WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Громадянські (особисті) права і свободи людини - Реферат

Громадянські (особисті) права і свободи людини - Реферат

Україна визнала, що катування означає будь-яку дію, якою будь-якій особі умисно заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи зізнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди. Україна також зобов'язалась розглядати як злочин всі випадки катувань відповідно до свого кримінального законодавства.
Україна є учасницею Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р., яка в ст. З передбачає свободу особи від катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання. Україна також ратифікувала 24 січня 1997 р. Європейську конвенцію про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню і покаранню 1987 р., яка не дає визначення катувань, але передбачає дійовий міжнародний механізм реалізації ст. З Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Проте в Україні досі не передбачено законодавчого і організаційного забезпечення конституційної норми і міжнародних зобов'язань нашої країни щодо заборони катувань. Фактично вимоги зазначених міжнародних конвенцій, які є частиною національного законодавства України, не виконуються. Катування розглядаються тільки як перевищення службових повноважень із спричиненням тілесних ушкоджень, що не відповідає ані конституційним нормам, ані міжнародним зобов'язанням України.
Захист гідності особи повинен безумовно здійснюватись державою і немає жодних підстав для приниження гідності. Це гарантується і захищається особистими правами: на особисту свободу і недоторканність, на захист честі, доброго імені та ділової репутації тощо. Розвиваючи конституційні положення, захист гідності охороняється і іншими галузями права: кримінальним, цивільним, адміністративним, де передбачено різноманітні правові засоби захисту гідності.
Право на свободу та особисту недоторканність означає свободу людини самостійно визначатися зі своїми діями, розподіляти свій час тощо. Право на свободу - це фактично і є сама свобода, тобто можливість людини здійснювати будь-які правомірні дії. Свобода є природною властивістю кожної людини, що народжується вільною і має право обирати для себе обмеження у вигляді моральних, релігійних, корпоративних норм.
Людина за своєю природою є істотою соціальною, і розвиток її можливий лише в суспільстві. Тому свобода людини не є абсолютною. Вільно розвиваючись в суспільстві, людина завжди зобов'язана співвідносити свої дії з правилами поведінки, що вироблені суспільством. Право на свободу особи повинно затвердити незалежно від стану суспільства високу гідність та свободу особи, високі духовні та моральні основи особистості і захистити людину від свавілля наймогутнішої сили в суспільстві влади, її прагнення панувати над особою.
Свобода людини покликана забезпечити усвідомлення особою своєї самобутності та особливостей кожної конкретної особи, її потреби у праві на самобутність або в праві на індивідуальність. Свобода людини є першоосновою права людини на свою, завжди унікальну та неповторну індивідуальність, на визнання та захист неповторної людської самобутності. У сучасних розвинених країнах із високою правовою культурою саме в контексті права на індивідуальність трактується проблематика прав і свобод. Саме тому основну увагу прикуто до недоторканності особи, її особливих інтересів та прагнень, недоторканності особистого (приватного) життя, невід'ємного права особи вирішувати свою долю, будувати відповідно до індивідуальної долі своє життя.
Право на особисту недоторканність, закріплене в ст. 29 Конституції України, означає право людини на фізичну, моральну та психологічну недоторканність особи, захищеність від будь-якого неправомірного посягання на її свободу, життя, здоров'я, честь і гідність, в тому числі, право не бути свавільно позбавленим волі.
Свобода людини ніким не може бути свавільно обмежена. Обмеження права на свободу та особисту недоторканність можливі лише на підставі закону і повинні здійснюватись у передбачених законом формах. Ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, які визначені законом. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Ця правова норма має реально захищати людину від незаконного позбавлення волі і вже починає втілюватися в життя. У 1999 р. обвинувачуваними, стосовно яких прокурори обрали запобіжний захід - утримання під вартою, та їх адвокатами оскаржено у суді 2623 таких рішення. З них судами задоволено 938 скарг, тобто кожна третя. Крім того, із залу суду під час судового розгляду кримінальних справ звільнені з-під варти 9294 особи як такі, що скоїли ненавмисні або нетяжкі злочини і їх недоцільно було ізолювати від суспільства.
Право на невтручання в особисте та сімейне життя. Особисте (приватне) життя важливо визначити як фізичну та духовну сферу, що контролюється самим індивідом і має певний суверенний статус. Законодавство не може втручатися в цю сферу, воно повинно запобігти будь-якому втручанню. Закон встановлює межі недоторканності приватного життя. Держава лише у виняткових випадках та на підставі закону може порушити таку недоторканність. Так, заборонено збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім визначених законом випадків. Це стосується лише інтересів національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32 Конституції України).
Суттю цього права є також охорона всіх сторін приватного життя особи, розголошення яких особа з певних причин вважає небажаними (таємниця заповіту, усиновлення, таємниця грошового внеску, щоденникові записи тощо). Приватні таємниці, що довірені представникам деяких професій для захисту прав та законних інтересів громадян, є таємницями професіональними (медична, адвокатська таємниці, таємниця сповіді, нотаріальних дій тощо). За їх розголошення суб'єкти несуть юридичну відповідальність.
Право людини на таємницю листування та інших видівкомунікації є продовженням та однією з основних гарантій права на охорону приватного життя. Це право, передбачене міжнародними нормами (ст. 12 Загальної декларації прав людини), знайшло своє відображення у переважній більшості сучасних конституцій. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України). До іншої кореспонденції належать факсимільний, мобільний зв'язок, електронна пошта, Internet тощо. Обмеження цього права припускається лише на підставі закону та судового рішення.
Право на недоторканність житла означає, що ніхто не може без законної підстави увійти до житла проти волі осіб, що в ньому проживають. "Мій дім - моя фортеця", - так говорить давнє англійське прислів'я. У. Пітт-старший, відомий державний діяч Великобританії XVIII ст., виступаючи в парламенті в 1763 р. зазначав, що "найбідніша людина може оголосити про непокору владі корони, знаходячись в стінах своєї хатини. Вона може бути розвалюхою, що тремтить від вітру та пронизливими наскрізь протягами, в неї можуть увірватися і буря, і дощ, але король Англії до неї увірватися не може. Вся сила його закінчується на порозі старої
Loading...

 
 

Цікаве