WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Розвиток прав людини в Україні - Реферат

Розвиток прав людини в Україні - Реферат

Калинець, С. Параджанова, І. Дзюбу та інших, хто протестував проти порушень прав і свобод людини та громадянина. Вони вважалися особливо небезпечними злочинцями.
У 1975 р. СРСР підписав Хельсінські угоди про права людини, проте в УРСР продовжували ігноруватись особисті права й свободи, порушувалась законність. У відповідь на це у листопаді 1976 р. в Києві виникла група виконання Хельсінських угод (Українська Гельсінська спілка) - перша легальна правозахисна організація в опозиційному русі України. Членами її були М. Руденко, О. Бердник, П. Григоренко, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, М. Маринович, О. Мишко, О. Тихий та ін. Упродовж 1976-1985 рр. до УГС вступило 36 осіб.
Програмними документами УГС були "Меморандум" та "Декларація Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод", автором яких був М. Руденко.
У декларації Української Гельсінської Спілки зазначалася необхідність:
- сприяти ознайомленню широких кілукраїнської громадськості з Декларацією прав людини;
- сприяти виконанню статей Принципового Акта з питань безпеки і співпраці в Європі;
- домогтися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як суверенна держава була представлена окремою делегацією;
- з метою вільного обміну інформацією та ідеями в сфері прав людини домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси.
У Декларації проголошувалося, що в своїй роботі спілка керується не політичними, а лише гуманітарно-правовими мотивами і свою головну мету вбачає в ознайомленні світового співтовариства з порушеннями прав людини в Україні. Діяльність УГС полягала у збиранні матеріалів про порушення прав людини, у виступах на захист політв'язнів, у підтримці зв'язку з російськими правозахисниками (А. Сахаровим, Ю. Орловим), домаганнях, щоб Загальна Декларація прав людини стала основним правовим документом у відносинах між Особою і Державою в Україні.
Однак вже у 1977-1978 рр. ряд членів групи - М. Руденко, О. Тихий, М. Маринович, М. Матусевич - були заарештовані. Емігрували з СРСР П. Григоренко, Н. Світлична, Н. Строката. В цілому, упродовж 70-х років кількість учасників правозахисного руху зросла, що стало реакцією, насамперед, інтелігенції на посилення консерватизму брежнєвського керівництва.
Ланцюг арештів правозахисників продовжувався аж до початку перебудовчих процесів в середині 80-х років. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин. На початок 80-х років дисидентський рух в України було практично придушено. Головними причинами цього була відсутність у дисидентів чіткої політичної програми та масової підтримки. Бракувало належної організованості. Важливою причиною припинення опозиційного руху став адміністративний тиск, репресії ідеологічної та каральної державної машини. Особливу роль відігравали КДБ, міліція, прокуратура, суд. Але справа дисидентів-правозахисників не пропала. Вони відкрили Україну світові. Завдяки їхній діяльності визрівала ідея про вихід України з СРСР. Розроблені дисидентами принципи багато в чому є залпом засади сучасного державотворення.
Проголошення 24 серпня 1991 р. незалежності України відкрило нову сторінку історії нашої держави та її народу, дало змогу розширити права і свободи громадян, наповнити їх новим змістом і значенням.
У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. і у зверненні Верховної Ради України "До парламентів і народів світу" 5 грудня 1991 р. наголошувалося на тому, що до сім'ї цивілізованих країн бажає увійти нова, демократична, правова держава, яка ставить собі за мету реальне забезпечення прав, свобод людини і громадянина і зобов'язується суворо дотримуватись загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини. Перші законодавчі акти щойно утвореної незалежної держави не залишали жодних сумнівів щодо правового закріплення накреслених цілей. Достатньо звернутися до законів України "Про власність" (07.03.1991 р.), "Про підприємництво" (07.02.1991 р.), "Про свободу совісті та релігійні організації" (23.04.1991 р.), "Про об'єднання громадян" (16.06.1992 р.), "Про національні меншини в Україні" (25.06.1992 р.), "Про інформацію" (02.10.1992 р.), "Про біженців" (02.10.1996 р.), "Про Правовий статус іноземців (04.02.1994 р.), "Про звернення громадян" (02.10.1996 р.) та інших, щоб переконатися в тому, що пріоритетним напрямом діяльності нашої держави є захист і всебічне забезпечення прав та свобод людини і громадянина, створення дійового механізму їх реалізації.
Суттєво вплинуло на подальший розвиток прав і свобод людини і громадянина в Україні її прийняття 9 листопада 1995 р. у члени Ради Європи. Україна, ставши членом цієї організації, приєдналася до великої кількості багатосторонніх європейських конвенцій у галузі прав і свобод людини та взяла на себе конкретні зобов'язання щодо імплементації їх норм у національне законодавство. Крім цього, членство в Раді Європи стимулювало процес підготовки і прийняття Конституції - основного закону нової демократичної держави.
Конституція України 1996 р. стала взірцем сучасного конституціоналізму з питань прав і свобод людини і громадянина. Вона визначила якісно новий, сучасний статус людини і громадянина в Україні.
Людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані в Конституції (ст. 3) найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини є змістом і спрямованістю діяльності держави. Остання, згідно з Конституцією, відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Виходячи з цієї концепції, в чинній Конституції України правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина присвячено спеціальний другий розділ. Він є одним із найважливіших в Конституції і містить близько третини її статей.
Чинна Конституція імплементувала всі основні положення міжнародно-правових актів з прав людини і насамперед Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародного пакту про економічні соціальні і культурні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, які ратифіковані Україною і є одним з найбільших досягнень людства XX ст. у гуманітарній сфері, справжнім "людським виміром", мірою людської гідності. Певною мірою цей комплекс узгоджується і з Європейською конвенцією про захист прав і основних свобод людини та Протоколами № 2, 3, 8, 11 до цієї Конвенції, підписаними від імені України. Це дає підстави для висновку, що в Україні перебудовується вся правова система; права і свободи людини і громадянина визнані неодмінними засадами нового конституційного ладу.
Чинна Конституція України вперше замість фрагментарного набору
Loading...

 
 

Цікаве