WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конституційна відповідальність урядів - Реферат

Конституційна відповідальність урядів - Реферат

не-довіру уряду вважається право розпуску парламенту. У співвідношенні цих прав зовні встановлюється ніби рівновага між представницьким органом і урядом. Але дійсність свідчить, що подібний висновок був би спрощенням.
Згідно з положеннями конституцій, прийнятих у країнах з парла-ментарними і змішаною республіканською формами правління, право розпуску парламенту (звичайно його нижньої палати) належить главі дер-жави. Однак майже завжди здійснення цього права главою держави зу-мовлене діяльністю уряду та її оцінкою в парламенті.
Звичайно глава держави не має реальних можливостей виступати в ролі арбітра між парламентом та урядом і майже автоматично розпускає парламент за поданням прем'єр-міністра. Однак виникають ситуації, коли розклад партійно-політичних сил у парламенті уможливлює існування лише коаліційного уряду, а парламентські фракції не можуть дійти згоди. Тоді глава держави може відіграти вирішальну роль не тільки у формуванні такого уряду, а й у вирішенні питання про розпуск парламенту.
За звичайних обставин можливість розпуску парламенту залежить пе-редусім від позиції уряду. І справа тут не в тому, що уряд у своїй діяльності може задовольняти парламент і не доводити свої відносини з ним до кризи. Як вже зазначалось, у відповідних країнах уряд звичайно контролює пред-ставницький орган за допомогою більшості депутатів, які його підтримують. За таких умов вотум недовіри уряду і подальший розпуск парламенту вигля-дають як малореальна гіпотеза. На практиці загроза розпуску парламенту тут нерідко використовується для того, щоб підняти рівень партійної дис-ципліни серед парламентаріїв більшості, згуртувати ряди правлячої партії або коаліції. Така загроза впливає і на опозицію, особливо коли вона не пе-редбачає більш-менш надійних перспектив на дострокових виборах.
У деяких країнах право розпуску парламенту багато в чому втратило зв'язок з інститутом власне політичної відповідальності уряду. Сказане пе-редусім стосується Великобританії, де уряд фактично в будь-який момент може звернутися до глави держави з проханням розпустити нижню палату і призначити вибори нового її складу, а глава держави має задовольнити це прохання. Достроковий розпуск палати тут звичайно пов'язаний не з відповідальністю уряду, а з його намірами використати сприятливу політич-ну ситуацію для проведення виборів з метою забезпечення собі знову парла-ментської більшості. Знаменно, що у Великобританії протягом XX ст. жоден склад палати громад не проіснував повний строк своїх повноважень.
Таким чином, залишаючись в цілому конституційним засобом вре-гулювання відносин між представницьким органом і урядом, розпуск парламенту набув якостей більш загального інституту. Його значення по-ширюється на всю сферу міжпартійних і внутрішньопартійних парла-ментських відносин. Сам факт розпуску представницького органу призво-дить до такої суспільно-політичної події, якою є парламентські вибори.
Іншою формою конституційної відповідальності органів виконавчої влади є відповідальність з використанням імпічменту або інших подібних процедур. Характерною рисою такої відповідальності є те, що вона завжди індивідуалізована: до відповідальності в цьому випадку притягаються лише окремі особи, а не уряд у цілому. До того ж відповідальності у порядку імпічменту іноді підлягають не тільки носії виконавчої влади, а й судді.
Особливістю такої відповідальності є і те, що вона має місце за різних форм державного правління. У країнах з парламентарними формами правління, зокрема у Великобританії, відповідальність з використанням процедури імпічменту історично передувала власне політичній відповідальності уряду перед парламентом, але в наш час перша значною мірою втратила своє значення і поступилася місцем другій.
У країнах із змішаною республіканською формою правління процедура імпічменту зберігає значення насамперед щодо глав держав. У прези-дентських республіках, де не існує політичної відповідальності кабінету пе-ред парламентом, імпічмент є важливим засобом взаємодії законодавчої і виконавчої влади, одним з найсуттєвіших компонентів у системі стримувань і противаг.
Відповідальність з використанням процедури імпічменту нерідко не зовсім точно визначають як судову відповідальність. Не викликає сумнівів, що тут має місце взаємодія представницького органу і суду. Нерідко використання процедури імпічменту передбачається у зв'язку зі вчиненням певних кримінальних злочинів, хоча підставами для цього звичайно є досить невизначені дії, сформульовані як "порушення конституції" тощо. Процесуальне імпічмент певною мірою подібний до судової процедури. Однак головним змістом відповідальності у порядку імпічменту є політична оцінка дій відповідних осіб.
Що ж до самої процедури імпічменту, то її порядок визначений по-різному. У Великобританії палата громад формулює звинувачення і пору-шує справу, а палата лордів розглядає її і виносить остаточне рішення. В останній раз процедуру імпічменту щодо членів уряду в цій країні було використано на початку XIX ст.
У цілому подібний порядок імпічменту встановлений Конституцією США та в більшості інших президентських республік. Як і у Великобританії, нижня палата конгресу США виступає в ролі слідчого та обвинувача. Для цього вона створює комітет з розслідування, і на основі його доповіді приймає рішення про обвинувачення. Порушену в такий спосіб справу на за-критому засіданні розглядає верхня палата, рішення приймається 2/3 її складу. Наслідком може бути усунення з посади і позбавлення права займати "почесну, відповідальну або оплачувану посаду на службі Сполучених Штатів" будь-якої федеральної посадової особи, якщо її, згідно зі ст. 2 (розділ четвертий) Конституції, буде викрито у "зраді, хабарництві або інших тяжких злочинах і кримінальних вчинках".
Однак на цьому юридичні наслідки скоєного не закінчуються. В по-дальшому проводять розслідування загального характеру, справу переда-ють до звичайного суду і винний несе покарання. За всю історію США мав місце тільки один випадок (у XIX ст.) застосування процедури імпічменту щодо президента, але останній був підтриманий сенатом. Найчастіше до відповідальності з використанням такої процедури притягували суддів фе-деральних судів.
Процедури імпічменту встановлені конституціями і в деяких країнах із змішаноюреспубліканською формою правління. У Росії в ст. 93 Конституції визначено, що президент може бути усунутий з поста тільки на підставі висунутого нижньою палатою парламенту обвинувачення у державній зраді або у вчиненні іншого тяжкого злочину. При цьому обвинувачення має бути підтверджене висновком верховного суду про наявність у діях президента ознак злочину і висновком конституційного суду про додержання встановленого порядку обвинувачення.
Рішення нижньої палати про висунення обвинувачення і верхньої палати про усунення президента Росії повинні бути прийняті 2/3 голосів їх загальної кількості. Відповідна пропозиція розглядається в нижній палаті з ініціативи 1/3 її складу і при наявності висновку спеціальної комісії, утвореної цією палатою. Саме рішення верхньої палати про усунення президента з поста має бути прийняте не пізніше, ніж у тримісячний строк після висунення нижньою палатою обвинувачення. Якщо протягом цього строку рішення верхньої палати не буде прийняте, обвинувачення проти президента вважається відхиленим.
В
Loading...

 
 

Цікаве