WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини в Новий час - Реферат

Права людини в Новий час - Реферат


Реферат на тему:
Права людини в Новий час
На зміну середнім вікам, які пройшли під знаком панування феодальної держави, з їх нерівністю різних феодальних станів та залежністю прав людини від її місця в феодальній ієрархії, прийшов Новий час (від XVII ст. до початку XX ст.), що став з історико-правового погляду епохою виникнення та утвердження буржуазної держави і права. Це був новий щабель суспільного прогресу, у тому числі і в розвитку таких загальнолюдських цінностей, як права людини і громадянина.
З XVI ст. у Західній Європі в надрах феодального суспільства виникає капіталістичний уклад. Юридичний світогляд нового ладу стверджував нові уявлення про свободу людини за допомогою переважання режиму права і в приватних, і в публічно-політичних відносинах.
З'являється нова, раціоналістична теорія прав людини, яка була найбільш повно розроблена у працях Г. Греція, Б. Спінози, Д. Локка., Ш. Монтеск'є, Т. Джефферсона, І. Канта та інших мислителів. Завдяки сміливій критиці феодального ладу і обґрунтуванню нових концепцій про права і свободи особистості, про необхідність панування права у відносинах між індивідом і державою ця теорія знайшла багато прихильників і зробила великий внесок у формування нового юридичного світогляду, в ідеологічну підготовку буржуазних революцій та правове закріплення їх результатів.
Невід'ємною складовою цього процесу стала концепція суспільного договору як джерела походження і правової основи діяльності держави. Одним із відомих представників цієї теорії був нідерландський юрист, філософ та історик Гуго Гроцій (1583-1645 рр.). Згідно з Гроцієм, право і держава мають не божественне, а земне походження. Держава виникла в результаті договору між людьми. Ці люди вільні і об'єдналися в союзи заради дотримання права і загальної користі добровільно, слухаючись лише веління власної природи, а не волі Бога. Одна з основних умов розумного людського співжиття полягає, за Гроцієм, утому, щоб не посягати ні на людську особистість, ні на чуже майно. Всі спірні питання, які виникають в державі, Гроцій пропонує вирішувати не за допомогою сили, а за допомогою права, в основі якого має лежати справедливість. Ця ідея правової держави дозволила Грецію сформувати висновок про природне право людей чинити опір насильству влади, що порушує умови суспільного договору.
Природно-правові погляди і договірну концепцію держави розвивав і нідерландський філософ - матеріаліст Бенедикт (Барух) Спіноза (1632-1677 рр.). Джерело права він вбачає в силі, якою, на його думку, є саме держава. Спіноза також відстоює повноту державної влади, вищою формою якої він вважає демократичне правління. При цьому участь у верховній владі він відносить до невід'ємних прав громадян. Головна мета держави, за Спінозою, забезпечення свободи. Він вважав, що влада, яка здатна керувати людьми тільки за допомогою страху, не може бути визнаною добровільно. А тому людей потрібно вести так, щоб їм здавалось, що їх ніхто не веде, а вони живуть за своїм власним розумом і за своїм волевиявленням. Щоб досягти цього, потрібно дотримуватися принципу збереження природних прав людей, оскільки позбавлення людей цих прав може призвести до тиранії.
У зв'язку з цим, Спіноза виділяє і досліджує фактори, які визначають межу державної влади у її стосунках з індивідами.
По-перше, зауважує він, така межа обумовлена власною природою держави, тим, що вона ґрунтується на розумі і спрямовується ним. По-друге, до права держави не належить все те, до виконання чого ніхто не може бути примушений ні нагородами, ні погрозами. Так, згідно зі Спінозою, держава не повинна втручатися в особисте життя і справи громадянина, тобто у сферу його природних прав, до яких слід, в першу чергу, віднести здатність мислити, свободу совісті, питання взаємної любові і ненависті людей, право людини не давати у суді свідчень проти самої себе, право шлюбу та народження дітей, право на спробу уникнути смерті та ін. По-третє, право держави має відповідати інтересам і поглядам більшості і держава повинна рахуватися з громадською думкою.
Послідовна ліберальна доктрина невід'ємних прав і свобод людини на основі ідей панування права, правової організації державного життя, поділу влади і верховенства закону була розроблена відомим англійським філософом Джоном Локком (1632-1704 рр.). Його вчення - одна із найвідоміших у XVII ст. теорій "природного права". Крім свободи, на думку Локка, в природному стані людині належить власність, надбана за допомогою праці, а тому кожна людина за законом природи має право відстоювати "свою власність, тобто своє життя, свободу і майно". Саме забезпечення цих невід'ємних прав людини, за Локком, є головним завданням держави.
Забезпечення приватної власності, особистої свободи, безпеки та інших невід'ємних прав людини Локк пов'язував, з одного боку, з необхідністю розподілу влади (на законодавчу, виконавчу і федеративну, союзну) як необхідної умови дотримування вимог суспільного договору і його суті - визнання і захист невід'ємних прав людини, а з іншого боку - право народу на опір незаконним проявам влади. Законність такого опору як форми боротьби за права людини (аж до повстання проти деспотичної влади) випливає, згідно з Локком, з правомочності народу як засновника держави, який і після укладення суспільного договору залишається сувереном і суддею, вирішувати, чи правильно утворена і уповноважена ним влада виконує покладені на неї договірні обов'язки чи ні.
Розглядаючи роль і місце індивіда в державі, Локк стверджував, що він не безвільний її підданий, а добровільний член. Ця добровільність, на думку мислителя, передбачає взаємні права і обов'язки обох сторін договору, а не абсолютне право держави і безумовний обов'язок у підданих.
Важливе місце в локківському вченні про права людини займає аналіз внутрішнього зв'язку між свободою і законом. Він вважав, що закон не лише не знищує і не обмежує свободи, як це вважали деякі філософи, а, навпаки, зберігає і розширює їх. Широко відоме в зв'язку з цим висловлювання Локка: "...Там, де не має законів, там не має і свободи".
Саме з позицій такого розуміння законності Локк сформулював принцип індивідуальної свободи, де зазначено, що свобода людей, які знаходяться під владою держави, полягає у тому, щоб мати встановлені нею постійні і загальні для всіх правила для життя, а також мати можливість чинити за власним розсудом у всіх випадках, коли цього не забороняє закон, не бути залежним від волі іншої людини. Цей принцип лише словесне дещо відрізняється від відомої нам формули: "Дозволено все, що не заборонено законом".
Отже, визнання, захист і реалізація невід'ємних прав і свобод людини за Локком значною мірою залежить від правової якості законів (закріплення і захист в них прав і свобод особи) та від організації самої державної влади (шляхом розподілу влади).
Концепція прав людини одержала подальший розвиток у творчості французького правознавця, філософа-просвітителя, письменника Шарля ЛуїМонтеск'є (1689-1755 рр.). У своїй відомій роботі "Про дух законів" (1748 р.) він розглядає проблему політичної свободи людей у двох аспектах: в її відношенні до державного ладу і до самої особи, громадянина. Перший аспект цих відносин політичної свободи виражається у правовому закріпленні поділу влади (на законодавчу, виконавчу і судову) і виступає як необхідний засіб забезпечення громадянських прав і свобод, безпеки особистості. Основна мета поділу влади - уникнути зловживання владою, досягнення взаємного стримування законодавчої, виконавчої і судової влади. Це стримування, на думку Монтеск'є, є необхідною умовою їх правомірного і узгодженого функціонування та забезпечення політичної свободи людей в їх відносинах з державою.
Виступаючи противником абсолютизму, Монтеск'є проголошував основні принципи демократії: свободу слова, друку, зборів, вимагав рівності всіх громадян перед законом, віротерпимості, засуджував рабство. Однак він не визнавав революційних методів здійснення цих принципів.
Другий аспект
Loading...

 
 

Цікаве