WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини і держава - Реферат

Права людини і держава - Реферат


Реферат на тему:
Права людини і держава
На розвиток та законодавче закріплення прав і свобод людини значний вплив здійснила ідея соціальної державності, що виникла вже у другій половині XIX ст. і дістала розвиток у багатьох країнах сучасного світу. Вона була пов'язана не тільки з констатацією фактичної нерівності людей й необхідністю її пом'якшення. Соціальна спрямованість діяльності держави, що тягне за собою розширення меж її діяльності, визначалася і формуванням "другого покоління прав людини", що були покликані служити відповідному усуненню нерівності. Права "другого покоління", тобто права соціальні, економічні, культурні в умовах ринкової економіки далеко не завжди можуть бути забезпечені державою. Досвід радянської держави показав, що планова економіка, державне регулювання забезпечували ці права, проте за таким мінімумом, який не гарантував гідного рівня життя людей. В умовах постійного дефіциту необхідних для життя товарів, низької заробітної платні було забезпечено рівність у бідності. Проте досвід соціалістичної держави у реалізації соціально-економічних прав не повинен ігноруватись. Він свідчить, що без елементів планування соціальні програми не можуть бути реалізованими.
Ідея соціальної держави знайшла своє відображення у Конституції України: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава" (ст. 1) "Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю" (ст. 3).
Ідея соціальної держави тісно пов'язана із ключовими для визначення правового статусу особи питаннями свободи і рівності. Оскільки соціальна спрямованість функціонування держави визначена правами другого покоління, важливого значення набуває дотримання принципів свободи і рівності у ході реалізації соціально-економічних прав.
В умовах ринкових відносин спостерігається розходження принципів свободи і рівності. Це визначається й нерівними "стартовими можливостями", і нерівними здібностями людей, і їх непідготовленістю до входження у стихію ринку, і психологічними особливостями індивіда. Таке протиріччя між свободою й рівністю виявилось не тільки у сучасній Україні, айв усіх державах з ринковою економікою.
Питання свободи і рівності не викликали до себе великої уваги у нашому суспільстві, хоча й у перехідний період вони вкрай важливі для визначення концепції взаємовідносин людини і держави. Ця концепція повинна чітко сформулювати відповіді на питання: чи бере держава на себе функцію соціального захисту людини чи залишає її сам на сам з ринковою стихією; чи буде (і чи повинна) держава регулювати розподільчі відносини; чи є правомірним перерозподіл прибутку між різними соціальними верствами суспільства через оподаткування, державний бюджет, фінансування соціальних програм; чи повинна держава займатися "вирівнюванням" соціальної нерівності; чи веде свобода, що формується в економічній сфері, до встановлення соціальності; чи застаріли ідеї рівності у нових умовах, є вони міфом чи реальністю; чи можемо ми створити суспільство, що засноване на засадах соціальної справедливості й моральності, чи в умовах ринку треба від них відмовитися.
Моделі ринкового суспільства, що пропонувались на початковому етапі реформ в Україні, були засновані на жорстких стандартах, що пов'язані з боротьбою за існування, конкуренцією, мінімізацією ролі держави у соціальному захисті прав людини. Ці моделі не тільки втратили первісну значущість у розвинених державах, а й не враховували особливості постсоціалістичної економіки й суспільної свідомості, що виховувалася на зовсім інших постулатах. І справа аж ніяк не у "споживацьких" настроях громадян колишнього Союзу, а у тому, що люди важко розлучаються з ідеологічними міфами, якщо останні відповідають природному прагненню людини до рівності, справедливості, утвердженню гідності особи. Тому необхідно зважати на соціальне очікування суспільної свідомості й прагнути до формування відносин, у яких держава не буде пасивним споглядачем, який був би індиферентним до становища громадян, що увійшли у невідомі їм раніше ринкові ситуації. Заперечення соціальної ролі держави є неможливим у сучасному світі навіть для традиційного буржуазного суспільства. Тим більше, воно є неможливим у нашому суспільстві, що було зорієнтоване на соціалістичні ідеали рівності та справедливості. І хоча ці засади носили популістський, демагогічний характер і реальність спростувала їх, суспільна свідомість формувалась на цих ідеалах. Жовтневий переворот зміг здійснитися лише завдяки привабливості гасел рівності й справедливості, і більшовицький режим утримувався не лише репресіями, а й акумульованою у свідомості мас вірою у здійснення цих гасел. Прагнення витіснити цю віру сьогодні, замінити її ідеалами вільної конкуренції, змагальності, що неминуче породжують соціальну нерівність, призводить до розколу суспільства.
Позиції щодо сумісності свободи і рівності, пропозиції, що спрямовані на підвищення реального соціального статусу людини, виходять за межі суто наукової полеміки; вони безпосередньо впливають на політику держав, на більший чи менший ступінь їх соціальної орієнтованості. Незважаючи на протидію ідеям соціальної держави з боку представників консервативних, монетаристських концепцій, ідея соціальної держави отримує все більше визнання, втілюється у практиці й закріплюється у конституціях сучасних держав.
Стосовно цього цікавим є досвід ФРН, яка конституційне проголосила себе соціальною правовою державою. Принцип соціальності держави у тій чи іншій формі виражено у конституціях Франції, Італії, Португалії, Туреччини, Іспанії, Греції, Нідерландів, Данії, Швеції й інших країн. Він безперечно пов'язаний з соціально-економічними і культурними правами. Незалежно від того, закріплені ці права у конституції держави чи ні, розвинені держави західного світу не можуть спростувати значимість цієї категорії прав, що знайшли втілення у найважливіших міжнародно-правових актах - у Загальній декларації прав людини і Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права. Ключовий принцип соціально-економічних прав, навколо якого будується вся їх система, сформульовано у п. 1 ст. 25 Загальної декларації прав людини: "Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, медичний догляд й необхідне обслуговування, який є необхідним для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення у випадку безробіття, інвалідності, удівства, настання старості чи іншого випадку втрати засобів до існування з незалежних від неї обставин". Цей принцип розвинений у п. 1 ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. Наведені вище принципи зобов'язують держави до соціальної орієнтації їх діяльності, до забезпечення "другого покоління" прав людини, без чого в XXI ст. є неможливим нормальний розвиток суспільства.
За результатами простого переліку прав "другого покоління" їх здійснення неможливе без активногосприяння держави, і це зафіксовано у п. 1 ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права: "Кожна держава, що бере участь у цьому Пакті, зобов'язується в індивідуальному порядку й у порядку
Loading...

 
 

Цікаве