WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Основні міжнародні документи з прав людини - Реферат

Основні міжнародні документи з прав людини - Реферат


Реферат на тему:
Основні міжнародні документи з прав людини
У сучасному світі питання про права людини займає одне з центральних місць у відносинах між державами. Міжнародне співробітництво держав у галузі прав людини відбувається у формі прийняття певних стандартів стосовно змісту правового статусу індивіда та прийняття державами зобов'язань дотримуватись цих стандартів у своєму внутрішньому законодавстві і у повсякденній діяльності.
Міжнародне товариство в рамках ООН виробило ряд документів (декларації, акти, договори), які містять у собі норми, що стосуються цих питань.
Перший з цих документів - Загальна декларація прав людини, був затверджений і проголошений Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Ця дата сьогодні відзначається в країнах світу як День прав людини.
Підготовка Загальної декларації прав людини відбувалася в умовах складної дипломатичної боротьби, а її ухвалення було результатом розгляду і погодження різних поглядів і точок зору. Виявлялось це у тому, що західні держави орієнтувалися на Французьку декларацію прав людини і громадянина 1789 р., Конституцію США 1787 р. та інші документи, що проголошують природний характер прав і свобод людини, які належать кожному з моменту народження. Ці документи вміщували переважно перелік громадянських і політичних прав. Тому західні держави з самого початку виступали проти включення до декларації соціально-економічних прав. Радянська ж делегація, посилаючись на Конституцію СРСР 1936 р., домагалася включення у проект широкого кола соціальних і економічних прав, а також статей, присвячених правам кожного народу на самовизначення, рівності прав кожного народу і кожної національності у межах держав. При цьому абсолютизувався принцип суверенітету держав, що вело до заперечення включення до Загальної декларації таких громадянських прав, як право кожного вільно залишати свою країну і повертатися до неї.
Різні позиції займали західні країни і СРСР щодо питання про включення до декларації права кожної людини на власність. Радянський Союз виступив проти включення цього права до проекту.
При цьому його представники виходили з ідеологічних міркувань, керувалися класовим підходом. СРСР намагався переконати народи світу, що тільки соціалізм здатний забезпечити людям основні права і свободи.
Радянський Союз виступив також проти визнання природного, природженого характеру прав людини, заперечував обов'язок держави захищати ці права. Пояснювалося це радянськими ідеологами тим, що свої права кожна людина одержує від держави, яка на свій розсуд закріплює їх в законодавстві.
Отже, під час розробки проекту Загальної декларації прав людини виникло багато принципово різноманітних поглядів з одних і тих же питань. Але вихід був знайдений. Полягав він у тому, що при ухваленні декларації держави з різними суспільними системами свідомо не уточнювали змісту багатьох її понять, не давали їм класових визначень. Незважаючи на те, що ці поняття трактувалися з різних позицій, у їх визначення вкладався загальнодемократичний і загальнолюдський зміст, який був прийнятний для всіх. Як наслідок, багато статей цього документа набули загального характеру і не мали чітких меж.
У той же час, окремі статті Загальної декларації були цілком конкретними і нагадували положення конституцій і законодавчих актів різних країн світу, оскільки, формулюючи свої пропозиції, багато з країн фактично використовували норми національного права.
За ухвалення Загальної декларації прав людини проголосувало 48 держав-членів ООН. 8 держав від голосування утрималися. Це були СРСР і соціалістичні країни. Пояснюючи свої дії, їх представники посилалися на те, що ухвалений документ порушує суверенітет держав, не включає ряду запропонованих ними положень та не гарантує здійснення основних прав і свобод.
Загальна декларація прав людини складається з преамбули і ЗО статей. Вона містить широкий перелік як громадянських і політичних, так і соціально-економічних і культурних прав. Визнаючи природний характер прав людини, вже у першій статті декларації було проголошено, що "всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах". У другій статті цього документа констатувалося те, що "кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища".
Загальна декларація була прийнята у вигляді резолюції Генеральної Асамблеї ООН, і тому закріплені в ній норми мають лише рекомендаційний характер. Тобто, вони бажані, але не обов'язкові для держав - членів ООН. Але все ж, оцінюючи юридичне значення і силу положень декларації, слід враховувати те, що в міжнародному праві поряд з договором важливу роль відіграє і звичай, який формується в результаті міжнародної практики держав і поступово визнається ними правовою нормою. І саме проголошені в Загальній декларації основні права і свободи розглядаються сьогодні більшістю країн як юридичне обов'язкові звичаєві або договірні норми. У конституціях багатьох країн світу містяться посилання на цей документ і включається низка його положень. На Декларацію часто посилаються при тлумаченні національного законодавства з прав людини, а також у судовій практиці. Вміщені в Декларації принципи і норми постійно розвиваються і уточнюються у процесі укладення нових міжнародних угод. Все це свідчить про дієвість цього документа і його важливе значення для розвитку міждержавних відносин.
Більшість країн світу розглядають сьогодні Декларацію як документ, який містить звичаєві норми міжнародного права, значна кількість яких стала "jus cogens". Це дуже важливо, адже ряд країн (Куба, Китай, Індонезія, Пакистан та ін.) не є членами ні Пакту про громадянські і політичні права, ні Пакту про економічні, соціальні і культурні права, і в своїй діяльності у сфері прав людини зобов'язані керуватися положеннями саме Загальної декларації прав людини.
Отже, завдяки міжнародному визнанню норм Загальної декларації в конституціях більше ніж 120 країн світу перелік, зміст і припустимі обмеження прав і свобод, які містяться в Декларації, перетворилися на загальновизнані звичаєві норми міжнародного права, тобто на міжнародні стандарти прав людини, яких мають дотримуватися всі країни світу. На всесвітній конференції з прав людини (Відень, 1993 р.) представники 171 держави, в тому числі і України, підтвердили універсальність та загальнообов'язковість міжнародних стандартів прав людини і наголосили, що їх виконання є важливим чинником існування демократичного суспільства у будь-якій країні.
Другим важливим міжнародним документом з прав людини є Міжнародний пакт про
Loading...

 
 

Цікаве