WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Внесення змін до Конституції України, політична реформа - Реферат

Внесення змін до Конституції України, політична реформа - Реферат

не зазнавали будь-яких суттєвих змін з моменту їх прийняття. Після прийняття Конституції України не було прийнято закони, які б визначали порядок функціонування тимчасових слідчих комісій, статус спеціального прокурора та спеціальних слідчих, без визначення якого діяльність тимчасової слідчої комісії з імпічменту Президента була б фактично неможливою. Недостатня ефективність таких форм парламентського контролю як заслуховування інформації під час "Днів Уряду України у Верховній Раді України", заслуховування інформації підзвітних/підконтрольних парламенту органів, парламентські слухання також пояснюється виключно недосконалістю правового регулювання реалізації відповідних контрольних процедур.
Причини багаторазового "ветування" Президентом України низки важливих законів слід шукати не в зловживанні Президентом відповідним правом, а невизначеністю правових наслідків недотримання положень статті 94 Конституції в частині покладення на главу держави обов'язку а) вмотивовувати і б) сформульовувати свої пропозиції до закону, а також викладенням "ветованих" законів у новій редакції, що у світлі практики Конституційного Суду України давало Президенту достатні підстави для нового "ветування" закону без будь-яких правових наслідків.
Навряд чи недоліками Конституції України можна пояснити і слабкий рівень політичної структурованості парламенту та низький рівень фракційної дисципліни. Причини міжфракційних переходів, з нашої точки зору, пояснювались особливостями виборчої системи, за якою формувалась Верховна Рада України нинішнього та минулих скликань, загальною слабкістю партійної системи України.
Підсумовуючи зазначене, необхідно відзначити, що недосконалість функціонування системи органів публічної влади в Україні після прийняття Конституції України 1996 року далеко не завжди зумовлювалась недоліками Конституції України і багато у чому визначалась відсутністю законів, спрямованих на розвиток положень Конституції, слабкою політичною структурованістю парламенту та небажанням Верховної Ради України скористатись наданими їй Основним Законом можливостями.
Основною метою конституційної реформи її ініціатори визначили перерозподіл повноважень між президентом і парламентом та президентом і урядом в бік розширення кадрових повноважень Верховної Ради України та посилення ролі Кабінету Міністрів України у здійсненні виконавчої влади. Поряд з цим, конституційні зміни мали досягти і низки інших цілей - розширення повноважень Рахункової палати, вирішення проблеми багаторазового застосування Президентом України права вето щодо прийнятих парламентом законів, відмежування діяльності, пов'язаної із статусом народного депутата України, від інших видів діяльності, зокрема - підприємницької, зміцнення фракційної дисципліни та припинення практики міжфракційних переходів, перехід до формування уряду виключно "коаліцією депутатських фракцій у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України" (або фракцією, до складу якої входить більшість народних депутатів) тощо.
Що стосується низки інших важливих проблем - приведення системи адміністративно-територіального устрою, систем місцевого та регіонального самоврядування, перегляду функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій - то відповідні питання мали б бути врегульовані іншим Законом "Про внесення змін до Конституції України" (реєстр. № 3207-1), який, можливо, розглядатиметься Верховною Радою України наступного скликання.
3. Політична реформа:
нові завдання для політиків та суспільства
У 2006 році парламентські та місцеві вибори вперше проводилися за пропорційною виборчою системою. Не секрет, що участь у виборах до місцевих рад на рівні районів в містах, міст районного значення, сільських районів практично взяли лише ті партії, які мали розвинену мережу місцевих організацій. Ті ж партії, які станом на березень не мали суттєвого представництва на місцях, змушені були створювати місцеві організації з тим, щоб мати можливість конкурувати з представленими в місцевих радах партіями під час наступних місцевих виборів. Таким чином, розбудова регіональної партійної мережі, удосконалення механізму комунікації партій з виборцями - і є одним з найважливіших викликів для політиків, породжених запровадженням пропорційної виборчої системи на загальнодержавному та місцевому рівні.
З огляду на те, що вибори народних депутатів України та депутатів місцевих рад у 2006 році проводилися за пропорційною системою з голосування за т.зв. "закриті" списки партій і блоків, цілком зрозімілим є зростання інтересу виборців до кандидатур, які увійшли до складу таких списків. Саме тому зважений підхід до формування партійних списків на чергових парламентських і місцевих виборах слід вважати ще одним викликом, які поставила політична реформа. У більш віддаленій перспективі політикам слід більш серйозно замислитись над шляхами зміцнення кадрового потенціалу політичних партій, впровадженням систем добору партійних кадрів, їх навчання, розстановки, обліку членів тощо.
Посилення ролі партій, зумовлене зміною виборчої системи та впровадженням конституційної реформи, у майбутньому призведе до посилення міжпартійної конкуренції . Відповідно, виникне необхідність більш чіткого позиціювання партій на політичній арені України, переходу від розробки "програм-декларацій" до "програм-стратегій". Іншими словами, політична реформа ставить перед політиками ще одне важливе завдання - напрацювання комплексного бачення шляхів розвитку держави та ролі відповідних партій у цьому процесі.
Набуття чинності змінами до Конституції України, запровадженняпропорційної системи виборів до парламенту та представницьких органів місцевого самоврядування ставить ряд завдань і перед суспільством. Серед них - визначення механізмів оцінки кадрової, фінансової, організаційної бази політичних партій; вироблення механізмів моніторингу відповідності реальної діяльності політичних партій в парламенті та органах місцевого самоврядування задекларованим у відповідних передвиборчих програмах цілям, напрямам та механізмам; напрацювання засад комунікації між органами публічної влади, політичними партіями та суспільством.
Висновки
На сьогодні існують достатньо вагомі підстави для визнання Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року таким, що не відповідає Конституції України з підстав, передбачених частиною першою статті 152 Конституції України. Причому суб'єкти права на конституційне подання (Президент України, не менше 45 народних депутатів України, Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини) можуть ініціювати розгляд питання про конституційність Закону "Про внесення змін до Конституції України" у будь-який час, у тому числі - після набуття чинності всіма положеннями Закону України "Про внесення змін до Конституції України". Цілком вірогідно, що у Верховній Раді України нового скликання питання доцільності перегляду окремих положень Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року (який стане інтегрованою частиною Конституції України), а також - внесення нових змін до Конституції України, підніматиметься знову. У зв'язку з цим процедура внесення, розгляду та прийняття законопроектів про внесення змін до Конституції України потребує законодавчого врегулювання на рівні Регламенту Верховної Ради України або ж спеціального Закону "Про особливості розгляду та прийняття проектів законів про внесення змін до Конституції України".
Список використаної літератури
1. Конституція України. - К.: Преса України, 1996. - 80 с.
2. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. - Київ: Юрінком, 2002.
3. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. - К., 2001.
4. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. - К., 2000.
5. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. - Київ: Наук. думка, 1999.
6. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. - К., 2000.
7. Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. - К.: Либідь, 1997. - 206 с.
Loading...

 
 

Цікаве