WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Конкурентоздатність України в галузі захисту прав та свобод людини - Реферат

Конкурентоздатність України в галузі захисту прав та свобод людини - Реферат

задоволенню її потреб, що визначається як сооціальне благо, соціальна цінність. Тому право громадянина є за своєю сутністю право на певне соціальне благо, певну соціальну цінність. Ці соціальні цінності, як бачимо з "Паризької Хартії для нової Європи", досить різнобічні, вони складаються із потреб та інтересів людини правового, політичного, економічного, культурного, соціального та іншого характеру.
Права людини-це один з небагатьох правових інститутів, для яких характерно встановлення єдиних стандартів і координації зусиль на міжнародно-правовому рівні. Разом з тим охорона правопорядку здійснюється передусім на рівні національного законодавства.
Зміцнення державності, що визнає пріорітет прав та свобод громадянина, повинно починатись з удосконалення вже існуючих процедур захисту прав та свобод індивіда (судових, адміністративних) і створення нових, щозабезпечують діяльність Президента, як гаранта прав та свобод людини. Важливу роль в цьому процесі покликані зіграти органи місцевого самоврядування, які повинні створити свої структури, що допомагали би забезпечити охорону правопорядку.
Конституція України, грунтуючись на засадах Міжнародної хартії прав людини, встановлює права людини та громадянина як завдання, до виконання якого мають прагнути суспільство, держава з тим, щоб кожна людина і кожний державний орган завжди намагалися шляхом освіти та роз'яснення сприяти поважанню прав і свобод людини і забезпеченню шляхом національних і міжнародних прогресивних заходів загального і ефективного визнання і здійснення їх як серед народів інших держав, так і серед народів, що перебувають під юрисдикцією України.
Вимоги міжнародноправових актів та загальнолюдської моралі втілюються, звичайно, і в інших нормах права, але в конституційних обов'язках їх "вага" значно більша, ніж в інших правових нормах. Можна навіть стверджувати, що в конституційних нормах ми спостерігаємо змістовні повторення багатьох норм принципів, закладених у міжнародній Хартії прав людини (насамперед у Загальній декларації прав людини. Міжнародних пактах про економічні, соціальні, культурні, громадянські та політичні права), а в деяких випадках - і пряме їх злиття. Отже, Конституційний принцип формування обов'язків людини та громадянина у порівнянні з нормами галузевого та поточного законодавства найбільш наближений до змісту міжнародноправових пактів про права людини, а також до моральних вимог. Тобто йдеться про узагальнення юридичних обов'язків людини та громадянина, що випливають з міжнародних договорів України, але з позицій правоиих норм нашого суспільства.
Регіональні організації із захисту прав особистості
Якщо діяльність ООН у справі захисту прав особистості викликає багато критики, то регіональні організації в Західній Європі досягли значних успіхів. Лише через рік після прийняття Загальної декларації прав людини, у 1949 році, політичні лідери післявоєнної Європи зібралися для створення регіональної міжнародної організації - Ради Європи. На першій сесії Вінстон Черчілль зажадав, щоб був створений "Європейський суд" для розгляду випадків порушення прав людини. Відповідно до Європейської Конвенції про права особистості, що сьогодні підписана двадцятьма сімома державами, були створені дві спеціальні організації, що займаються правами людини, - комісія і суд.
Молоді організації із захисту прав людини в Африці, Азії і на Середньому Сході борються за саме своє існування. На сьогоднішній день успіхи цих організацій дуже скромні. Африканська хартія прав особистості і народів, чи Банжульська хартія, як її часто називають за місцем прийняття (місто Банжул, Замбія), набрала сили в 1986 році. Через шість років, у 1992 році, сорок дев'ять африканських держав підписали цей документ. Банжульська хартія приділяє велику увагу правам народів і груп людей, а також обов'язкам особистості. Прикладом може служити Стаття 29. У ній говориться про те, що особистість зобов'язана "присвятити усі фізичні й інтелектуальні здібності служінню своїй державі". Банжульска хартія містить у собі деякі "суперечливі" положення. Наприклад, у Статті 6 визнається "право на особисту волю і безпеку", але далі вводиться компромісне доповнення про те, що "ніхто не може бути позбавлений волі інакше, аніж із причин і обставин, раніше визначених законами". Відповідно до іншого "суперечливого" визначення, забезпечується свобода слова, але лише в рамках закону, і свобода віросповідання за умови, що вона реалізується "відповідно до вимог закону і порядку".
Клемент Нванкво, юрист, засновник і президент організації із захисту конституційних прав зі штаб-квартирою в столиці Нігерії Лагосі, ставиться вкрай критично до Африканської хартії. Він вважає, що "завданням хартії більше є створення враження лібералізму, аніж боротьба з порушеннями прав людини в Африці, більшість з який зроблено тими ж державами, що підписали цей документ". Нванкво порівнює Африканську комісію з прав людини і народів, створену на підставі хартії, з "беззубим сторожовим собакою, якого тримають лише для вигляду і який абсолютно нездатен допомогти в боротьбі за права людини на континенті" (1993).
Після вільних виборів у ряді держав, і особливо в Південній Африці, з'явилися слабкі паростки надії в боротьбі за права людини. Здається, що Південна Африка могла б зайняти на континенті провідну роль і здійснювати підтримку боротьби за права людини. Однак, як відзначають африканські спостерігачі, впровадження демократичних форм правління, встановлення влади закону і громадянського суспільства відбувається дуже повільно, зате повсюдно процвітають невиборність, військові режими і гримлять громадянські війни.
Азія продовжує залишатися регіоном із вражаючими темпами економічного розвитку і погано захищеними правами людини. "Звіт про захист прав людини у світі за 1995 рік" вказує, що "одна за іншою розвинуті держави переходять до політики "комерційної дипломатії" у відносинах з Китаєм, Індонезією, Індією, В'єтнамом і навіть з Бірмою для отримання сприятливих інвестиційних можливостей і здобуття вигідних контрактів. Неминуче проблеми захисту прав людини залишаються осторонь, і репресивні режими можуть вважати себе переможцями." Бірма, Бутан, В'єтнам, Сінгапур і Індонезія продовжують використовувати апарат державної безпеки в боротьбі з дисидентами і здійснювати жорсткий контроль за засобами масової інформації. Щоб змусити замовчати своїх опонентів, ці держави усе ще практикують катування.
Напевно, найтяжче становище з дотриманням прав людини на Середньому Сході. Ліга арабських
Loading...

 
 

Цікаве