відповідних посадових осіб. У Фінляндії і Швеції омбудсмани навіть наділені правом контролювати виконання законів і підзаконних актів.
Уперше інститут омбудсмана був запроваджений у Швеції ще на по-чатку XVIII ст. З часом його сприйняли інші Скандинавські країни і Фінляндія. В останні сорок років цей інститут знайшов своє місце в держав-но-правовій практиці понад шістдесяти країн із змішаною республіканською і парламентарними формами правління. В США на рівні окремих штатів запроваджений інститут омбудсмана виконавчої влади. У більшості країн омбудсманів розглядають як допоміжні парламентські структури.
Крім назви "омбудсман", яка набула характеру родової, для позначення відповідної посади використовуються й інші: парламентський комісар із справ адміністрації (Великобританія, Нова Зеландія), посередник або медіатор (Франція), народний захисник (Іспанія), проведор юстиції (Португалія), уповноважений з прав людини (Польща, Росія), контролер (Литва) тощо.
Звичайно омбудсманів обирають парламенти або їх нижні палати на строк власних повноважень. У Швеції парламент обирає чотирьох ом-будсманів, кожний з яких здійснює контроль в окремій сфері публічної діяльності. В Австрії нижня палата парламенту обирає колегію народного правозахисту, яка складається з трьох членів і діє як єдиний орган. У Литві конституція передбачає кількох контролерів парламенту. В Угорщині, крім "традиційного" омбудсмана, парламент обирає уповноваженого з питань захисту прав національних і етнічних меншин.
Існує й інший порядок заміщення посади омбудсмана. У Франції медіатор призначається урядом строком на шість років. У Великобританії посада парламентського комісара також заміщується шляхом урядового призначення. Комісар іде у відставку у віці 65 років, але він може бути усунутий з посади і достроково за рішенням обох палат парламенту.
Найширшими повноваженнями наділені омбудсмани у Скандинавських країнах і Фінляндії. Тут до сфери їхньої компетенції віднесено контроль за діяльністю не тільки державних органів, а й місцевого самоврядування. У Швеції та Фінляндії омбудсмани здійснюють контроль навіть за судами. Вони не втручаються в саму роботу судових органів, однак мають право порушувати кримінальні справи проти тих суддів, які чинять протизаконне. В Данії, Фінляндії контроль омбудсманів поширюється й на членів уряду.
У Швеції і Норвегії один з омбудсманів контролює тільки військову адміністрацію, в той час як у Данії та Фінляндії військові справи віднесені до тих омбудсманів, які займаються діяльністю цивільних установ. У ФРН, де не існує загального інституту омбудсмана, нижня палата парламенту обирає спеціального уповноваженого з питань оборони, до обов'язків якого віднесені охорона прав військовослужбовців і сприяння парламентському контролю за збройними силами.
У Великобританії поза контролем парламентського комісара зали-шається сфера місцевого самоврядування. Він також не має права займатися питаннями, віднесеними до компетенції судів або адміністративних три-буналів. До того ж його повноваження охоплюють діяльність не усіх міністерств та відомств. Зокрема, комісар не
Loading...

 
 

Цікаве