WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Розвиток прав людини в Україні - Реферат

Розвиток прав людини в Україні - Реферат

владу земельних власників, а у розшарованому на окремі стани суспільстві на перший план вийшла боротьба за станові права, вільності та привілеї. Внаслідок цього Литовські статути (1529,1566, 1588 рр.), і особливо останній з них, який багатьма сучасниками вважався найдосконалішим в Європі збірником законів, закріпили низку принципово нових підходів до статусу особи.
Офіційно проголошувалось, що законодавство - єдине для всіх підданих держави, і вони рівні перед законом. Щоправда, наявність суттєвих станових привілеїв і обмежень робили ці положення багато в чому декларативними та фіктивними, але вже сам факт проголошення цього принципу мав прогресивне значення. Було проголошено недопустимість арешту без законних підстав і покарання без суду, право на розгляд справи неупередженим судом, право на допомогу адвоката (в тому числі і для осіб, які нездатні її оплатити). Заборонялося карати за чужу провину родичів або слуг правопорушника.
Декларувалася і свобода віросповідання, однак мала вона обмежений характер, стосувалася лише "християнських" релігій і не поширювалося на "євреїв, татар і всяких бусурманів".
Вільну людину за жодних обставин не можна було перетворити на невільника, вона мала право вільного виїзду до будь-якої країни, з якою не ведеться війна. Жінку заборонялося видавати заміж проти її волі.
Значно раніше, ніж в інших країнах, було закріплено виборність суддів і відокремлення суду від адміністрації. Встановлювалося, що у виборах великого князя беруть участь всі піддані держави, хоча реально нижчі верстви населення були усунені від цього процесу.
Оскільки руське право було одним з основних джерел Статутів, то останні розглядалися українським населенням не як прояви іноземної правової культури, а як власне "старе право". Цей акт, який став перехідним правовим документом від Середньовіччя до Нового часу, своєрідним маніфестом правової держави у феодальному розумінні, діяв в Україні аж до 1840-1842 рр.
Паралельно з Литовськими статутами в українських містах дедалі більшої ваги набувало магдебурзьке право, яке стало основою їх самоуправління і судового імунітету, своєрідним гарантом проти феодальної сваволі. На початку XIV ст. це право дістали багато міст Закарпатської України, які були підвладні Угорщині, потім, починаючи з другої половини XIV ст. - чимало міст Правобережної України і, нарешті, наприкінці XIV ст. - деякі міста Лівобережжя. Міста, які одержували магдебурзьке право, виходили з-під влади місцевих феодалів, а їх мешканці формально вважалися вільними людьми, отримували низку пільг і привілеїв.
Для повного уявлення про тогочасні права і вільності людини суттєве значення має аналіз політичного зближення Великого князівства Литовського і Польщі, яке розпочалося Кревською (1385 р.) і завершилося Люблінською (1569 р.) унією та утворенням єдиної держави Речі Посполитої, до складу якої входила значна частина українських земель. Від Польщі на нашу землю прийшли не тільки посилення феодального гноблення і покатоличення населення, що призвело до низки селянських та народних повстань (1591-1593 рр. під керівництвом Криштофа Косинського; 1594-1596 рр. - під проводом Северина Наливайка; 20-30 - рр. XVII ст. - очолювані Марком Жмайлом, Тарасом Федоровичем, Іваном Сулимою, Павлом Бутом, Яковом Острянином, Дмитром Гунею та ін.), але й ідеї шляхетської демократії, наріжним каменем якої були проголошені шляхетські вільності і рівність. У постійній боротьбі з королівською владою і магнатами польська шляхта виступила під гаслом верховенства права, здійснення законодавчої влади лише сеймом за умови одностайного прийняття рішення, непорушності шляхетських прав і гідності. Шляхетство мало значні права, які були невід'ємними. Воно, наприклад, користувалося правом особистої недоторканності. Звичаї в той час залишалися ще дикими, і в школах при монастирях шляхетських недоростків монахи били, сікли різками (траплялось і зовсім великих хлопців, і навіть дівчаток), але підняти руку на дорослого шляхтича не мав права ніхто, навіть сам король. У випадку порушення монархом прав і свобод підданих, останні діставали право на так звані "конфедерацію" - створення коаліцій, спрямованих проти нього і "рокош" - офіційне повстання проти короля. Всі ці права і вільності були згодом поширені і на українську шляхту. Якщо ж врахувати, що в Польщі, на відміну від інших країн Європи, шляхти було багато (в різних воєводствах від 8% до 20% населення), то школу цивілізованого життя, поваги до людської особи, в тому числі до самих себе, проходив досить значний відсоток населення.
Ідеали рівності, свободи та поваги до гідності людини панували і в Запорізькій Січі, звідки в роки національно-визвольної війни 1648-1694 рр. вони поширилися по всій Україні, стали могутнім чинником народного руху. На звільненій козаками території було створено оригінальну систему суспільно-політичного управління, яка базувалась на засадах виборності органів публічної влади та їх фактичній підзвітності виборцям з помітною роллю колегіальних установ - рад різних рівнів. Це дає підстави твердити, що в українській державності була започаткована майбутня республіканська форма правління та кардинально змінений правовий статус основної маси населення. Було утворено умови для відновлення колишніх національних, релігійних і економічних прав. Більша частина феодально-залежних селян стає вільними людьми. Особисту волю одержали і більшість городян, оскільки міста вийшли з-під феодальної влади. Українська шляхта і козацька верхівка отримали багато пільг і привілеїв. Але згодом з'ясувалось, що задовольнити інтереси панівної верхівки неможливо без повернення до кріпацтва, і тому українські феодали користувалися будь-якою нагодою, щоб обмежити права і вільності селян. Внаслідок цього останні знову потрапили у кабалу. Отже, у черговий раз про права, свободи і гідність людини стало можливим говорити лише стосовно окремих верств населення України.
За Переяславською угодою (8 січня 1654 р.) та Березневими статтями (27 березня 1654 р.) українські землі переходили під протекторат московського царя, але Гетьманщина (так називали політичну організацію, що склалася на території звільненої України) залишалася окремим державним організмом з власним політичним і правовим устроєм, адміністрацією, судами, військом, фінансами. Проте Росія, починаючи вже з 1654 р., намагається обмежити права і вільності України, а згодом бере курс на зведення її статусу до рівня звичайної провінції імперії. Ось чому в цей час провідною ідеєю, яку відстоювали українські гетьмани, стає збереження "давніх прав, даних від великих князів литовських і королів польських". У всіх україно-московських договорах, в яких визначався правовий статус України та її відносини з Росією (Березневих статтях 1654 р., Переяславських статтях 1659 р.,
Loading...

 
 

Цікаве