WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист майнових прав селян - Реферат

Захист майнових прав селян - Реферат

запроваджено в усіх повітах, вони здебільшого розглядали цивільні справи. Апеляція на вирок такого суду подавалася до суду великого князя.
Гродські суди були одноосібними (судочинство здійснював намісник, староста або воєвода). За дотриманням формальної сторони судового процесу стежив замковийсуддя. Судові книги вів писар. Ці суди розглядали переважно кримінальні справи і судили як шляхту, так і міщан та селян. Апелювати на вирок цього суду можна було до суду великого князя. Подальший розвиток процесуальної форми спостерігаємо в Судебнику великого князя Казиміра (Статут Казиміра 1468 р.) - першому кодексі кримінального і кримінально-процесуального права Великого князівства Литовського. Він ґрунтувався на місцевому звичаєвому праві, статті Руської Правди і судово-адміністративній практиці. Це пояснювалося тим, що литовські князі проголосили принцип "старовини не рубати, новини не заводити".
Низку нових положень щодо форми судочинства закодексовано в Литовських Статутах. Перший з них (згодом він дістав назву "Старого") було прийнято на вальному сеймі 29 вересня 1529 р. Цей кодекс складався з 13 розділів і 264 артикулів. Він містив норми державного, адміністративного, цивільного, сімейного, кримінального та інших галузей права. Статут проголошував, що всі особи, "як злиденні, так і багаті", повинні судитися на підставі викладених у ньому норм. Перший Литовський статут був не друкований, а переписувався для практичного вжитку, регулював відносини в усіх куточках різномовної держави, і містив у собі окремі положення "Руської Правди", норми звичаєвого (українського, білоруського та литовського) права та положення з польських і німецьких судебників.
Опрацювання другого Литовського статуту 1551 року здійснювалося комісією з 10 осіб (по п'ятеро католиків і православних), до складу якої увійшли "радники маршалкові, урядники земські, хорунжії та інші особи роду шляхетського, доктори прав чужоземних, які статут склали і написали" [1]. Статут було затверджено сеймом у 1554 р., але він набрав чинності лише в 1566 р. За рівнем кодифікаційної техніки цей статут перевершував попередній. Його структуру складали 14 розділів і 367 артикулів. Як і до першого, сюди вводилися норми, що належали до різних галузей права. Завдяки тривалому використанню цього збірника в Україні, він вважався суто українським, чим і пояснюється його друга назва - Волинський.
Після Люблінської унії 1569 р. постала потреба привести форму судочинства у відповідність до польських законів. За дорученням польського короля Стефана Баторія, цю роботу успішно виконав литовський підканцлер Лев Сапега. Допомагала йому в опрацюванні статуту комісія, що складалася з правознавців. Третій Литовський статут остаточно було затверджено 1588 року. У цьому документі, крім визначення прав і привілеїв шляхти та оформлення закріпачення головної частини сільського населення, докладно регламентувався порядок судочинства. Чинність третього ("Нового") Литовського статуту поширювалася не лише на українські землі, а й на Корону (Польщу). Складався він з 14 розділів та 488 артикулів. Характерно, що й після прийняття статуту 1588 р. у приєднаних до Польської корони Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах судочинство й далі відправляли згідно з Литовським статутом 1566 р.
Процес тоді на українських землях за традицією мав обвинувально-змагальний характер. Процесуальне право ще не визначало суттєвих відмінностей провадження у цивільних та кримінальних справах. Судочинство розпочиналося за заявою зацікавленої сторони - потерпілого або його родичів. Позивач збирав докази, пред'являв їх суду і підтримував обвинувачення. На будь-якій стадії процесу він мав право відмовитися від позову, укласти мирову угоду. Однак щодо найтяжчих злочинів слідство і суд були обов'язковими. Тут практикувалися доноси, катування, дотримувалася таємниця судочинства. Представниками сторін на суді могли бути професійні адвокати.
Литовські статути містили перелік найважливіших доказів: показання свідків, речовий доказ, присяга тощо. Присяга шляхтича визнавалася "доводом", тобто незаперечним доказом. Великого значення надавалося письмовим доказам, особливо у майнових суперечках. Практикувалося і попереднє слідство, яке здійснювали службові особи: старости, їхні заступники, замкові судді. Вони виїжджали на місце злочину, допитували свідків і підозрюваних, записували їхні показання і передавали до суду. На попередньому слідстві були присутні поняті ("два шляхтича віри гідні").
При здійсненні судочинства на українських землях у складі Речі Посполитої спостерігалася залежність судових органів від адміністрації або цілковите злиття з нею, саме судочинство відповідало становому устрою суспільства.
Для представників вищих верств існував "суд рівних". Магнати і родовита знать вирішували справи відповідної належності у сеймовому і королівському судах. Шляхта підлягала юрисдикції створюваних нею ж повітових шляхетських судових органів - земських судів, - які розглядали кримінальні і цивільні справи, а також виконували функції нотаріату. Земський суд складався із судді, підсудка та писаря, які обиралися на шляхетських сеймиках. Судді займали свої посади довічно. Сесії земських, судів збиралися тричі на рік. У своїй роботі суди керувалися статутами Великого князівства Литовського 1529, 1566 і 1588 рр. Апеляційними інстанціями для них були Коронний і Литовський трибунали.
Помітна роль у здійсненні правосуддя належала возному судовому виконавцеві, якого призначав воєвода за поданням земського суду і шляхти. У кожному повіті було кілька возних, головного з них іменували генералом. За дорученням земського суду або на прохання зацікавлених осіб возний оглядав місце злочину, визначав розміри шкоди чи збитків, тяжкість заподіяного поранення. За необхідності допроваджував відповідача до суду, вводив у володіння землею, фіксував публічно-правові дії приватних осіб.
Повітовими судами для шляхти і посполитих були також міські (гродські або замкові) суди. Головними суддями в них виступали керівники місцевої адміністрації - воєводи і старости. Міські суди поділялися на вищі та нижчі. До вищих судів входили головні судді і представники місцевих феодалів. Нижчі складалися з намісника головного судді, шляхтича та писаря. Засідання вказаних судів (рочки гродські) тривали два тижні, починаючи з першого дня кожного місяця. На них розглядалися найтяжчі злочини, справи про повернення невільницької челяді і залежних селян, а також забезпечувалось виконання вироків та рішень інших судів.
Спеціальним судово-адміністративним органом був підкоморський суд. Він розглядав суперечки про межі земельних володінь феодалів, встановлював
Loading...

 
 

Цікаве