WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття прав людини. Права людини в середні віки - Реферат

Поняття прав людини. Права людини в середні віки - Реферат


Реферат на тему:
Поняття прав людини.
Права людини в середні віки
Питання прав та свобод людини на сьогодні є найважливішою проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Вони органічно поєднуються із соціальною діяльністю людей, їх суспільними відносинами, способами існування індивіда, виступають нормативною формою взаємодії людей, упорядкування їх зв'язків, координації вчинків, засобом запобігання суперечкам, протиборствам, конфліктам на ґрунті поєднання свободи окремих осіб зі свободою інших людей, є запорукою нормального функціонування суспільства і держави. Такі права, як право на життя, на гідність, недоторканність особи, свободу слова, совісті, поглядів, переконань, невтручання в особисте життя, право на участь у політичних процесах та з управлінні державою є необхідними умовами укладу людського життя в цивілізованому суспільстві і повинні бути беззастережно визнані і охоронятись державою.
До суті прав людини та їх розподілу в суспільстві слід підходити конкретно - історично. Сучасний перелік прав людини, зафіксований в багатьох міжнародно-правових актах і в конституціях правових держав, результат довгого становлення. Сучасні еталони і стандарти у сфері прав людини перш ніж стати нормою демократичного суспільства пройшли розвиток у кілька століть.
Вирішальним етапом у процесі розвитку прав і свобод людини стали буржуазно-демократичні революції XVII - XVIII ст. Вони висунули як широкий набір прав людини, так і принципи свободи, формальної рівності, які стали основою універсальності прав людини і надали їм справді демократичного звучання. Права людини стають одним із головних ціннісних орієнтирів суспільного розвитку. Вони здійснили значний вплив на характер держави, оскільки обмежували її всевладдя, сприяли встановленню взаємодії міждержавною владою та індивідом, звільнивши останнього від надмірної опіки, придушення його волі та інтересів з боку владних структур. Формування правової держави було б неможливим без утвердження в суспільній свідомості і практиці свободи і прав людини. Отже, можна стверджувати, що характеристика свободи особистості визначає значною мірою сутність держави, у якій реалізується дана свобода: тоталітарна це держава, теократична або демократична, правова чи соціальна.
Пошук способів взаємовідносин людей в державі як з владою, так і поміж собою був тривалим і ніколи не обмежувався лише правовим простором. Атому права людини спочатку мали морально-етичне, духовно-культурне та релігійне наповнення. Вони формувалися в процесі людської діяльності, яка визначалася різноманітністю вчинків, потреб, форм відносин, неминучістю зіткнень і протиборств інтересів. У результаті із багатьох варіантів вчинків учасників суспільної взаємодії вирізнялись певні стійкі норми, еталони, цінності, які здатні були упорядкувати цей процес, поєднати інтереси різних індивідів в рамках певного виду історичного існування з його способом виробництва, духовною культурою, державністю. І кожна людина може претендувати на певний обсяг благ і умов життя (матеріальних і духовних),отриманню яких повинні їй сприяти суспільство і держава.
Обсяг цих благ і умов не завжди однаковий і визначається становищем індивіда в класовій структурі суспільства, в системі матеріального виробництва. Ці блага умовно можуть бути названі правами людини, їх умовність визначається поляризацією суспільства на різних етапах його розвитку, своєрідністю цивілізацій, які не давали можливості правам людини на основі принципів свободи і формальної рівності набрати універсального характеру та отримати сучасне звучання.
Проблема прав людини завжди була предметом гострих класових війн за володіння правами або за їх розширення. Здобуті ж або розширені права, в свою чергу, фіксували статус людини в суспільстві
на тому чи іншому етапі його розвитку. І кожний ступінь розвитку суспільства був черговим кроком до шляху знаходження і розширення свобод, поповнення прав людини новими якостями, поширення їх на більше коло суб'єктів.
Історія свідчить, що культурний прогрес суспільства неможливий, якщо він не вносить принципово нового в становище особи, якщо людина в процесі переходу від однієї суспільно-історичної формації до іншої не отримує додаткових прав і свобод. Наприклад, античний раб був набагато вільніший від первісного дикуна. Середньовічний кріпак користувався ширшим переліком свобод порівняно з античним рабом. Буржуазне суспільство створило умови для формальної свободи всіх членів суспільства. І хоч розвиток людства шляхом свободи не завжди був поступальним і прогресивним, а досягнення в цій сфері часто змінювалися відступом, регресом, які тривали довгі роки, все ж історичний прогрес поступово прокладав собі дорогу через всі випадковості і хаотичні нагромадження соціального розвитку.
Виникнення і розвиток прав людини мають довгу історію, яка супроводжувалась боротьбою різних доктрин (традицій, характерних для тієї чи іншої країни. Але, не зважаючи на давність виникнення самої ідеї прав людини, справжнього змісту вони набувають лише на основі принципів демократії, свободи, справедливості, формальної рівності людини. На такій основі стало можливим формування правових держав, однією із найголовніших ознак яких є верховенство прав людини.
Права людини є однією із найвищих культурних цінностей, оскільки вони ставлять особу в центр всіх процесів суспільного розвитку, визначають її свободу і рівноправність. В ідеї прав людини втілилось все багатство гуманітарного мислення - політичного, правового, морального, релігійного, соціокультурного.
Права людини в середні віки
Античні ідеї свободи людей були підхоплені і далі розвинені світськими і релігійними мислителями середньовіччя. Представники різних юридичних шкіл того часу (X - XI ст.) в своєму праворозумінні орієнтувались на ідею правової справедливості і пов'язані з нею природно-правові уявлення і концепції.
Стосовно до держави такий природно-правовий підхід означав пріоритет (і верховенство) природного права перед державою. Так, юрист Балдус стверджував, що природне право значно сильніше, ніж влада короля.
Багато середньовічних мислителів (Марсілій Падуанський, Генрі Бректон, Філіп де Бомануар та ін.) пропонували і захищали ідею свободи і рівності всіх перед законом. Показова в цьому відношенні позиція відомого французького юриста XIII ст. Бомануара, який стверджував, що кожна людина вільна, і намагався конкретизувати цю ідею в своїх юридичних побудовах.
Нового розвитку і значення античні ідеї природно-правової рівності і свободи всіх людей одержали із зародженням християнства.
З'явившись в епоху рабовласництва, християнство виступило як релігія свободи і відіграло значну роль у процесі становлення універсальних понять прав людини. Згідно з християнським вченням, всі люди рівні як "діти Божі": "нема ні Елліна, ні Іудея, ні варвара, Скіфа, раба, вільного...". Ця загальна рівність поєднується в християнстві з загальною свободою. ВБіблії сказано, що закон Христа є закон досконалий, закон свободи, оскільки даний він не рабам, а дітям Божим, яких спонукає виконувати його не рабський страх, а любов Христова, що живе в них.
Із попередніх досягнень думки в галузі прав людини християнство сприйняло "золоте правило" справедливої поведінки кожної людини, яке в основних рисах зводилося до того, що так як людина хоче, щоб чинили з нею, мусить чинити і сама. Воно включало загальну і рівну для всіх людей норму поведінки, тобто, нормативну конкретизацію принципу правової рівності у різноманітних сферах взаємовідносин.
Різні права і обов'язки, властиві людині, зафіксовані в Біблії. Наприклад, право людини на життя одержало закріплення в заповіді "не вбивай". Право на власність в заповідях "не кради", "не жадай дому
Loading...

 
 

Цікаве