WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Розвиток прав людини в Україні - Реферат

Розвиток прав людини в Україні - Реферат


Реферат на тему:
Розвиток прав людини в Україні
Гідний внесок у становлення прогресивних уявлень про права людини зробив український народ. Ним була створена низка яскравих взірців правової думки і нормотворення, у яких отримали своє втілення такі найвищі цінності суспільства, як законність, свобода, рівність, повага до особи та ін. Чимало демократичних інститутів і гуманістичних ідей (народоправство, відмова від смертної кари, віротерпимість, виборність суддів тощо) народилися або дістали розвиток саме на території сучасної України.
Достатньо нагадати, що саме на українській землі було створено блискучий зразок античної демократії - присягу громадянина Херсонесу, а згодом у союзі східнослов'янських племен зародився оригінальний, досить ефективний для тих часів, суспільно-політичний лад з елементами демократії, першими паростками народовладдя і самоврядування. Візантійський історик другої половини VI ст. Прокопій Кесарійський писав, що "племена ці, слов'яни і анти, не управляються однією людиною, а здавна живуть у народоправстві, й від того у них вигідні справи й невигідні завжди ведуться спільно".
У період Київської Русі (ІХ-ХІІ ст.), яка внаслідок збігу ряду історичних обставин не знала рабовласницького ладу, на українських землях не спостерігалося нелюдського ставлення до особи, хоча окремі утиски щодо холопів і челяді мали місце.
Перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму, утворення Київської Русі, а потім на її місці Київського, Чернігівського, Галицько-Волинського та інших самостійних князівств не призвело до тієї сваволі правителів, попрання людських прав і правового нігілізму, який був притаманний багатьом Європейським феодальним державам. Наприклад, в Київській Русі хоча й існувала різниця в суспільному становищі між людьми вільними, напіввільними і невільниками, держава ніколи не здійснювала юридичного оформлення станових груп населення. Будь-яка верства населення не була замкненою, і був можливий перехід з однієї до іншої. До боярства мали доступ "люди" - представники нижчих верств населення, в дружинники могла потрапити будь-яка вільна людина (навіть звільнений раб), а серед ізгоїв іноді опинялися навіть князі. Військовополонених, які, по суті, набували рабського статусу, часто "саджали" на землю і перетворювали на залежних селян. Раб міг викупитися, створити сім'ю. Якщо один із подружжя був вільний, то і після шлюбу його становище не змінювалось. Народжені в такій сім'ї діти також були вільними людьми.
Відзначалися наші пращури і помітною віротерпимістю, про що свідчать зокрема норми русько-візантійських договорів 912, 945, 971 р. В них договірні сторони скріплюють угоди клятвою. Греки клянуться церквою св. Ільї, а нехрещена Русь-Перуном.
Давнє звичайне право - закон Руський, хоч і узаконювало панування феодалів, але водночас і обмежувало його, створювало певні правові гарантії для нижчих верств населення, закріплювало поступову відмову від варварських принципів кривавої помсти і таліону, обмежувало сваволю і врегульовувало повсякденний побут населення Київської Русі. Ознакою реального демократизму були "ряди" -договори, які укладали жителі зі своїми князями. Основною вимогою в договорі до князя - було "не ображати народу". Якщо князь не виконував взятих на себе зобов'язань, то народ на віче міг усунути його з князівського столу. Так, у 1067 р. Київське віче усунуло з князівського столу князя Ізяслава, а Чернігівське віче у 1078 р. - князя Всеволода.
Перший писаний кодифікаційний акт руського феодального права -"Руська Правда" у багатьох аспектах вигідно відрізнялася своїм відносним гуманізмом і юридичною технікою від аналогічних "варварських правд". Кодекс складався з норм різних галузей права, насамперед, цивільного, кримінального, процесуального. Вони містили багато положень, що стосувалися особи, її прав та свобод. Зокрема, широко врегульовувалися відносини власності і успадкування.
Закріплюючи феодальну нерівність і відбиваючи насамперед інтереси панівної верхівки суспільства, "Руська Правда" певною мірою дбала і про права феодальне залежного населення, зокрема захищала їх від свавілля лихварів, не допускала протиправного обернення його на холопів. Наприклад, Володимир Мономах доповнив первинний текст кодексу нормами, які містили детальну регламентацію закупництва і суттєво полегшували боргову кабалу. Вони, зокрема, обмежували стягнення відсотків за позику двома роками, після чого поверненню підлягала тільки взята в борг сума. Якщо займодавець одержав відсотки за три роки, він втрачав право на повернення боргу.
"Руська Правда" не передбачала застосування смертної кари, відрубування рук, ніг чи інших членоушкоджень, а також мученицьких покарань або катувань під час допиту. Кривава помста спочатку була обмежена, а згодом і зовсім заборонена. Взагалі ж в "Руській Правді" було вміщено багато норм та правовий механізм захисту життя, честі і гідності особи. Посягання на честь та гідність особи (заподіяння ударів палицею, жердиною, тильною частиною меча або піхвами меча, виривання вусів та бороди) каралося значно суворіше, ніж за завдання людині каліцтва, ран та побоїв.
Норми "Руської Правди" зберегли своє значення і в часи феодальної роздробленості, в тому числі на землях Галицько-Волинської держави (1199-1340 рр.), здійснили значний вплив на розвиток правових систем західних і південних слов'ян, суттєво вплинули на становлення пізніших пам'яток права. Згодом, однак, внаслідок ординської навали та експансії ряду сусідніх держав (Польщі, Литви, Молдовії) на українських землях настали важкі часи.
Вся подальша багатовікова історія нашого народу є яскравим прикладом самовідданої боротьби української нації за самовизначення, створення власної незалежної держави. В історії людства, мабуть, не знайти аналогів української державності, яка періодично роздиралася на шматки могутніми сусідами, але щоразу відроджувалася і поставала з попелу. Нема, очевидно, і народу, який пройшов би такий страшний шлях знущань, принижень, асиміляції, фізичного значення і який, попри все, зберіг свою високу духовність, волелюбність, незалежність, національну самобутність, мову, культуру, менталітет.
Починаючи з XIV ст. більша частина українських земель перебувала у складі Великого князівства Литовського. У цій багатонаціональній державі українські князівства одержали сприятливі умови для свого соціально-економічного і культурного розвитку. Річ у тім, що Литва перейняла українські культуру, традиції державного життя Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, "руські" правові норми і перетворилася поступово на Литовсько-Руську державу. Власні акти "великокнязівської влади теж спиралися на давні руські правові джерела і "Руську Правду". У цей період основна частина українського населення - селянство, підпала під

 
 

Цікаве

Загрузка...