WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Основні міжнародні документи з прав людини - Реферат

Основні міжнародні документи з прав людини - Реферат

виконуватися всіма державами світу, незалежно від того, є вони учасниками Пакту чи ні.
Відповідно до ст. 28 пакту в 1976 р. був створений Комітет з прав людини, який складався з 18 членів. Вони обиралися таємним голосуванням із списку осіб, висунутих для цієї мети державами - учасницями Пакту. Кандидати у члени Комітету з прав людини повинні мати високі моральні якості та визнану компетентність у галузі прав людини. Кожна держава - учасниця Пакту, може висунути не більше двох осіб. Ці особи повинні бути громадянами держави, що їх висуває. Будь-яка особа має право на повторне висування. До комітету не може входити більше як по одному громадянину однієї і тієї ж держави. Члени Комітету обираються на чотирирічнийстрок.
Держави - учасниці Пакту регулярно подають доповіді до Комітету (безпосередньо або через Генерального секретаря ООН) про стан справ в галузі прав людини і про здійснені заходи з метою прогресу в реалізації цих прав. Доповіді держав повинні складатися з двох частин: в першій - загальні положення, а в другій - інформація щодо кожного із закріплених в пакті прав. Комітет вивчає доповіді, обговорює їх на своїх засіданнях і надсилає державам свої зауваження з них. Комітет може також отримувати і розглядати повідомлення держав про невиконання якоюсь державою своїх зобов'язань по Пакту, і після вивчення питання давати рекомендації.
Комітет з прав людини правомочний розглядати також і скарги окремих осіб з питань порушення їх прав державою, під юрисдикцією якої вони перебувають.
Нині переважна більшість держав - членів ООН є учасниками Пакту про громадянські і політичні права.
Згідно з Міжнародними пактами про права людини 1966 р. Україна взяла на себе зобов'язання привести своє законодавство у відповідність до міжнародних стандартів, закріплених у цих пактах.
Названі три міжнародно-правові акти - Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права називають "Хартією прав людини". Юридична сила документів, що до неї входять, різна. Загальна декларація прав людини містить у собі норми -рекомендації, тобто закріплені в ній положення бажані, але не обов'язкові для держав-членів ООН, Норми поведінки, що закріплені в Пактах, які по сутності є міжнародними договорами, вважаються обов'язковими для держав, що приєдналися до них. Засоби щодо втілення положень Пактів у життя містяться як в самих Пактах, так і в окремих документах - Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та другому Факультативному протоколі до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, спрямованому на скасування смертної кари.
У ході обговорення Пакту про громадянські і політичні права між державами виникали суперечки стосовно процедури розгляду скарг окремих осіб. Одні держави пропонували в рамках пакту створити спеціальний міжнародний суд по правам людини, який мав розглядати справи, порушені не тільки державами, а й недержавними організаціями, групами осіб, окремими індивідами. При цьому всі сторони в суді мали бути в рівних умовах. Інші держави, і в першу чергу Радянський Союз і східноєвропейські країни, виступали не тільки проти утворення такого суду, але й проти запровадження Комітету з прав людини, однією з функцій якого повинен був стати розгляд скарг окремих осіб. Вони вважали, що статті Пакту, які відносилися до його імплементації, є втручанням у внутрішні справи держав і порушують їх суверенітет.
У результаті обговорення цих питань було вирішено положення про розгляд скарг окремих осіб до Пакту про громадянські і політичні права не включати, а вирішити це питання в спеціальному договорі - Факультативному протоколі до Пакту.
Цей Протокол був ухвалений Генеральною Асамблеєю ООН разом з Пактом 16 грудня 1966 р. Згідно з ним Комітет по правах людини мав право приймати і розглядати скарги від окремих осіб лише у тому випадку, якщо держава, під юрисдикцією якої вони знаходилися, була учасником Пакту і визнавала цю компетенцію Комітету, ратифікувала Протокол або приєдналася до нього. Анонімні скарги не розглядалися. Авторами скарг мали бути конкретні особи, чиї права, закріплені в Пакті, порушувалися. Жертва правопорушення могла звертатися до Комітету як особисто, так і через своїх офіційних представників або близьких родичів. Комітетом розглядалися лише ті порушення прав і свобод, які були допущені після набуття чинності для даної держави як Пакту, так і Протоколу. Комітет розпочинав розглядати питання про порушення прав і свобод стосовно тієї чи іншої особи лише у тому випадку, коли були вичерпані усі можливості вирішення цього питання в середині країни засобами правового захисту і якщо це питання не обговорювалося попутно з іншою процедурою міжнародного врегулювання.
Отже, згідно з Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, захист прав людини покладається в першу чергу на національні установи. Але у випадку, коли в країні відсутній незалежний або неупереджений суд, якщо державні органи не забезпечують ефективний правовий захист, то особа може безпосередньо звернутися до Комітету з прав людини. Питання про вичерпність внутрішніх засобів захисту прав людини вирішується в кожному конкретному разі самим Комітетом з прав людини. При цьому ним аналізуються і враховуються такі чинники, як безглуздість і даремність звернення в судові або адміністративні органи держави, де правозастосовна практика не залишає жодних можливостей на задоволення скарги.
У випадку, якщо Комітет з прав людини визнає скаргу справедливою, то він про це повідомляє відповідну державу. Останній надається можливість упродовж шести місяців надіслати до Комітету письмове пояснення щодо суті питання, і після цього автор скарги може дати відгук на роз'яснення держави.
За час свого існування Комітетом з прав людини було розглянуто сотні повідомлень і винесено стосовно їх відповідні рекомендації. Більшість з них були визнані державами і прийняті до виконання.
У ході розгляду індивідуальних повідомлень про порушення прав людини Комітет з прав людини формулює узагальнюючі висновки про відповідність законів, судової та адміністративної практики тієї чи іншої країни вимогам Пакту. В свою чергу, держави, виконуючи звернені до них рекомендації Комітету, узгоджують своє законодавство з вимогами Пакту і створюють умови для того, щоб в подальшому подібні порушення прав людини не допускалися.
З розвитком міждержавних відносин, багато з питань, які раніше відносилися до внутрішньої компетенції країн, почали переходити в площину міжнародного правового регулювання. Одним з таких питань є питання смертної кари.
Документи, що входять до Хартії прав
Loading...

 
 

Цікаве