WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Добровільна відмова при незакінченому злочині. Суб’єкт злочину - Реферат

Добровільна відмова при незакінченому злочині. Суб’єкт злочину - Реферат

відмову при незакінченому злочині треба відрізняти від дійового каяття - активної поведінки суб'єкта, яка має місце вже після закінчення злочину і свідчить про прагнення винного згладити наслідки вчиненого ним суспільне небезпечного діяння. Дійове каяття, за загальним правилом, розглядається як обставина, яка не виключає, а лише пом'якшує на етапі призначення покарання (ст. 66), а у разі вчинення особою вперше злочину невеликої тяжкості - як підстава звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45). Крім цього, в Особливій частині КК міститься низка спеціальних заохочувальних норм, які пов'язують звільнення від; кримінальної відповідальності з такою активною поведінкою особи, яку є підстави розцінювати як дійове каяття у вчиненому (наприклад, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст. 212, ч. З ст. 369).
Якщо добровільна відмова можлива лише на стадіях готування і замаху, то дійове каяття має місце і при закінченому злочині. Добровільно відмовитись від доведення до кінця можна лише стосовно злочинів з прямим умислом, а дійове каяття пом'якшує кримінальну відповідальність і за злочини, вчинені з непрямим умислом і за необережністю. Каяття, як пом'якшуюча відповідальність обставина, завжди має бути дійовим (активним), а добровільна відмова може виражатись і у бездіяльності. Якщо при добровільній відмові від доведення злочину до кінця мотивація може бути різною, то сам термін дійове каяття передбачає, що мотивом цієї посткримінальної поведінки є моральні спонукання.
5. Про особливості добровільної відмови співучасників див. ст. 31 та коментар до неї.
Постанова ПВС від 27 березня 1992(>.№4 "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини (п. 191.
Постанова ПВС від 1 квітня 1994 р. № 1 ' Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" (п. п. 6, 23).
Постанова ПВС від 7жовтня 1994р. № 12 "Про судову практику в справах про хабарництво" (п. п. 11, 15).
Постанова ПВС від 7 липня 1995 р. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм"/п 3).
Суб'єкт злочину
1. Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.
2. Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може * бути лише певна особа.
1, Суб'єкт злочину є одним із елементів складу злочину, без якого не може наставати кримінальна відповідальність. Особа може нести кримінальну відповідальність за вчинений нею злочин, якщо вона: 1) є фізичною особою, тобто людиною; 2) є осудною; 3) досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Зазначені ознаки є загальними юридичними ознаками суб'єкта злочину. Вони є обов'язковими ознаками будь-якого складу злочину, і відсутність однієї з них означає відсутність у діянні особи складу злочину.
Обмеження кола можливих суб'єктів злочину фізичними особами означає, що суб'єктами злочину за українським кримінальним правом не можуть бути юридичні особи. Визнання останніх суб'єктами кримінальної відповідальності не відповідає принципам кримінального права - особистої (індивідуальної) відповідальності особи за вчинений злочин та наявності вини. За злочинні діяння, що мали місце у процесі діяльності юридичної особи, відповідає винна фізична особа, яка вчинила такі діяння. Відповідальність юридичних осіб визначається засобами адміністративного чи цивільного права (застосування до установ, підприємств, організацій штрафних санкцій, заборона їхньої діяльності тощо).
Суб'єктом злочину не можуть бути померлі особи, які перед тим вчинили злочин, тварини, предмети чи сили природи.
Суб'єктом злочину може бути лише осудна особа, тобто яка під час вчинення діяння, передбаченого КК, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19). Неосудні особи позбавлені такої здатності і тому не можуть бути суб'єктами злочину. Згідно з КК особи, які визнані судом обмежено осудними, підлягають кримінальній відповідальності, тобто є суб'єктами злочину (ч. 1 ст. 20).
Навіть у психічно здорової людини зазначена здатність свідомості і волі виникає лише при досягненні певного віку. Саме тому КК встановлює конкретний вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років, а особи віком від 14 до 16 років можуть бути суб'єктом злочину лише у разі вчинення ними злочинів, що перелічені у ч. 2 ст. 22. Діти до 14 років не підлягають кримінальній відповідальності.
2. Суб'єктом злочину можуть бути громадяни України, особи без громадянства (апатріди) та іноземці (про їх поняття див. коментар до ст. ст. 6-8). Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних співробітників та інших громадян, які відповідно до міжнародних угод і чинного законодавства не підлягають юрисдикції українського суду, розв'язуються дипломатичним шляхом (див. ст, 6 та коментар до неї).
3. Загальні ознаки суб'єкта злочину не згадуються в диспозиціях норм Особливої частини КК, оскільки є обов'язковими для всіх складів злочинів. У ряді випадків закон передбачає відповідальність осіб, наділених, окрім загальних ознак суб'єкта, додатковими ознаками, що характеризують відповідну особу як спеціального суб'єкта злочину. Ці ознаки конкретного складу злочину або прямо названі в диспозиції відповідної норми КК, або визначаються шляхом тлумачення цієї чи інших норм КК. Інколи ознаки спеціального суб'єкта вказані в окремій нормі (наприклад, поняття службової особи визначається у примітці до ст. 364).
Відсутність ознак спеціального суб'єкта, передбачених конкретним складом злочину, виключає кримінальну відповідальність за цей злочин. В одних випадках така відповідальність не настає взагалі, а в інших настає за іншими статтями КК.
За своїм змістом ознаки спеціального суб'єкта досить різноманітні, їх можна об'єднати у три великі групи: 1) ознаки, що характеризують соціальну роль і правове становище суб'єкта; 2) фізичні властивості суб'єкта; 3) взаємовідносини суб'єкта з потерпілим.
Найбільш численною є перша група. Вона охоплює, зокрема, такіознаки, як громадянство (громадянин України, особа без громадянства чи іноземець), професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи (лікар, капітан єудна тощо), участь у судовому процесі (свідок, потерпілий, експерт, перекладач), судимість. Другу групу становлять ознаки, що характеризують вік, стать, стан здоров'я і працездатність суб'єкта. До третьої групи ознак належать ті, що стосуються родинних відносин суб'єкта з потерпілим або іншими особами (батько, мати, інші родичі), службових (підлеглий, начальник) або інших відносин (особа, від якої потерпілий залежить матеріально, тощо).
4. Суб'єкт злочину - це конкретна особа, якій притаманні певні соціальні властивості, їх сукупність утворює індивідуальний образ людини, який охоплюється поняттям "особа, яка вчинила злочин" ("особа злочинця"). З поняттям "особа злочинця" пов'язано багато положень КК. Вимога враховувати особу винного є одним із загальних засад призначення покарання (ст. 65). Окремі властивості особи, яка вчинила злочин, відображені у переліку обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання (ст. ст. 66, 67). Дані про особу мають також юридичне значення для вирішення інших кримінально-правових питань (зокрема, питання про звільнення від кримінальної відповідальності). Проте на відміну від ознак суб'єкта зло-'ину, інші дані про особу перебувають за межами складу злочину,
а тому не можуть бути покладені в обґрунтування кримінальної
відповідальності.
Loading...

 
 

Цікаве