WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Громадянські (особисті) права і свободи людини - Реферат

Громадянські (особисті) права і свободи людини - Реферат

Конвенція виходить з того, що права та інтереси особи в умовах застосування новітніх технологій, комп'ютерних та телекомунікаційних засобів можуть бути порушені внаслідок несанкціонованого використання даних про неї їй же на шкоду, тим самим заперечуючи її природні, життєві права, які є основою свободи, загальної справедливості та миру.
Право на свободу думки і совісті передбачає свободу від будь-якого ідеологічного контролю. Людина сама вирішує, яким духовним цінностям їй надавати перевагу. Ст. 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання. Важливо підкреслити розбіжності між свободою совісті і свободою віросповідання. Перша ширша другої, оскільки включає свободу атеїзму, а друга утворює частину першої. Свобода совісті та віросповідання знаходить конкретизацію в праві на відмову від військової служби через релігійні переконання. Свобода совісті перебуває в тісному взаємозв'язку із світоглядними основами буття людини і є природним невідчужуваним правом кожної людини на вільний, узгоджений з власною совістю вибір відповідних духовних цінностей і орієнтирів. Не випадковим є те, що практична реалізація права на свободу світогляду та віросповідання в аспекті міжнародно-правових стандартів є важливим критерієм оцінки гуманістичної сутності держави, її демократичності. Світова і європейська спільнота визнала за необхідне закріпити в міжнародних документах положення про свободу світогляду та віросповідання, передусім у Загальній декларації прав людини (ст. 18), Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 9), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (ст. 18), а також у спеціальній Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на ґрунті релігії і переконань.
Більшість сучасних держав є світськими: в них не існує будь-якої державної чи загальнообов'язкової релігії, визнається свобода релігії та атеїзму, забороняється використання релігійних установ та спільнот з політичною метою. У ст. 35 Конституції України визначено, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви. Держава, її органи та посадові особи не вправі втручатися в питання визначення громадянами свого ставлення до релігії, в законну діяльність релігійних об'єднань. Відповідно до міжнародних стандартів право на свободу совісті пов'язане із обов'язком поважати права і свободи інших осіб, закони держави, вимоги моралі та громадського порядку. У кримінальному праві заборонено розпалювання ворожнечі та ненависті внаслідок релігійних чи атеїстичних переконань, завдання шкоди здоров'ю людей під виглядом виконання релігійних обрядів.
Свобода слова включає свободу кожної людини публічно висловлювати свої думки та ідеї та поширювати їх всіма законними способами. Водночас, свобода слова передбачає свободу засобів масової інформації від цензури. І хоча в світовій практиці існує думка, що поширення ідей, поглядів, думок повинна мінімально обмежуватись державою, існує ряд обмежень щодо свободи слова. Так, як правило, не допускається поширення закликів або підбурення до скоєння небезпечних злочинів, провокація порушення суспільного порядку, заклики до бунту та підривної діяльності проти держави, поширення порнографії, релігійної ворожнечі, расистських гасел тощо. Загалом, право на свободу думки і мови, на вільне висловлення своїх поглядів та переконань означає свободу збирати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір, без втручання держави та інших соціальних інституцій. Це право є гарантом духовної і творчої свободи, не обмеженим обов'язковою ідеологією.
Громадянські (особисті) права і свободи - це блок прав, що забезпечують захист приватного життя людини, свободу людини від надмірного та неправомірного втручання держави в усі сфери особистого життя людини. Вони є природними правами і подекуди являють собою загальні, декларативні твердження. Однак за своїм змістом вони є найбільш точним, концентрованим втіленням суті природного права - свободи окремої, автономної особи. Саме тому в сучасних демократичних країнах ці права за юридичною силою не тільки не поступаються національним законам всіх рівнів, а й мають стосовно до них пріоритетну юридичну дію. У випадках прогалин в діючому праві, недостатньої визначеності діючих законів, подолання цих негараздів відбувається на основі центральної для демократичних юридичних систем правової ідеї. Права людини в такому випадку і будуть орієнтиром, що визначає напрям та перспективу розвитку таких юридичних справ, адже природні (невід'ємні) права людини охоплюють не тільки найважливіші соціальні цінності (життя, свободу, гідність, незалежність та недоторканність особи, його об'єктивно високий статус в громадянському суспільстві), а й безпосередньо юридичні явища - визначеність правових норм, міцність правопорядку, і тільки через них реалізуються найважливіші соціальні потреби - потреби людини мати чітко визначене місце в житті суспільства. Саме тому в більшості конституцій розвиненихдемократичних країн природним (невід'ємним) правам відведено особливе місце: вони розміщені на першому місці в тексті, їм надана своєрідна "недоторканність". Все це зроблено з однією метою - надати можливість цим правом поставити державну владу в дуже суворі рамки поведінки.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. - М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. - К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази. - Політична думка. - 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н. Севастьянова. - М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. - Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. - К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. - М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация международно-правовьіх норм во внутреннем праве. - К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. - М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче. -1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. - К., Інститут законодавства ВРУ, 1996.
19. Конституційні акти України 1917 - 1920 рр. - К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав людини. Виклад фактів. - № 3. - ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник Академії правових наук України. - Харків, 1993. - № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. - Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний революции XVII в. - М., 1973.
Loading...

 
 

Цікаве