WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини в Стародавній Греції - Реферат

Права людини в Стародавній Греції - Реферат


Реферат на тему:
Права людини в Стародавній Греції
Витоки явища, яке згодом стали називати правами людини, беруть свій початок з найдавніших часів людської історії. Ідеї про цінність і недоторканність життя, про рівність людей перед вищими силами містяться ще в прадавніх міфах і віруваннях. А згодом, в античні часи, подібні погляди набули широкого поширення у Стародавній Греції. Вони стали закономірним наслідком полісної форми демократії і були пов'язані переважно з поняттям громадянства, яке передбачало рівність усіх членів полісу в користуванні правами та свободами, насамперед політичними. Отже, давньогрецькі погляди про права людини сформувались у загальному руслі міфологічних уявлень про те, що поліс (місто - держава) і його закони мають божественне походження і спираються на божественну справедливість. Право взагалі і права окремих людей - членів поліса беруть початок, згідно з цим уявленням, не в силі, а в божественному порядку справедливості.
Так, вже за часів "гомерівської Греції" (кінець II тис. до н.е.) елліни оперували такими поняттями, як "діке" (правда, справедливість), "теміс" (звичай, звичайне право), "тіме" (особиста честь) "номос" (закон). Божественна за своєю суттю справедливість у Гомера виступала як об'єктивна основа і правовий критерій. І тільки те, що відповідало тодішнім поглядам на справедливість, сприймалось як право.
Дуже чітко ідея єдності справедливості полісу й закону прослідковується в поемах давньогрецького поета Гесіода (8-7 ст. до н.е.) "Теогонія" та "Роботи і дні". Для Гесіода Справедливість (Діке) і Доброзаконність (Евномія) - це сестри богині, дочки верховного олімпійського бога Зевса і богині правосуддя Феміди. При цьому Діке охороняє Евномію, котра уособлює ідеал полісного устрою, в якому панують справедливі закони. На думку Гесіода, ігнорування цих божественних настанов призведе до того, що "правду замінить кулак, де сила, там буде і право".
Критика насильства і захист права в поемах Гесіода свідчили про посилення індивідуального - людського (особистого) начала в тогочасному суспільно-політичному житті, оскільки право завжди і скрізь передбачає правосуб'єктність людини, вільну особистість.
Виходячи з того, що як право взагалі, так і права окремих людей неможливі без загальних норм поведінки, які виражають для всіх суб'єктів рівні ступені дозволеного і забороненого, рівний ступінь свободи, і що там, де цей ступінь відсутній, немає і права, багато з давньогрецьких мислителів у своїх творах наголошували на необхідності дотримування цього ступеня і "середини" в усіх справах і вчинках. Так, відомий афінський державний діяч і законодавець Солон (близько 638 - 559 рр. до н.е.) розумів закон (і його владу) як поєднання права і сили. Поряд з відмінністю між правом і законом його конструкція містила в собі і розуміння полісного закону як загальної (для всіх вільних) форми офіційного визнання і вираження прав членів полісу. Така загальність закону виражала вимогу правової рівності: всі громадяни рівні перед законом, перебувають під його захистом і підкоряються його загальнообов'язковим нормам.
Пошуки об'єктивної форми справедливості і права для полісу і його громадян були продовжені піфагорійцями (6-5 ст. до н.е.), які вважали, що життя людей має бути реформованим і приведеним у відповідність з висновками філософів про поліс, справедливість і "належну міру" в людських взаємовідносинах. У "належній мірі" вони вбачали певне прирівнювання або, іншими словами, - рівність. Це пізніше відіграло важливу роль у формуванні ідеї правової рівності людей.
Процес становлення і поглиблення теоретичних концепцій права і прав людини в Стародавній Греції розвинувся в контексті пошуків об'єктивних природно-правових засад полісу і його законів. Так, Геракліт (6-5 ст. до н.е.) трактував поліс і його закони як відображення космічного порядку. Знання про справедливість і закон за Гераклітом - частина знань про світ взагалі, про космос як "упорядкований всесвіт", "світовий порядок".
Закон за Гераклітом є щось загальне, однаково божественне і розумне. Він дає необхідний масштаб і міру людським явищам, справам і відносинам, в тому числі, і людським законам. Значення цієї концепції в тому, що на її основі були побудовані всі наступні доктрини античності і нового часу про те, які під природними правами людей розуміли щось від людини незалежне, раз і назавжди дане норму загального розуму.
Інший давньогрецький філософ-матеріаліст Демокріт (бл. 5-4 ст. до н.е.) вважав закон і державу штучними, побічними і обумовленими якимось природними началами (звичайним розвитком людського суспільства). За Демокрітом все, що відповідає природі, існує "по правді", справедливе, а те, що не відповідає - несправедливе.
Саме з цих природно-правових позицій Демокріт трактував поліс як "загальну справу" своїх громадян і їх "опору". Інтереси "загальної справи" , на його думку, визначають суть і межу прав і обов'язків членів поліса. При цьому він мав на увазі еллінський демократичний поліс, який ним протиставлявся варварській деспотії (царській владі). У свої працях Демокріт неодноразово підкреслював, що бідність при демократії настільки краща за так зване благополуччя громадян при царях, наскільки воля краща за рабство.
Велика ідея природної рівності і волі всіх людей вперше була висловлена софістами (5-4 ст. до н.е.). У центр головного мірила всіх речей вони поставили не традиційне божественне начало, а людину.
Обґрунтовуючи рівноправність членів полісу, Протагор (бл. 481-411 рр. до н.е.) стверджував, що дари Прометея (вміння поводитися з вогнем та інші практичні знання) і дари Зевса ("сором і правда", вміння спільно жити) були дані всім людям (еллінам), та що всім їм однаково доступне мистецтво полісного життя і всі вони є громадянами полісу.
Положення про природну рівність всіх людей сформулював і софіст Антіфонт. При цьому він посилався на те, що у всіх людей еллінів і варварів, благородних (шляхетних) і простих - одні й ті ж природні потреби. Нерівність людей випливає не з природи, а з вигаданих ними ж законів. Тому багато з приписів, які за законом вважаються справедливими, насправді є ворожими людині.
Ідею природно-правової рівності і волі всіх людей (включаючи і рабів) відстоював і софіст Алкід. Саме йому приписують відомий вислів: "Бог створив всіх вільними, а природа нікого не створила рабом".
Для Сократа (469-399 рр. до н.е.) свобода - прекрасне і величне надбання як для людини, так і для держави, яке можливе лише за умови дотримування всіма розумних і справедливих законів поліса. А кожній людині властива
Loading...

 
 

Цікаве