WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Магдебурзьке право в Україні - Курсова робота

Магдебурзьке право в Україні - Курсова робота

Міністерство освіти України
Прикарпатський університет ім. В. Стефаника
РЕФЕРАТ
Тема: Магдебурзьке право
м. Івано - Франківьск 1999 р.
ПЛАН
1. Причини становлення Магдебурзького права в Україні.
2. Суть Магдебурзького права.
а) магістратська Управа;
б) ратушна управа;
3. Суд та його функції. Апеляційний суд.
4. Становище війта, бурмістрів, лавників, радців.
5. Міста, які отримали магдебурзьке право. Їх внутрішні відносини.
6. "Колегія сорока мужів".
7. Релігійно - національні відносини.
8. Висновики.
9. Література.
?
МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО В УКРАЇНИ.
У XIV - XVI ст. міста, які за князівських часів жили в тісному господарському зв'язку з землею, відокремилися від села і стали самостійними організаціями. Причиною усамостійнення міст був зріст населення, що виключно займалися ремеслами та торгівлею, а насамперед поширення німецького права (В 1188 році архієпископ Віхман надав привілей на самоврядування Магдебургові. В ХІІІ ст. магдебурзьке право поширюється на інші німецькі, землі, на міста Польщі, Литви, Чехії, Сілезії, Угорщини.)
Норми цього права регулювали управління містом, суспільно - правові відносини, порядок суду та судочинства, визначали заходи кримінального покарання, регламентували внутрішню статутну діяльність купецьких корпорацій, ремісницьких цехів і торгів.
Цей устрій полягав у тому, що місто з усією своєю територією вилучалось з-під місцевої адміністраційної влади і одержувало самоврядування з власними урядами та судами. Метою самоврядування було те, що місто, не зв'язане адміністраційними обмеженнями, могло вільно розвиватись та доходити повного господарського розвитку. Але в Україні тільки більші міста, як Київ, Львів, Луцьк, дістали ширше самоврядування з виборною міською радою і лавничим судом; щодо менших міст та містечок то вони підлягала владі старостів або своїх панів дідичів. Отримавши магдебурзьке право, місто сплачувало в державну казну назначену суму грошей. Частина натуральних повинностей ліквідувалася, встановлювались єдині податки з ремесел та торгівлі. Місто звільнялося від управління і суду королівських чи великокнязівських намісників.
Варто сказати, що міста з магдебурзьким правом поділялися на дві групи: міста де мала чинність магістратська управа і міста з управою ратушною.
Ратушними містами і містечками керували війти і два, три бурмістра, які виконували функції королівських чи князівських намісників. Магістрат складався з двох колегій - лави, що відала судовими справами, і ради, яка займалася адміністративно-господарськими справами. Члени магістрату називалися лавниками і радниками. Місця в магістратах посіли най заможніші. Магістрат дбав про стягнення податків з млинів, броварень, гончарень та ін.
Судові функції, зокрема по карних справах, виконувала лава, яка під головуванням війта, становила колегію з одинадцяти лавників, для вироку могло бути менше суддів-шість, чотири, навіть три. Процес в містах з магдебурзьким правом був усним, гласним та змагальним. Судочинство велось на польській та латинській мові.(Усуді виконували такі функції: комісар виконував рішення суду по переподілу землі, встановлення межових знаків; возний розносив повістки, приводив правопорушників, городничий слідкував за громадським порядком у місті).Бурмістри і радці теж входили до складу магістратського суду.
Суд за магдебурзьким правом фактично відмінний від адміністрації, рада зосереджувала в своїх руках і суддівські і адміністративні функції. Щодо апеляції, то можна зазначити, що вищою апеляційною інстанцією для магістратських судів вважався і суд міст магдебурзьким устроєм. Так для Галичини і Поділля Львівський магістрат був вищим апеляційним судом.
Головна роль в магдебурзькому праві належала війту, який був на чолі міської управи. Війта призначав король, або місцеві старости.
Бурмістрів, радців, лавників треба було вибирати з місцевого населення - православних, католиків, або уніатів. Та не лише королі надавали це право, його могли надавати окремі пани, землевласники привілеї на право магдебурзьке.
За часів гетьманщини і наші українські гетьмани дбали про закріплення магдебурзького права в деяких з Українських міст, намагаючись підтримати їх торгівельне значення економічний добробут.
Українські міста почали наділяти цим так званим магдебурзьким правом в XIV ст. Перші міста були: Вільно і Троки (1387р). У 1498р. - магдебурзьке право одержав Полоцьк, Мінськ.
В Україні раніше за інших магдебурзьке право отримали міста Закарпатської України, яка перебувала під Угорщиною. З 1329 року магдебурзьким право користувались Хуст, Вишкове, Тячів. Пізніше таке право отримали Санок (1339), Львів (1356), Кам'янець - Подільський (1374), Київ (1494 - 1497), міста Лівобережної України отримають це право тільки в кінці XVI XVII ст. Переяславль (1585), Стародуб (1620), Ніжин (1625).
14 серпня 1663 року польський король Ян Казимір юридично підтвердив місту Станіславу самоврядування за магдебурзьким правом. Цим привілеєм був передбачений і герб міста. В основу малюнка якого була поставлена відчинена міська брама з трьома бойовими вежами. Цей архітектурний сюжет зберігся в зображеннях гербів міста та печаток міста і в наступні століття.
В Україні діяла та частина магдебурзького права яка допомагала організувати систему органів самоврядування. А. Кістяковський підкреслював, що "Магдебурзьке право терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним і змінювали його".
Щодо внутрішніх відносин міст, які мали магдебурзьке право, варто сказати, що були чималі соціальні противенства. Верховенство майже всюди захопив патриціат, що не допускали у своє коло ані середнього міщанства, ані незаможних передміщан. Вільне виборче право було майже всюди скасовано, багатії тримали свої посади довічно, а міську раду і суд доповнювали коонтацією. Тобто, наприклад у Львові вся влада була у руках кільканадцятьох родин багатих купців, а реміснитво довгі часи безуспішно добивалось участі в міській репрезентації і тільки в 1577р здобуло для себе "колегію мужів" з невеликими контрольними компетенціями. Ця колегія була названа "колегією сорока мужів". Членів цього нового контрольного органу називали "панами". Населення не раз обурювалося проти тих домагаючись для себе прав.
Так само були загострені релігійно-національні відносини. Статути магдебурзького права в багатьох містах зазначали, що міста мають служити виключно визнавцями римської віри. Через те від участі в міських правах були виключені передусім українці, як визнавці православної віри. До винятків належав, зокрема Кам'янецьк на Поділлі, де були три національні громади: українська, польська та вірменська. У малих містечках де українське населення мало більшість, українці діставали лише одного-двох представників у раді і суді, решту мали поляки. У Львові українців не допущено взагалі ні до яких міських посад, вони могли жити тільки в малому кварталі"Руської" вулиці, не мали права належати до деяких цехів, були обмежені в торгівлі, не дозволялося їм організовувати публічні релігійні виступи. У Перемишлі українські міщани не мали доступу до ради, в Дрогобичі не дозволяли їм ставити церкву в місті та ін. (Жителі міст, які мали магдебурзьке право, були юридично вільними і несли загальнодержавні повинності утримували адміністрацію і королівське військо, сплачували податки). Міщани мали право будувати будинки, на нижніх поверхах яких було дозволено відкривати крамниці, хлібні засіки. Місту дозволялось мати громадську лазню, шинок, млин та гостинний двір для приїжджих купців.Всі доходи поступали в міську скриню, з якої йшла плата за магдебурзьке право. За цим правом купці, які привозили товари в місто повинні були продавати їх тільки оптом, а купівля - продаж вроздріб була монополією місцевих купців. Приїжджі купці могли торгувати в роздріб тільки в дні ярмарок. Ярмарки служили економічному розвитку міст і збагаченню міщан.
Висновок: Отже магдебурзьке право - це один з видів прав вільних міських общин у середньовіччі. За магдебурзького права малі міста отримували самоврядування і судову незалежність, право власності на землю (зазначену у грамоті), пільги ремісникам і торгівцям, право проводити ярмарки, а також звільнення від феодальних повинностей.
Магдебурзьке право надавалося передусім - іноземцям - полякам і німцям, котрі підсилювали соціальний гніт національно-релігійним. Були міста (наприклад Львів, Кам'янець - Подільский), в яких існувало по три міських общини (польська, українська, вірменська) і кожна зі своїм самоуправлінням. Необхідність для українського міського населення відстоювати свої соціально-економічні та національно-релігійні інтереси привела до активізації політичної боротьби і виникнення братств. В XIV - XVI ст. магдебурзьке право розповсюджувалось на всій Правобережній і частині Лівобережної України. Воно було знаряддям католизації та ополячення українців. Міста використовували форму магдебурзького права, а не його зміст, в них мало що було з німецького права, регламентувалось тільки система органів самоврядування. Але Магдебурзьке право відіграло прогресивну роль в економічному розвитку України.
ЛІТЕРАТУРА.
1. Історія України., К., 1996р., "Генеза" Швидько
2. Історія України., Л., 1990р.,"Світ" Крип'якевич
3. Договори з німцями., 1998р., Лащенко
Loading...

 
 

Цікаве