WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист майнових прав селян - Реферат

Захист майнових прав селян - Реферат

межові знаки. Справи у ньому розглядав суддя - підкоморій.
Роль центру судово-адміністративного життя кожного повіту відігравала канцелярія. Тут оформляли всі майнові угоди, приносили присягу, до неї надходили заяви про вчинені злочини, допроваджували підозрюваних у вчиненні злочинів. Показово те, що вже на той час формується принцип національної мови судочинства. Судочинство провадилося мовою більшості населення, що проживало в даній місцевості. У повітових судових установах Волині, Брацлавщини та Київщини використовувалась руська, тобто українська мова (але до міст, що були центрами воєводств,належало надсилати документи, написані польською мовою).
Стосовно населення королівських та приватновласницьких міст судові обов'язки здійснювали призначувані їхніми власниками судді.
У самоврядних містах роль суддів виконували магістрати і ратуші. У магістратських судах цивільні справи розглядалися радою, очолюваною бурмистром, а кримінальні - лавою на чолі з війтом. Найтяжчі кримінальні справи розглядала магістратська рада спільно з міським старостою. У ратушах судові справи розглядалися війтом або бурмистром під головуванням міського старости чи іншого урядовця. Засідання цих судових органів відбувалися двічі на тиждень. Їхні ухвали можна було оскаржити намісникові воєводи.
У містах судочинство відправляли й інші суди, зокрема поточні та виложені, а також цехові.
Поточний суд, до якого входили заступник війта, чотири бурмистри, кілька радців та лавників, звичайно скликався на третій день після подання позивачем скарги (звідси й назва цього органу). Часто тут вирішувалися суперечки між феодалами та міщанами.
Виложений суд (скликався тричі на рік і кожна сесія тривала два тижні) працював під керівництвом війта. У ньому улагоджувалися майнові суперечки, розглядалися важливі економічні питання, що стосувались населення міста, а також кримінальні й цивільні справи.
Стосовно залежних селян магнати і шляхта мали у своєму розпорядженні вотчинні суди, де власники живих душ самі чинили правосуддя або доручали цю функцію управителям та державцям своїх маєтків. Справи розглядалися на підставі місцевих звичаїв або відповідно до волі власника землі без дотримання процесуальної форми.
На королівських землях України тривалий час зберігалися громадські (копні) суди, що були органами сільського сходу. З посиленням феодальної залежності селян і юридичним закріпаченням (третій Литовський статут) коло справ, які розглядалися в копних судах, поступово звузилось.
Отже, проаналізувавши стан судочинства на українських землях у складі Речі Посполитої, можемо дійти висновку, що на той час сформувалася певна система судів. З'являється можливість опротестувати окреме рішення. Вводиться нова процесуальна постать - "возний судовий виконавець". За своїми повноваженнями, порівняно із сучасністю, він наближався до особи, яка провадить дізнання (як уже згадувалося, він міг провадити огляд місця злочину, визначати розміри шкоди чи збитків, тяжкості заподіяного поранення тощо).
Під час розгляду кримінальних справ український суд вимагав, щоб докази винності або невинності підозрюваного були чіткими і явними. Серед них називалися: показання свідків, письмові документи, присяга, щире визнання. Дозволялося користуватися і викриттям за допомогою доказування, тобто логічними висновками на підставі аналізу всієї сукупності доказів. Кожний із свідків міг давати показання як на користь обвинувачуваного, так і проти нього. Іншими словами, він міг визнавати досліджуване діяння злочинним, а міг і не визнавати його таким. Показання свідків тоді називалися "свядолом".
Свідками могли виступати як "свої", так і сторонні (тобто іногородні) люди. Але кожний із них мав викликати довіру і не підозрюватися у вчиненні протиправних діянь.
рім того, вони мали бути християнами. Іновірцям дозволялося виступати тільки тоді, коли не було "єдиновірних" свідків, і за умови "чесного стану". Не могли виступати свідками також картярі, п'яниці, психічно неврівноважені (хворі). Вік свідка не міг перевищувати 70 років, мінімальна межа неповноліття законом не встановлювалася. Не могли бути свідками також співучасники злочину, родичі обвинувачуваного і друзі.
Існував інститут відводу свідка за заявою однієї зі сторін. Але заяву про це належало зробити до початку судової процедури. Показання свідків давалися за відсутності будь-якої зі сторін. Їх записували до актової книги, що зберігалася в суді. Якщо свідок був хворий і не міг з'явитися в суд для дачі показань, до нього посилався представник суду, який записував показання і подавав їх у суд. Показання у справі свідок повинен був давати в обов'язковому порядку. За відмову дачі показань свідок притягувався до відповідальності. Кількість свідків законом не обмежувалася і показання кожного з них вважалися рівноцінними.
Якщо свідок виявлявся нечесним, він зазнавав покарання: по-перше, на нього покладалося відшкодування всіх судових витрат; по-друге, він міг бути підданий арешту і, по-третє, за дачу неправдивих показань піддавався позбавленню волі.
Великого значення надавалося письмовим доказам - різним договорам, розпискам, купецьким книгам, заповітам. Якщо письмовий доказ було втрачено, його дозволялося замінити показаннями свідків, копіями втрачених документів або присягою. Особливе значення мало листування між обвинувачуваним та іншими особами з питань, що безпосередньо стосувалися справи.
Незаперечним доказом вважалася присяга, яку давав обвинувачуваний, тоді як противна сторона або свідок від неї відмовлялися. При цьому обов'язковою була присутність і сторони, яка приводила до присяги. Якщо доказувалося, що присяга була неправдивою, рішення суду скасовувалося, а лжеприсягнулим відрубували два пальці. Крім того, лжеприсягатель оголошувався людиною, яка не заслуговує на довіру.
Серед усіх доказів на першому місці за їхнім значенням стояло добровільне визнання вини у вчиненні злочину. Це було "царицею доказів".
Підсумовуючи розгляд даного питання, зазначимо, що історичний аналіз розвитку та вдосконалення форми кримінального судочинства, формування демократичних принципів його відправлення, уможливлює виявлення об'єктивних закономірностей цього процесу та врахування їх на сучасному етапі правової реформи в Україні.
?
Cписок використаних джерел
1. Юридическая процессуальная форма: теория и практика / Под ред.: В.М. Горшенева, П.Е. Недбайло и др. М.: Юрид. лит., 1976.
2. Гуценко К.Ф. Уголовный процесс основных капиталистических государств. М., 1969.
3. Кульчицький В.Т. Найвизначніші пам'ятки правової культури України: Правознавство. Львів: Світ, 1995.
Loading...

 
 

Цікаве