WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Юридична відповідальність за порушення прав і свобод людини і громадянина - Реферат

Юридична відповідальність за порушення прав і свобод людини і громадянина - Реферат

що загрожують громадському порядку (ст. 295); хуліганство (ст. 296); наруга над могилою (ст. 297); нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури (ст. 298); жорстоке поводження стеаринами (ст. 299); ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості (ст. 300); ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301); створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302); проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією (ст. 303); втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304).
Найбільший, хоча й повний, кримінально-правовий захист отримали особисті, а також екологічні права; крім того, Кримінальним кодексом України захищаються окремі політичні, соціальні, економічні та культурні права, права сім'ї та дітей, але деякі групи прав, зокрема, "захисні" права, особисті права у сфері здійснення правосуддя, права людини як представника певної соціальної групи населення майже не мають захисту з його боку.
Кримінальний кодекс України взагалі не передбачає відповідальності за порушення таких прав та свобод людини і громадянина, як свобода пересування і вільного вибору місця проживання, право мати громадянство України, змінити його і не бути позбавленим громадянства, право не бути вигнаним за межі України і не бути виданим іншій державі, право на піклування та захист своєї держави під час перебування за її межами, право громадянина на доступ до державної служби, право на відпочинок, на житло, на достатній життєвий рівень, на звернення та багатьох інших.
Більш того, Кримінальний кодекс України ілюструє існування фактів встановлення необґрунтованого пріоритету держави, порушень балансу інтересів та взаємної поваги і взаємної відповідальності людини і держави. Так, у ньому міститься значна кількість статей, що передбачають відповідальність людини за дії, пов'язані з її свавільним виходом за визначені законом межі того чи іншого права. Але, водночас, відповідні норми про відповідальність представників держави за незаконне обмеження обсягу чи змісту цих самих прав відсутні. Наприклад, Кримінальним кодексом прямо не встановлено кримінальної відповідальності за порушення права громадян на користування об'єктами державної чи комунальної власності. Водночас, порушення правил користування об'єктами державної власності на надра, води, ліси, тваринний світ, інші об'єкти тягне кримінальну відповідальність.
Особливо слід відмітити як значний недолік Кримінального кодексу України те, що він не приділяє належної уваги захисту прав людини і громадянина від незаконних дій посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування.
Разом з тим, кримінальна відповідальність зазначених посадових осіб є гарантією належного виконання ними своїх обов'язків і, відтак, суттєвою гарантією реалізації прав і свобод людини і громадянина. У першу чергу, це стосується сфери реалізації прав громадян. Оскільки ці права не є природними, а надаються державою, то при їх здійсненні громадяни не мають пріоритету перед державою як іншим суб'єктом відповідних правовідносин. Посадові ж особи, які діють від імені держави чи органів місцевого самоврядування, користуються специфічними владними правами і мають реальну можливість зловживати ними шляхом фактичного невизнання чи ігнорування того чи іншого права людини і громадянина, або неза-конного обмеження цього права, або порушення процедури його обмеження тощо.
У Кримінальному кодексі України існує лише кілька не об'єднаних у будь-яку систему статей, які передбачають відповідальність службових осіб безпосередньо за порушення прав людини.
Передусім, це ст. 364, яка передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, якщо воно завдало істотної шкоди правам та інтересам окремих фізичних осіб, які охороняються законом. Проблема притягнення службових осіб до відповідальності за цей злочин ускладнюється кількома моментами. По-перше, така відповідальність може настати не просто внаслідок умисних дій чи бездіяльності, а лише за наявності в цих діях певних оціночних ознак - корисливих мотивів, іншої особистої зацікавленості або прагнення незаконно відстояти інтереси третіх осіб. По-друге, обов'язковою ознакою службового зловживання є використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби. Але зрозуміло, що інтереси служби, які також є оцінною ознакою, на практиці часто суперечать правам та законним інтересам людини, хоча за великим рахунком завжди повинні збігатися з ними. По-третє, не враховується той факт, що будь-який злочин завдає суспільним інтересам саме істотної, а не шкоди взагалі, інакше він не є злочином (відтак, до визначення істотної шкоди (знову ж оцінна ознака) в діях службових та не службових осіб законодавець пропонує підходити по-різному). По-четверте, практичне застосування статті, диспозиція якої є неконкретною і складається переважно із оцінних ознак, фактично примушує суд до застосування аналогії, забороненої у кримінальному праві. Це, з одного боку, ускладнює обґрунтоване застосування цієї статті, з іншого боку - надає широкі можливості для суб'єктивного підходу в її застосуванні, у тому числі для без-підставної відмови у притягненні до кримінальної відповідальності службових осіб, які зловжили владою чи своїм службовим становищем.
Майже усе зазначене стосується і ст. 365 і ст. 367 Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність за перевищення влади чи службових повноважень та за службову недбалість. Більш-менш конкретною є лише норма ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу, якою встановлено відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, яке супроводжувалось насильством, застосуванням зброї або болісним і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Ця норма спрямована на захист конкретних прав людини - права на особисту недоторканність і права на повагу до гідності людини (ст. 28 і ст. 29 Конституції України). Подібні норми містяться і в статтях Кримінального кодексу України, які передбачають відповідальність службових осіб правоохоронних органів за незаконний привід (ст. 371), затримання та арешт і за примушення давати свідчення шляхом незаконних дій (ст. 373).
У Кримінальному кодексі є низка й інших статей, які передбачають відповідальність публічних службових осіб за посягання на ті чи інші конституційні права людини і громадянина та їх гарантії. Ці статті або встановлюють спеціальні склади службових злочинів, що можуть здійснюватисьслужбовцями з використанням свого становища. Але переважна більшість конституційних прав людини і громадянина взагалі не захищається від зловживань публічних посадових осіб. Передусім, це стосується права громадянина України в будь-який час повернутися в Україну; права на захист приватної власності від незаконних конфіскацій та інших видів примусового відчуження; права на житло тощо.
Зрозуміло, що не за будь-яке порушення публічними посадовими особами конституційних прав людини і громадянина має встановлюватися кримінальна
Loading...

 
 

Цікаве