WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Громадянські (особисті) права і свободи людини - Реферат

Громадянські (особисті) права і свободи людини - Реферат

хатини".
Така думка була висловлена більше двох століть, тому в країні, що пізнала абсолютну королівську владу. Вона залишається актуальною і сьогодні. В сучасному світі з розвитком високих технологій існує серйозна загроза, що отримана інформація може бути використана державою для контролю за приватним життям громадян, для посилення свого панування над ними. Саме тому такою важливою є недоторканність житла та всіх видів приватної комунікації громадян.
Недоторканність житла в англосаксонському праві завжди тісно пов'язана із забороною необмежених обшуків. Подібний зв'язок сприйнятий і Конституцією України. Так, у ст. 30 зазначається, що не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку, інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.
Право на свободу пересування і вільний вибір місця проживання передбачено ст. 13 та 14 Загальної декларації прав людини та знайшло відображення у багатьох фундаментальних нормативно-правових актах з прав людини та конституціях держав.
Умови життя сучасної людини вимагають, щоб вона мала можливість вільно пересуватися по своїй країні та по всьому світі і обирати місця проживання там, де є більш сприятливі умови.
Таке право є важливим елементом свободи самовизначення особи, умовою професійного та духовного розвитку людини.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Кодекс законів про працю України заборонив вимагати під час укладання трудового договору відомості про прописку. Ліквідовано адміністративну відповідальність службових осіб підприємств, установ, організацій за прийняття на роботу громадян, що проживають без прописки.
Свобода пересування може бути обмежена владою із певних причин, які часто мають тимчасовий характер. Найбільш повний перелік таких підстав міститься у ст. 11(2) Основного закону Німеччини: "Це право може бути обмежене законом або на підставі закону і тільки у випадках, коли відсутня відповідна матеріальна основа для його здійснення і в результаті виник би особливий тягар для суспільства, або коли такі обмеження необхідні для попередження загрози основам вільного демократичного устрою країни чи землі або їх існуванню, або коли вони необхідні для попередження загрози основам вільного демократичного устрою країни чи землі або їх існуванню, або коли вони необхідні для боротьби із небезпечною епідемією, для застосування заходів проти стихійного лиха чи особливо тяжких нещасних випадків, для захисту молоді від бездоглядності чи попередження злочинних дій".
Отже, будь-які обмеження можливі лише на підставі закону. В умовах правової держави це є вагомою гарантією від свавілля з боку влади.
Згідно з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, Протоколом № 4 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини здійснення права на свободу пересування, вільний вибір місця проживання в межах території будь-якої держави і право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються відповідно до законодавства і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я і моралі та прав і свобод інших людей. Згідно зі ст. 64 Конституції України та Закону України "Про надзвичайний стан" від 26 червня 1999 р., свобода пересування обмежується лише в умовах воєнних надзвичайних обставин і лише на території, на якій запроваджено надзвичайний стан.
Закон України "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. допускає обмеження у пересуванні та виборі місця проживання іноземців у випадках, коли це необхідно для безпеки України, охорони здоров'я, громадського порядку, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають в Україні. У зазначених питаннях цей закон відповідає міжнародно-правовим нормам.
Світова практика демократичного державотворення переконує в тому, що право на свободу думки і слова, на вільне виявлення своїх поглядів і переконань є одним з наріжних каменів розбудови демократичної, правової держави і громадянського суспільства. Без свободи слова немає демократії.
У резолюції 59 (1) Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що "свобода інформації є основним правом людини і критерієм усіх інших свобод."
Конституція України (ст. 34) гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань, на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації. Це важливе конституційне положення повністю відповідає ст. 19 Загальної декларації прав людини та ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Україна посідає одне з провідних місць у СНД за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа і спрямованих на розширення гласності та поінформованості суспільства. За визнанням міжнародних експертів, українське законодавство в галузі інформації дає можливість реалізувати право людини на свободу думки і слова, хоча, звичайно, потребує певних коректив, змін і доповнень.
Закони України "Про інформацію" (1992 р.), "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (1992 р.), "Про інформаційніагентства" (1995 р.), "Про телебачення і радіомовлення" (1993 р.), "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі і гідності та ділової репутації громадян і організацій" (1993 р.), "Про власність" (1992 р.), "Про рекламу" (1997 р.), "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" (1998 р.), "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" (1998 р.) та ін. створюють широке правове поле, визначають механізми реалізації конституційного права на свободу думки і слова, на вільне висловлення своїх поглядів і переконань, на інформацію.
Законодавством України цензура заборонена (ст. 15 Конституції України). Громадяни можуть вільно висловлювати свої думки в громадських місцях, на зборах, мітингах, демонстраціях, на сторінках газет, на каналах телебачення і радіо. Понад 80% українських ЗМІ уже роздержавлено. Засновниками більшості з них є комерційні структури, партії, акціонерні товариства, трудові колективи, громадські організації, що також сприяє реалізації конституційного права на свободу слова і думки, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
В Україні недостатньо уваги приділяється проблемі захисту інформації про особу. До цього часу не відпрацьовані і законодавче не закріплені положення ст. 34 Конституції України, яка передбачає обмеження щодо запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно. Мало що робиться для приведення національного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів з цієї проблематики, зокрема, до Конвенції щодо захисту даних про особу під час автоматизованої обробки інформації.
Ухвалена у 1981 р. країнами Ради Європи
Loading...

 
 

Цікаве