WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі - Реферат

Запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі - Реферат


Реферат на тему:
Запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі
У сучасному світі торгівля людьми є одним з найбільш брутальних та масових порушень прав та свобод людини. Тому проблема запобігання сучасним формам рабства та работоргівлі розглядається як одне з пріоритетних завдань сьогодення у сфері захисту прав та свобод людини.
Глобалізація у світовому масштабі, дедалі зростаюча взаємозалежність та взаємопов'язаність між собою окремих країн та цілих регіонів спричинила безпрецедентне поширення наприкінці XX ст. такого ганебного явища, як работоргівля. Особливо загрозливих форм та проявів набула торгівля дітьми та жінками.
За неофіційними даними, в світі щороку близько 4 млн. осіб переправляються через кордони держав для використання у підневільній праці. У новітню работоргівлю втягуються все нові країни, вона набуває небачених досі масштабів. Так, якщо упродовж минулого століття з Азії та Африки було вивезено 12 млн. рабів, то упродовж останніх 30 років лише азіатських дівчат та жінок до Європи з метою використання у підневільній праці було переправлено близько 13 млн. Цей добре організований транснаціональний злочинний бізнес тісно пов'язаний з несанкціонованою торгівлею наркотиками та зброєю, з використанням новітніх технологій, у тому числі інформаційних, зокрема Інтернету.
Основною і першочерговою причиною работоргівлі є нерівномірність соціально-економічного розвитку в окремих країнах та регіонах світу. Високий рівень безробіття та значні соціально-економічні проблеми, що призводять до зубожіння великої кількості населення, стають причиною того, що більшість громадян цих країн є потенційною групою ризику для торгівців людьми. Особливо в цій ситуації потерпають жінки. Саме вони, насамперед, стають першими безробітними, страждають від дискримінації в галузі праці, домашнього насильства, браку соціальної підтримки. Все це штовхає жінок до вимушеної міграції, що збільшує ризик потрапити до сучасних торгівців людьми. За неофіційними даними близько 40 мільйонів населення Східної Європи перебуває за межею бідності, більшість з них - жінки.
Для України проблема торгівлі людьми в її сучасному вимірі постала після падіння Берлінського муру та дезінтеграції СРСР. Зростання безробіття, особливо жіночого (понад 80%), неухильне зниження життєвого рівня населення, поступове втягнення країни до глобального ринку обміну товарів та послуг - усе це створило умови для поширення цього виду злочину і в Україні. До того ж, специфіка географічного положення країни, "прозорість" українських кордонів певною мірою сприяли тому, що Україна опинилася на перехресті світових шляхів транспортування "живого товару" і почала використовуватися злочинними міжнародними угрупованнями як країна-транзит і країна-донор одночасно.
За інформацією Міжнародної організації міграції, за останні роки близько 400 тис. наших співвітчизників виїхали в пошуках роботи за кордон, з них понад 100 тис. українських жінок потрапили у тенета ділків секс-індустрії країн-реципієнтів. Основними країнами-реципієнтами "живого товару" з України є країни Західної Європи, а також Туреччина, Греція, Ізраїль, США, Об'єднані Арабські Емірати та ін. Заданими консульських установ України за кордоном лише у 1998 р. до Туреччини було вивезено понад 6 тис. українок, до Греції - 3 тис., до Сербії - близько 1 тис. Це лише приблизні дані, оскільки отримати об'єктивну офіційну інформацію майже неможливо: работоргівля здійснюється таємно, у досить вузькому колі работоргівців, за її розголошення розплачуються життям, тому жертви работоргівлі бояться співпрацювати з представниками правоохоронних органів.
Вивчення проблеми запобігання торгівлі людьми в Україні було ініційоване ще в 1994-1998 рр. Це було пов'язано з виявленням масових випадків незаконного усиновлення українських дітей-сиріт іноземними громадянами. Для розслідування цих фактів Верховною Радою України було створено тимчасову спеціальну слідчу комісію, до складу якої увійшли народні депутати України тринадцятого скликання. Підсумком роботи цієї комісії стало порушення низки кримінальних справ за фактами зловживань при усиновленні дітей-сиріт іноземними громадянами у ряді регіонів України, зокрема у Львові, Одесі, Тернополі, Києві, Донецьку. Як було встановлено парламентською комісією, незаконні дії щодо усиновлення дітей-сиріт по суті фактично мали характер завуальованої торгівлі ними. Відповідно до змін, внесених до Кодексу про шлюб та сім'ю України (розділ 14 "Усиновлення (удочеріння)"), Цивільного процесуального кодексу (розділ 35 "Усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами") та інших нормативних актів, на території України відповідно до міжнародних стандартів було встановлено судовий порядок усиновлення дітей-сиріт, створено державний Центр по усиновленню дітей при Міністерстві освіти України, на який покладено обов'язок здійснення централізованого обліку дітей-сиріт та дітей, що залишилися без батьківського піклування, а також облік громадян, котрі бажають усиновити дитину. Ці заходи сприяли значному зменшенню кількості випадків зловживань при усиновленні дітей-сиріт в Україні.
Водночас, упродовж 1996-1998 рр. були також виявлені масові випадки торгівлі жінками та дітьми з метою сексуальної експлуатації. Масштаби цього злочину зумовлювали необхідність вжиття рішучих дій, передусім законодавчого характеру. Потрібно було негайно поставити заслін подальшому поширенню цього явища та встановити кримінальну відповідальність за торгівлю людьми.
Підготовка відповідних змін до чинного законодавства тривала не один рік. Збиралася статистична й аналітична інформація, ретельно вивчався законодавчий досвід інших країн, відпрацьовувалась концепція закону. Надзвичайно важливо, що при його розробці було враховано і імплементовано міжнародні стандарти, зокрема Конвенції ООН, спрямовані на припинення торгівлі жінками, а також Конвенція ООН про заборону торгівлі людьми і експлуатацію проституції третіми особами 1949 р. Україна є учасницею більшості цих міжнародно-правових документів, проте їх норми практично не застосовувалися у правовому полі країни, оскільки не були належним чином імплементовані в національне законодавство.
За ініціативою українського омбудсмана 15 червня 1999 р. було створено Національну координаційну раду щодо запобігання торгівлі людьми при Уповноваженому з прав людини з метою об'єднання зусиль усіх зацікавлених сторін для вжиття заходів щодо запобігання поширенню цього ганебного злочину на теренах України та Європи. Активну підтримку у створенні цієї ради надали міжнародні організації: представництво Міжнародної організації міграції в Україні, Місія Організації з безпеки та співробітництва в Європі в Україні, а також Бюро демократичних інституцій та прав людини. Зокрема, було започатковано тристоронній проект підтримки діяльності координаційної ради при Уповноваженому з прав людини. До складу членів Ради, крім міжнародних організацій,увійшли також представники ряду міністерств та відомств України, компетенція яких надає можливість вживати заходів щодо боротьби з торгівлею людьми, зокрема - Міністерство внутрішніх справ, Національне центральне бюро Інтерполу МВС України, Міністерство закордонних прав, Міністерство праці та соціальної політики, Державний комітету справах охорони Державного кордону України, тодішнє Міністерство у справах сім'ї та молоді та інші, а також представники неурядових правозахисних організацій, що займаються питаннями запобігання торгівлі жінками, зокрема "Ла Страда-Україна". Слід зазначити, що створення на національному рівні координуючого органу з питань запобігання торгівлі людьми виявилося першою такою спробою на теренах Європи.
Пізніше зацікавленість у діяльності координаційної ради, постійному обміні інформацією висловили й інші відомства та організації, зокрема, акредитовані в Україні дипломатичні представництва таких країн, як Греція, США, ФРН, а також Посольство Австралії в Росії.
За даними моніторингу, лише 20% жінок - потенційних жертв торгівлі людьми, втягнутих у секс-бізнес, достеменно знають, що вони будуть займатися проституцією. Решта - втягуються до секс-бізнесу примусово, шляхом насильства, залякування та приниження людської гідності.
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.
2. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.
4. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.
5. Английская буржуазная революция XVII в. в 2-х томах. - М., 1954.
6. Бернард Г. Сіган. Створення Конституції для народу чи республіки, які здобули свободу. - К. 1993.
7. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази. - Політична думка. - 1993, № 1.
8. Война за независимость й образование США / Под ред. Г.Н. Севастьянова. - М., 1976.
9. Декларація прав людини очима дітей. - Дрогобич, 1994.
10. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. - К., 1985.
11. Документи истории Великой французской революции. - М., 1990.
12. Законодательство английской революции 1640-1660 гг.-М., 1946.
13. Защита прав человека й национальньїх меньшинств. Реализация международно-правовьіх норм во внутреннем праве. - К., 1992.
14. История средних веков. Хрестоматия. Пособие для учителя. В 2-х частях, Ч.1.-М., 1988.
15. История Франции. В 3-х томах. - М., 1972 -73 гг, Т.2.
16. Кампо В. Конституційний контроль. Засади, статус, механізми // Віче. -1993.-№ 6.
17. Книга для чтения по истории средних веков.-М., 1986, ст. 117- 118.
18. Коментар до Конституції України. - К., Інститут законодавства ВРУ, 1996.
19. Конституційні акти України 1917 - 1920 рр. - К., 1992.
20. Консультативне обслуговування і технічна допомога в галузі прав людини. Виклад фактів. - № 3. - ООН, Женева, 1994.
21. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу // Вісник Академії правових наук України. - Харків, 1993. - № 1.
22. Кудрявцев А.Е. Великая английская революция. - Л., 1925.
23. Лавровский В.М. Сборник документов по истории английской буржуазний революции XVII в. - М., 1973.
Loading...

 
 

Цікаве