WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Всесвітні механізми забезпечення прав людини - Реферат

Всесвітні механізми забезпечення прав людини - Реферат


Реферат на тему:
Всесвітні механізми забезпечення прав людини
Міжнародні пакти про права людини та інші договори (конвенції) не тільки проголошують ці права, а й передбачають комплексну систему забезпечення та захисту зафіксованих в цих актах та у внутрішньодержавному законодавстві прав і свобод.
Суттєва відмінність пактів і ухвалених на їх основі документів від Загальної декларації прав людини полягає втому, що вони спрямовані на те, щоб максимально гарантувати проголошені права. Для прикладу можна послатися на норми, вміщені в ст. 9 Пакту про громадянські і політичні права, де загальні формулювання ("кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність"; "нікого не може бути піддано свавільному арешту чи утриманню під вартою") доповнюються конкретними приписами відносно законної процедури позбавлення волі і недопущення свавілля, або ст. 19, в якій положення про право кожної людини на вільне вираження свого погляду супроводжується конкретними поясненнями змісту цього права, і разом з тим, встановленням певних обмежень.
В узагальненому вигляді такий підхід сформульований у ст. 2 Пакту, згідно з якою кожна держава-учасниця зобов'язується поважати і забезпечувати всім особам, що перебувають у межах її території та під її юрисдикцією, права, визнані в цьому Пакті, а також, якщо це ще не зроблено, вжити необхідні законодавчі та інші заходи для здійснення цих прав.
В іншому Пакті - про економічні, соціальні і культурні права - зобов'язання держав-учасниць сформульовано з урахуванням об'єкта регулювання і реальних умов: "Вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходи до того, щоб забезпечити поступово повне здійснення визнаних у цьому Пакті прав усіма належними способами".
Відповідно до положень міжнародних договорів склалася певна система міждержавних органів, наділених функціями міжнародного контролю за діяльністю держав у сфері забезпечення прав людини.
Одним з таких органів є Комітет з прав людини, утворений на підставі Пакту про громадянські і політичні права та Факультативного протоколу до нього. Він наділений правом приймати і розглядати повідомлення від фізичних осіб про порушення тією чи іншою державою їх прав, викладених у Пакті.
Відповідно до ст. 4 Факультативного протоколу про будь-яке таке повідомлення Комітет повідомляє державу, яку звинувачують у порушенні прав людини, і яка має упродовж шести місяців надати письмові пояснення, котрі роз'яснюють її позицію і повідомити про заходи, яких може бути вжито. Але ця процедура може відбутись лише у тому разі, якщо громадянин доведе, що ним вичерпано всі внутрішньодержавні способи захисту своїх прав, і якщо заява не є анонімною.
Виходячи з принципу суверенітету держави і недопустимості втручання у її внутрішні справи, Комітет не має права приймати рішення, які до чогось зобов'язують державу. Він лише розглядає отримані матеріали і про результати сповіщає державу і зацікавлену особу. Однак сам факт скарги, сама процедура розслідування і розгляду носять компрометуючий характер, тому держави прагнуть не тільки не доводити до розгляду, урегулювавши всі проблеми такої скарги, але нерідко ліквідують причини, котрі призвели до скарги. У цьому важливу роль відіграють виступи членів Комітету та їхній аналіз ситуації в країні. Скарги відіграють важливу роль у регулярних звітах, які надають держави-члени Комітету. Оцінка доповідей ураховує й індивідуальні скарги.
Важливу роль у забезпеченні і захисті прав людини відіграє ООН. Згідно зі ст. 55 її статуту вона сприяє "загальному поважанню і дотримуванню прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії".
Для здійснення цих функцій у сфері прав людини Генеральна Асамблея у відповідності зі ст. 22 Статуту ООН створює у разі потреби різні допоміжні органи. Деякі з них створюються аb hос, інші є постійними або функціонують упродовж тривалого часу.
Згідно із Статутом ООН рівну з Генеральною Асамблеєю відповідальність за виконання функцій Організації в галузі прав людини несе Економічна і Соціальна Рада, котра працює під керівництвом Асамблеї.
Нею в 1946 р. була створена Комісія ООН з прав людини, яка сьогодні складається з представників 53 держав. Члени комісії обираються Економічною і Соціальною Радою (ЕКОСОР) на три роки. Комісія з прав людини збирається на щорічні сесії тривалістю шість тижнів і ухвалює свої рішення більшістю голосів присутніх членів. Комісія займається будь-якими порушеннями прав людини, якщо вони носять масовий або брутальний характер. Тут діє відкрита процедура розгляду ситуацій у сфері прав людини незалежно від того, чи є ця держава учасником договору чи ні. Як і Комітет, Комісія не має права вживати будь-яких заходів щодо держави, але сам факт обговорення питання в рамках ООН, прийняття осудливої резолюції утворює несприятливу для держави атмосферу.
Допоміжним органом ООН з прав людини є Підкомісія з попередження дискримінації і захисту меншин. У складі Секретаріату ООН функціонує Центр з прав людини. У грудні 1993 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію про заснування посади Верховного комісара ООН з прав людини. На нього покладено відповідальність за діяльність ООН у сфері прав людини в рамках загальної компетенції, повноважень і рішень Генеральної Асамблеї ООН, ЕКОСОР і Комісії з прав людини. Верховний комісар призначається Генеральним секретарем ООН і затверджується Генеральною Асамблеєю терміном на чотири роки з можливістю одного повторного переобрання. Він має керуватися Загальною декларацією прав людини 1948 р., іншими основоположними міжнародно-правовими актами, має виходити з того, що всі права людини - громадянські, культурні, економічні й політичні - є унікальними, взаємозв'язаними і взаємозалежними. Верховний комісар має щорічно надавати доповіді Комісії з прав людини ООН, а через ЕКОСОР - Генеральній Асамблеї ООН. За різними оцінками, ООН щорічно отримує від 30 до 40 тис. скарг про порушення прав людини.
На підставі резолюції Генеральної Асамблеї ООН за № 428 засновано посаду Верховного комісара ООН у справах біженців. Він обирається Генеральною Асамблеєю за поданням Генерального секретаря ООН терміном на три роки, виконує обов'язки по наданню міжнародного захисту біженцям та подає Генеральній Асамблеї щорічну доповідь. Роль Верховного комісара останніми роками значно зросла у зв'язку із збільшенням кількості біженців із різних регіонів, охоплених міжетнічними, міжрелігійними і міжнаціональними конфліктами.
Окремі конвенції передбачали створення спеціальних органів. Серед них: Комісія з прав людини - на основі Пакту про громадянські і політичні права; Комітет з прав дитини - на основі Конвенції з прав дитини; Комітет з ліквідації расової дискримінації - на основі Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації; Комітет проти тортур - на основі Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарань. Пакт про економічні, соціальні ікультурні права не передбачив спеціального органу, але застеріг можливість дій через Економічну і Соціальну Раду; остання своїм рішенням в 1985 р. заснувала Комітет з економічних, соціальних і культурних прав.
Кожний комітет складається із експертів (в комітетах з прав дитини і проти тортур - по 10, в решті - по 18 чоловік); до нього не може входити більше чим по одному представнику від держави; враховується справедливе географічне розташування і представництво різних форм цивілізації та основних правових систем.
Держави-учасниці пактів і конвенцій взяли на себе зобов'язання регулярно представляти до відповідного комітету (безпосередньо або через Генерального секретаря ООН) доповіді про стан справ у галузі прав людини і про ті заходи, які вживаються з метою прогресу в їх реалізації. Комітет вивчає доповіді, обговорює їх на своїх засіданнях і надсилає державам свої зауваження до них.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. - М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. - К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази. - Політична думка. - 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н. Севастьянова. - М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. - Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. - К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. - М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация международно-правовьіх норм во внутреннем праве. - К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. - М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче. -1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. - К., Інститут законодавства ВРУ, 1996.
19. Конституційні акти України 1917 - 1920 рр. - К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав людини. Виклад фактів. - № 3. - ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник Академії правових наук України. - Харків, 1993. - № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. - Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний революции XVII в. - М., 1973.
Loading...

 
 

Цікаве