WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Парламенти і парламентаризм - Реферат

Парламенти і парламентаризм - Реферат

був імперативним мандатом, тобто депутат репрезентував тільки своїх виборців і мав суворо виконувати їхні доручення, а виборці мали право достроково його відкликати у випадках, коли вважали, що він їхні доручення не виконує.
Представництво за часів феодалізму майже в усіх країнах було ви-ключно становим. Тільки в Англії воно мало якстановий, так і тери-торіальний характер. Палата громад була за своєю природою насамперед органом представництва територіальних корпорацій - графств і міст. І в наші дні у парламентській практиці цієї країни зберігаються деякі елементи архаїчних поглядів на природу представництва. Зокрема, депутати палати громад титулуються за назвою тих округів, які вони представляють. Прийнятим є звертання в процесі парламентських дебатів не за прізвищем депутата, а саме за назвою його виборчого округу. Характерно, що, на відміну від переважної більшості феодальних станово-представницьких установ, англійський парламент діяв на постійній основі.
Під час революцій XVII-XVIII ст.ст. і в ході подальшого суспільного розвитку в XIX ст. парламенти почали формуватись як справжні органи народного представництва. Їхні конкретні форми визначалися національно-історичними й політичними умовами відповідних країн. Однак вже в цей період подекуди простежуються певні зміни ролі парламентів у процесі здійснення державної влади, які в подальшому набули характеру загальної тенденції.
Зміщення акцентів у взаємовідносинах вищих органів на користь посилення ролі уряду і зміцнення його повноважень за рахунок парламенту звичайно пояснювалось і пояснюється необхідністю забезпечити більш оперативне і професійне управління державними справами. На думку багатьох зарубіжних політологів і державознавців, таке зміщення є об'єктивним наслідком сучасного розвитку країн, всебічним потребам якого найбільшою мірою відповідає динамізм і зваженість у діяльності органів виконавчої влади. Не слід, однак, забувати, що відповідний перерозподіл у системі вищих органів держави і зміни у функціонуванні державного механізму в цілому зумовлені певними політичними інтересами.
Зміщення акцентів у взаємовідносинах вищих органів призвело не тільки до звуження реальних можливостей парламентів у сфері здійснення державної влади, а й супроводжувалося зниженням їхнього авторитету. Такий стан суспільно-політичного і конституційного розвитку зарубіжних країн у вітчизняній літературі ще донедавна визначався як "криза буржуазного парламентаризму".
Наявність серйозних проблем відповідного змісту визнають і зарубіжні дослідники. Аналізуючи практику передусім країн з парламентарними формами правління, частина з них називають парламент органом, який має за завдання не прийняття політичних рішень, а лише обговорення дій виконавчої влади. На їхню думку, основною функцією парламентів є не законотворчість, а коментар і критика урядової діяльності. Характерним є і те, що замість традиційної формули "парламентське правління" нерідко використовують такі формули, як "правління кабінету (уряду)", "правління прем'єр-міністра" тощо.
Проте було б надмірним спрощенням абсолютизувати ті негативні моменти, що супроводжують розвиток сучасного парламентаризму. Тен-денція до падіння ролі парламентів виявляється далеко не в усіх країнах.
У президентських республіках конституції встановили досить жорсткий розподіл основних функцій вищих органів держави. Внаслідок цього парламенти діють як юридичне і фактично незалежні органи з властивими тільки їм важливими повноваженнями.
Прикладом можуть бути США, де конгрес не тільки суто законодавчий орган, а й виступає як один з центрів концентрації політичної влади. Сучасна історія цієї країни наочно свідчить, що за певного розкладу партійно-політичних сил конгрес ефективно конкурує з президентом у здійсненні державних функцій.
У країнах з парламентарними формами правління уряд майже завжди контролює парламент за допомогою партійної більшості у представ-ницькому органі, на яку він спирається. Але і в цих країнах парламенти нерідко "володіють ситуацією". Це найбільшою мірою стосується тих ви-падків, коли жодна з партій не має більшості депутатських місць, і виникають труднощі при формуванні коаліції. Коаліційні уряди нерідко мають нестійкий характер. Ще більшою нестабільністю відзначаються так звані уряди меншості, які утворюються однією з партій у разі неможливості створити коаліцію. І хоча питання про формування та діяльність таких урядів звичайно виноситься за межі парламентів, саме останні виконують роль тієї офіційної структури, яка приймає остаточне рішення.
Характеризуючи сучасний стан парламентаризму, слід зазначити, що сам державно-правовий розвиток країн світу зумовлює необхідність певної корекції наведених оцінок ролі і значення представницьких органів. Зацікавлені у збереженні іміджу цих органів та сталості всього державного механізму в цілому, правлячі кола багатьох країн вдалися до парла-ментських реформ. Наприклад, було розширено повноваження представ-ницьких органів з контролю за діяльністю органів виконавчої влади. У де-яких країнах виникли нові парламентські структури - спеціальні комісії, які контролюють діяльність органів виконавчої влади. Там, де такі структури вже існували, коло їх повноважень було розширене.
Новацією є також введення в цілому ряді країн посади парламентського уповноваженого з питань прав людини, до компетенції якого входить розгляд скарг на дії органів виконавчої влади. І хоч усі ці та деякі інші нововведення не слід переоцінювати, сам факт практичного визнання їхньої необхідності є симптоматичним. Він свідчить про намагання правлячих кіл заблокувати негативні процеси в розвитку парламентаризму або, щонайменше, згладити їхні наслідки.
Важливим моментом для характеристики сучасного стану парламента-ризму є й те, що представницькі органи продовжують відігравати значну роль у сфері ідеології, ідеологічного впливу на населення. В багатьох країнах парламент уособлює укорінення національної традиції, його діяльність та сприймання її населенням визначають особливості політичної культури. І це не можна не враховувати. Водночас парламенти є ареною для узгодження суперечностей і можуть використовуватись політичними партіями для активної пропаганди своїх програм та демократичної боротьби за владу.
Отже, явище парламентаризму ще не вичерпало себе, хоча надто оптимістичним було б говорити про якийсь "ренесанс" парламентаризму. Реальні процеси суспільно-політичного і державно-правового розвитку зарубіжних країн свідчать, що відбувається пристосування представницьких органів до потреб сьогодення. Все це і зумовлює оцінки змісту парламентаризму.
Loading...

 
 

Цікаве