WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Компетенція парламентів. Статус депутатів - Реферат

Компетенція парламентів. Статус депутатів - Реферат

імперативного мандата в депутатів парламенту зовсім не означає, що між ними та їхніми безпосередніми виборцями не існує прямих зв'язків. Ці зв'язки мають різноманітний і тривкий характер, а робота з виборцями займає багато часу у парламентаріїв та їхніх помічників. Зрештою від ак-тивності депутата у виборчому окрузі багато в чому залежить його по-дальша парламентська кар'єра.
До умов, що забезпечують ефективність роботи депутатів і визначають їхній статус, слід насамперед віднести індемнітет та імунітет парламентаріїв.
Поняття депутатського індемнітету означає, що член парламенту не несе юридичної відповідальності за свої висловлювання і голосування під час виконання обов'язків у представницькому органі. В теорії і практиці англомовних країн термін "індемнітет" замінений поняттям привілею свободи слова.
Принцип депутатського індемнітету прийнятий в усіх країнах. Проте іноді йому надають дещо звуженого значення. Зокрема, в Латвії та ФРН депутати на загальних підставах несуть відповідальність за наклеп, а в Литві - за наклеп і образу. У Греції подібне звинувачення є підставою для судового переслідування депутатів лише з дозволу самого парламенту.
Що ж до поняття депутатського імунітету, то воно означає, що члени парламенту користуються захистом з боку представницького органу від арешту і деяких інших процесуальних дій, пов'язаних з обмеженням особистих прав і свобод, а також від судового переслідування на підставі порушення кримінальної справи та відповідного звинувачення. Нерідко парламентарії захищені і від порушення проти них таких справ. Зміст і обсяг депутатського імунітету в різних країнах неоднакові, але ніде він не має абсолютного характеру.
У цілому ряді країн депутати користуються імунітетом лише під час парламентських сесій. У Бельгії і Люксембурзі розгляд кримінальної справи депутата може бути припинений на період сесії за вимогою палати, а сам депутат тимчасово звільнений. В Японії депутат, заарештований у канікулярний період, повинен бути безумовно звільнений за рішенням палати. У Франції депутат, переслідуваний за вчинення злочину у період між сесіями, може бути заарештований лише з санкції бюро палати.
Практично в усіх країнах депутат позбавляється імунітету у випадку затримання його на місці злочину. Арешт депутата в такому випадку здійснюється без санкції парламенту. У Фінляндії арешт депутата і пору-шення проти нього кримінальної справи без санкції парламенту можливі у випадку, коли його дії кваліфікують як злочин, за вчинення якого передба-чено позбавлення волі на строк не менше, ніж шість місяців. У Швеції доз-волу парламенту на арешт і переслідування депутата не потрібно, якщо відповідна міра покарання визначена у два роки, а в Македонії, Словенії, Хорватії та Югославії - п'ять років позбавлення волі. Проте і в таких випадках парламенти можуть до винесення судом вироку вимагати звільнен-ня депутатів, посилаючись на наявність у них імунітету.
В англомовних країнах статус депутата щодо цього мало чим від-різняється від юридичного становища звичайних громадян. У Великобри-танії депутат не може бути позбавлений волі без санкції палати громад у зв'язку з цивільним процесом у суді (відомо, що в деяких країнах закон припускає позбавлення волі банкрутів та боржників) у період сесії і сорока днів до її початку та після її закінчення. Однак він не користується імунітетом проти арешту у зв'язку з порушенням і розслідуванням кримінальної справи. Зокрема, для арешту парламентарія тут достатньо формальної згоди голови палати. Аналогічні або близькі за змістом положення містяться в праві інших країн, що сприйняли засади британської конституційної системи.
У США депутатський імунітет зафіксовано в розділі шостому ст. 1 Конституції. Тут, зокрема, записано, що ^сенатори і представники... в усіх випадках, крім зради, тяжкого кримінального злочину і порушення миру, не можуть бути заарештовані під час присутності на сесії відповідної палати, а також на шляху до палати і під час повернення з неї". Проте проголошений конституцією імунітет є абстракцією і на практиці не сприймається через те, що її положення, по суті, охоплюють будь-який випадок протиправної поведінки. В цілому можна зазначити, що тут, як і в інших англомовних країнах, недоторканності депутатів у сфері кримінально-правових відносин, по суті, не існує.
Суттєвим елементом статусу депутата е винагорода. В наш час принцип неоплачуваної депутатської діяльності відкинутий практично в усіх розвинутих країнах. У деяких з них необхідність винагороди депутатів за їхню діяльність у представницькому органі визнається в конституціях. Депутатська діяльність розглядається як покликання, почесна політична служба, а не спосіб здобуття матеріальних благ. У зв'язку з цим винагорода сприймається як часткова компенсація тих доходів, які б депутат мав, працюючи за фахом або займаючись бізнесом як приватна особа. Однак її призначенням практично є не тільки компенсація витрат парламентарія на представницьку діяльність, а й забезпечення йому певного добробуту. Це має важливе значення у зв'язку з тим, що обрана до парламенту особа нерідко не може виконувати свою попередню роботу. Особливо це стосується тих випадків, коли за законом колишня професія депутата несумісна з членством у парламенті.
Депутатська винагорода встановлюється як фіксована грошова сума, звичайно сплачувана щомісяця. За розміром вона відповідає заробітній платі вищих категорій державних службовців. У багатьох країнах до фіксованої суми, що визначена на рік або місяць, додаються добові, що, як правило, сплачуються тільки в разі присутності депутата на засіданні палати або її органів. Тим самим встановлюється прямий зв'язок між парламентською активністю депутата і розмірами його винагороди.
Іноді цей зв'язок набуває ще більш спрямованого характеру. Зокрема, згідно з регламентом національних зборів Франції, участь депутата менше, ніж у 2/3 загальної кількості голосувань, що мали місце на засіданнях під час сесії, є підставою для вирахування відповідної частини винагороди. Якщо ж депутат брав участь менше, ніж у половині таких голосувань, то вирахування подвоюється. Проте слід зауважити, що вбільшості країн члени парламенту одержують винагороду незалежно від їхньої присутності на засіданнях або їхньої роботи в парламентських органах.
В окремих випадках добові є єдиною формою винагороди депутатів. Така практика існує в палаті лордів парламенту Великобританії. До цих добових також додаються кошти для компенсації витрат членів палати на дорогу до місця розташування палати і на наймання квартири під час парламентської сесії тощо. Різні доплати введені і в інших країнах. Зокрема, парламентарії безкоштовно здійснюють деякі поштові відправлення або отримують відповідну компенсацію. Іноді враховуються їхні витрати на наймання допоміжних приміщень для роботи секретарів або помічників, а також на утримання самих цих осіб.
У більшості розвинутих країн встановлені спеціальні депутатські пенсії. Практично кожний депутат, який засідав у парламенті протягом встановленого періоду (звичайно 8-10 років), з часом має право на таку пенсію. Пенсійний вік при цьому звичайно нижчий, ніж при встановленні пенсії на загальних підставах.
Зміст конституційно-правового статусу парламентаріїв визначає також принцип несумісності депутатського мандата і певних посад. Згідно з цим принципом, депутат протягом усього строку своїх повноважень не може займати визначені законом посади, що повинно сприяти його незалежності під час роботи у представницькому органі. Цей принцип доповнює умови дискваліфікації на виборах кандидатів у депутати (принцип не-виборності). На відміну від таких умов, несумісність мандата і певних посад стосується не кандидата, а вже обраного депутата, який мусить відмовитися від своєї попередньої посади аби посісти місце в
Loading...

 
 

Цікаве