WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права людини в Стародавньому Римі - Реферат

Права людини в Стародавньому Римі - Реферат


Реферат на тему:
Права людини в Стародавньому Римі
Природно-правові ідеї давньогрецьких мислителів про свободу і рівність всіх людей отримали подальший розвиток у Стародавньому Римі.
Так, положення грецьких стоїків (Зенона, Хрісіппа та ін.) про світовий природний закон ("загальний закон" для всіх людей і народів) були використані римськими стоїками (Сенекою, Епіктетом, Марком, Аврелієм) для обґрунтування універсальної концепції природного права і космополітичних ідей, згідно з якими всі люди(за своєю природою і законами світотворення в цілому) - громадяни єдиної світової держави, і що людина - громадянин Всесвіту.
З природно-правових позицій стоїків випливало, що рабство не має виправдання, оскільки воно суперечить загальному закону і світовому співгромадянству людей.
У природно-правовій теорії Сенеки (бл. 4р. до н.е. - 65 р. н.е.) неминучий і божественний за своїм характером "закон долі" відіграє роль того права природи, якому підпорядковані всі людські установлення, в тому числі держава і закони. Всесвіт, згідно із Сенекою, - природна держава зі своїм природним правом. Членами цієї держави за законом природи є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що ж стосується окремих державних утворень і їх установлень, то вони випадкові і мають значення не для всіх, а лише для обмеженого кола людей.
Виходячи з природного права як загальнообов'язкового і рівного для всіх світового закону, Сенека найбільш послідовно серед стоїків відстоював ідею духовної свободи і рівності всіх людей.
Після Сенеки природно-правові уявлення розвивав і Епіктет (бл. 50-138 рр. н.е.), який найвищими благами життя вважав доброчесність і духовну свободу, що досягаються шляхом пристосування до дійсності. Кожний, повчав він, повинен належно виконувати ту роль, яка послана йому долею і світовим законом. Виходячи з цього, він відстоював принцип - "чого не бажаєш собі, не бажай і іншим". Цей принцип він використовував для критики рабства як аморального і хибного явища, котре суперечить природному праву.
Відомий римський імператор, філософ, представник стоїцизму Марк Аврелій (121-180 рр.) вважав, що в державі повинні бути єдині для всіх закони, поважатися свобода підданих а управління здійснюватися на засадах рівності і рівноправності всіх громадян.
Зусиллями стоїків природно-правова ідея свободи і рівності всіх людей була виведена за вузькополісні етнічні межі і поширена на всіх представників людського роду як співгромадян єдиної космополітичної держави.
З позицій природного права вчення про державу, закон і права людей дуже ґрунтовно розробив давньоримський політичний діяч, оратор, письменник Марк Тулій Ціцерон (106 - 43 рр. до н.е.). Він вважав, що в основі права лежить притаманна природі справедливість, яка є вічною, незмінною і невід'ємною властивістю природи в цілому, включаючи і людську природу. Відповідно, під "природою" як джерелом справедливості і права Ціцерон розумів увесь космос, увесь оточуючий людину фізичний і соціальний світ, форми людського спілкування і співжиття, а також саме існування, яке охоплює її тіло і душу, зовнішнє і внутрішнє життя.
За Ціцероном справжній закон - це розумне положення, яке відповідає природі, поширюється на всіх людей, категорія постійна, вічна, яка закликає до виконання обов'язку, наказує, забороняє, утримує від злочинних діянь. Цей "справжній закон" - загальний для всіх людей, для яких він Бог, творець, суддя. Кожного, хто, нехтуючи людською природою, свавільно не підкоряється закону, Ціцерон характеризує як втікача від самого себе, який неминуче понесе велику (Божу) кару, навіть якщо йому вдасться уникнути звичайного людського покарання.
Значення цієї справедливості, стосовно прав людини, полягає в тому, що вона, за Ціцероном, віддає кожному своє і зберігає між ними рівність. Стверджуючи це, мислитель, в першу чергу, звичайно веде мову про правову рівність людей, а не про урівнювання їх майнового стану. Порушення недоторканності приватної і державної власності Ціцерон розцінював як зневажання і порушення справедливості і права.
Ціцерон вважав, що право встановлюється не рішеннями та постановами людей, а природою. Воно виникло раніше за державу і писані закони. Тому закони, які приймаються людьми, не повинні порушувати існуючий порядок у природі. Згідно з цим, відповідність або невідповідність людських законів природі (і природному праву) виступають у Ціцерона як критерій і мірило їх справедливості або несправедливості. Саме керуючись цим, він стверджував, що несправедливі закони або інші постанови, ухвалені людьми, заслуговують на те, щоб називатися законом не більше, ніж рішення розбійників, прийняті за їх загальною згодою.
Ціцерон, всіляко звеличуючи політичну і правову активність громадян, підкреслював, що при захисті свободи громадян взагалі не може бути інтересів приватних осіб.
Суттєвий внесок у розвиток юридичних уявлень про права людини був зроблений римськими юристами. Особливе значення в цьому відношенні мали розроблені ними положення про: суб'єкт права, правовий статус людей, свободу людей за природним правом, поділ права на приватне і публічне, справедливе і несправедливе право тощо. Вони також сформулювали більш чіткі погляди стосовно правового характеру взаємовідносин між індивідом і державою, співвідношення права особи і компетенції юридичних обов'язків,
Loading...

 
 

Цікаве