WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → ШПАРГАЛКИ З ПРАВОЗНАВСТВА - Реферат

ШПАРГАЛКИ З ПРАВОЗНАВСТВА - Реферат

однопартійна система, звичним є грубе втручання в особисте життя людини і громадянина.
Авторитарний режим - така сукупність засобів і способів реалізації державної влади, за яких вона концентрується в руках правлячої верхівки; допускаються деякі розмежування політичних сил, легальні можливості через представницькі органи чи громадські об'єднання обстоювати інтереси певних верств населення. Але якщо така поляризація політичних сил стає антагоністичною, включається механізм дії реакційного закону чи пряме насильство.
За іншими ознаками демократичні режими класифікуються як: демократично-ліберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та ін. Серед недемократичних розрізняють: військово-поліцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певної партії, класу, іншої групи чи прошарку в соціальне неоднорідному суспільстві тощо.
Отже, форма держави характеризується відповідною організацією та реалізацією публічної влади, взаємозв'язком держави з особою і громадянським суспільством.
21. Загальна характеристика держав, які існували на території сучасної України
Процес виникнення і розвитку державності на території нинішньої України має давню історію. Ще в "Повісті временних літ", що була написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором на початку XI ст., розглядалася договірна теорія виникнення державності в Київській Русі. Як держава Ки-ївська Русь фактично заявила про своє існування у другій половині IX ст. Протягом двох століть Київська Русь розпалася на 15 окремих земель, де виникли Галицько-Волинське, Чернігівське, Переяславське, Ростово-Суздальське та інші князівства.
Наприкінці XIII - на початку XIV ст. важливу роль в об'єднанні українського та білоруського народів відіграла Литва. Українські землі у складі Великого князівства Литовського знаходилися до другої половини XVI ст., а затим опинились у межах різних держав. До Польщі відійшли Галичина, Волинь, Холмщина, Поділля, Київщина, Брацлавщина, Підляшшя. Пінщина та Берестейщина увійшли до складу Литви. До Москви відійшли землі вздовж Десни, Сейму, Ворскли, Псла і Дінця. Буковина знаходилася спершу у складі Молдавії, а з 1564 р. - Туреччини. Закарпаття попервах відійшло до Угорщини, а 1526 р. - до Австрії.
Наприкінці XVI ст. український народ розпочав боротьбу за свою державність проти польського гніту, а з XVII ст. - проти могутньої Московської держави. Національно-визвольна війна українського народу привела до створення Української держави, яка проіснувала до 1783 р. Цей період розвитку України характеризується як козацька-доба.
Наприкінці XVIII ст. Україна втратила свою автономію, і відтоді аж до 1917 р. центральні, південні та східні українські землі були частиною Російської імперії, а західні землі увійшли до складу Австрії.
Після падіння в лютому 1917 р. монархії в Росії Тимчасовий уряд заходився створювати новий адміністративний апарат на засадах виборності. У губерніях і повітах з'їзди земства стали вищими розпорядчими органами. У Києві було проведено губернський земський з'їзд, який обрав Виконавчий губернський комітет. 17 березня 1917 р. було створено Українську Центральну Раду, головою якої обрали М. Грушевського. 20 листопада 1917 р. III Універсалом було проголошено Українську Народну Республіку. 29 квітня 1918 р. на засіданні Центральної Ради президентом УНР вибрали М. Грушевського, але того же дня у Києві з'їзд українських хліборобів обрав гетьманом генерала Павла Скоропадського, що в історії розглядається як державний переворот, санкціонований німецьким командуванням. Гетьманський уряд проіснував із ЗО квітня по 14 грудня 1918 р. Після зречення Скоропадського владу перебрала Директорія, яку очолив спершу В. Винниченко, а перегодом С. Петлюра. У січні 1919 р. у Харкові було створено Українську Радянську Соціалістичну Республіку, яка й проіснувала до 24 серпня 1991 р.
Отже, на території нинішньої України впродовж останнього тисячоліття виникало чимало різних держав, що свідчить про довгий і тернистий шлях українського народу до незалежності.
22. Співвідношення і взаємодія держави та особи
За нинішньої розбудови України особистість стає рівноправним суб'єктом суспільних відносин із державою, її органами та посадовими особами. Роз-глядаючи державу і право, теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна вивчає окрему людину, індивіда, особистість, громадянина, розглядає взаємини людини і держави. Індивід - це конкретна людина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство. Людина - це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці та може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.
Біологічне в людині, яка є частиною матеріального світу, складається з її природної основи, що характеризується наявністю тіла, органів чуття, при-родної фізичної сили та інших біологічних якостей.
Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу.
Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте само лише біологічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту і соціальних якостей.
Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є її громадянство, як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається в їхніх взаємних правах та обов'язках. Підстави й порядок набуття чи втрати громадянства України передбачені Законом України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 р.
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом України, який не повинен суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права і Конституції України.
Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини у громадянському суспільстві. Відомі різні визначення правового статусу особи. В найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридичне закріплене становище в суспільстві. Розрізняють загальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус.
Загальний правовий статус має такі структурні елементи: відповідні правові норми; правосуб'єктність; загальні для всіх суб'єктивні права, свободи та обов'язки; законні інтереси; громадянство; юридичну відповідальність; правові принципи; правовідносини (загального) статусного характеру.
Ядром(серцевиною) загального правового статусу є суб'єктивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Конституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них відносять громадянські й політичні, економічні, соціальні,
Loading...

 
 

Цікаве