WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття права міжнародних договорів (джерела та суб’єкти) - Реферат

Поняття права міжнародних договорів (джерела та суб’єкти) - Реферат

звичайні норми. Названі конвенції кодифікували не всі діючі звичайні норми в області права міжнародних договорів. Зокрема, не піддалися кодификації звичайні норми, що стосуються впливу війни на міжнародні договори. Тому нарівні з договірними продовжують діяти і звичайні норми.
Важливе місце в здійсненні договірної правоздатності держав займають норми їхнього внутрішнього права. Як правило, такі норми містяться в конституціях. Але деякі держави видали спеціальні нормативні акти, що стосуються компетенції державних органів і інших питань, виконання і припинення міжнародних договорів.
3. Суб'єкти права міжнародних договорів
Сторонами, чи суб'єктами, міжнародних договорів виступають тільки суб'єкти міжнародного права. Як випливає зі ст. 6 Віденської конвенції 1969 року, "кожна держава має правоздатність укладати договори". У свою чергу, правоздатність міжнародної організації укладати договори "регулюється правилами цієї організації" (ст. 6 Віденської конвенції 1986 р.). Під правилами розуміються, зокрема, "установчі акти організації, прийняті відповідно до них рішення і резолюції, а також сталого практика цієї організації" (п. 1 ст. 1 Віденської конвенції 1986 р.). Іншими словами, якщо правоздатність держав щодо договорів нічим не обмежена і вони можуть укладати договори з будь-яких питань, то правоздатність міжнародних організацій укладати договори визначається в першу чергу їх установчими актами.
Виходячи з практики, у Віденських конвенціях 1969 і 1986 років використовуються такі поняття, як "держава, яка бере участь у переговорах", "організація, що бере участь у переговорах", "договірна держава", "договірна організація", "учасник", "третя держава" і "третя організація". Держава, яка бере участь у переговорах - це держава, яка брала участь у складанні і прийнятті тексту договору: договірна - держава, яка погодилася на обов'язковість для нього договору, незалежно від того, чи вступив договір у силу. До учасників договору відносяться держави, які погодилися на обов'язковість для них договору і для який договір знаходиться в силі. Держави, що не є учасниками договору, називаються третіми державами. Усе сказане щодо держав застосовується і до міжнародних організацій.
Стороною в міжнародних договорах може бути будь-як суб'єкт міжнародного права. У залежності від стадії оформлення участі в договорі розрізняються: учасники переговорів - суб'єкти міжнародного права, що приймали участь у складанні і прийнятті тексту договору; договірні сторони - суб'єкти міжнародного права, що остаточно прийняли договір, незалежно від того, вступив він вже в чи силу ні; учасники договору - суб'єкти міжнародного права, що остаточно прийняли договір і для який договір набрав сили.
Основними сторонами в договорах є держави. Міждержавним договорам належить головна роль у регулюванні міжнародних відносин і в створенні норм міжнародного права. Кожна держава має рівне право на участь у договорах. Держава - член федерації може брати участь у договорах, якщо це передбачено в конституції федерації і на визначених нею умовах.
Значне число договорів полягає за участю міжнародних (міжурядових) організацій. Оскільки на відміну від держави організація володіє похідної і спеціальною правосуб'єктністю, можливості її участі в договорах незмірно більш обмежені, ніж у держави. Спеціальна правоздатність організацій брати участь у міжнародних договорах залежить від їхніх функцій і регулюється відповідними правилами кожної організації.
У силу суверенітету держави договори інших держав не можуть створювати для нього права і зобов'язання без його на те згоди. Якщо держава користається витікаючими з договору інших держав правами, то вона повинна дотримуватись і зв'язаних з цими правами зобов'язаннь. Учасники договору можуть змінювати його без згоди третіх держав, що користаються правами, які випливають з його.
Виключенням з цього правила є договори у відношенні держави-агресора, укладені без участі останнього, як, наприклад, угоди про Німеччину між СРСР, США й Англією, укладені в період другої світової війни. Постанови таких договорів обов'язкові для держави-агресора, тому що вони являють собою застосування норм міжнародного права про відповідальність за агресію й інші міжнародні злочини.
У залежності від числа учасників договори поділяються на двосторонні і багатобічні, котрі, у свою чергу, класифікуються на загальні, чи універсальні, і локальні.
Основну масу договорів складають обопільні умови, за допомогою яких створюється більшість норм, що враховують особливості відносин між державами, що беруть участь. Разом з тим росте роль багатобічних договорів. При їхній допомозі регулюються важливі проблеми більш широкого чи загального значення. Багатобічні конвенції служать засобом кодификації і прогресивного розвитку міжнародного права.
Договори, за допомогою яких здійснюються кодификація і прогресивний розвиток міжнародного права або об'єкт і мети яких становлять інтерес для всіх держав, називають загальними, чи універсальними, багатобічними договорами. Такі договори повинні бути відкритими, тобто в них може взяти участь будь-яка держава. Договори за участю обмеженого числа держав іменуються локальними багатобічними, чи регіональними, договорами. Під останніми розуміються договори держав визначеного географічного району. Якщо ці договори стосуються тільки інтересів договірних сторін, то вони можуть чи бути відкритими, чи закритими для участі інших держав, чи ж напівзакритими, тобто такими, до яких можуть приєднуватися інші держави, але за умови спеціальної згоди в кожнім випадку початкових учасників.
Висновки
Отже, договори - це міжнародні угоди, які укладені між державами у письмовій формі та регулюються міжнародним правом. Різноманітні назви договорів (пакт, хартія, угода, конвенція, протокол тощо) не впливають на їх юридичний режим.
Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були звичаї.
Перший кодификаційний акт в області права міжнародних договорів був прийнятий у 1928 році на конференції американськихдержав. Ним стала Гаванська конвенція про договори, яка носила регіональний характер, тому що діяла лише в Латинській Америці.
Поява міжурядових міжнародних організацій і зростання їхньої ролі в міжнародних відносинах спричинили договірне оформлення їхніх відносин як з державами, так і між собою. У результаті не тільки з'явилося велике число таких договорів, але була вироблена визначена міжнародна практика, що стосується висновків, дії і припинення даної категорії договорів. Це викликало, у свою чергу, необхідність підготовки і прийняття спеціальної конвенції. Важливе місце в здійсненні договірної правоздатності держав займають норми їхнього внутрішнього права. Як правило, такі норми містяться в конституціях. Але деякі держави видали спеціальні нормативні акти, що стосуються компетенції державних органів і інших питань, виконання і припинення міжнародних договорів.
Сторонами, чи суб'єктами, міжнародних договорів виступають тільки суб'єкти міжнародного права. Як випливає зі ст. 6 Віденської конвенції 1969 року, "кожна держава має правоздатність укладати договори". У свою чергу, правоздатність міжнародної організації укладати договори "регулюється правилами цієї організації" (ст. 6 Віденської конвенції 1986 р.). Під правилами розуміються, зокрема, "установчі акти організації, прийняті відповідно до них рішення і резолюції, а також сталого практика цієї організації" (п. 1 ст. 1 Віденської конвенції 1986 р.). Іншими словами, якщо правоздатність держав щодо договорів нічим не обмежена і вони можуть укладати договори з будь-яких питань, то правоздатність міжнародних організацій укладати договори визначається в першу чергу їх установчими актами.
Список використаної літератури
1. Основи міжнародного права / За ред. Бахметова Г.И. - М., 2000.
2. Міжнародне право. Посібник. - К., 2001.
Loading...

 
 

Цікаве