WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Представництво. Види довіреностей - Контрольна робота

Представництво. Види довіреностей - Контрольна робота

Обсяг та характер повноважень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.Розрізняють такі види представництва:
1) представництво, яке грунтується на договорі;
2) представництво, яке грунтується на законі;
3) представництво, яке грунтується на адміністративному акті.
Договірне, або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії .
Різновидом добровільного є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.
Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю.
Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлюється незалежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни , а за осіб які були визнані недієздатними їх родичі, опікуни . Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження представника безпосередньо визначаються законом.
Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке грунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, зокрема з укладенням угод.
5. Представництво в арбітражному суді.
Представництво в арбітражному суді - це процесуальна діяльність, здійснювана від імені і в інтересах осіб, що беруть участь у справі: сторін, третіх осіб, державних органів. Справи організацій в арбітражному суді ведуть їхні органи і представники, громадяни ж можуть вести справи в арбітражному суді самі або через представників. Арбітражний процесуальний кодекс припускає ведення справ органами юридичних осіб і громадянами безпосередньо або через представників, або разом із представниками.
Представником в арбітражному суді може бути будь-який громадянин, що має належним чином оформлені повноваження на ведення справи. Права і законні інтереси громадян, що не володіють повною дієздатністю, захищають в арбітражному процесі їхні законні представники - батьки, усиновителі, опікуни або попечителі. Законні представники можуть доручити ведення справи в арбітражному суді іншому обраному ними представнику.
ЦК України не обмежує коло осіб, що можуть бути представниками учасників арбітражного процесу. Ними можуть бути будь-які громадяни, у тому числі співробітники організацій, адвокати, робітники юридичних фірм, будь-який уповноважений громадянин, що не підпадаює під винятки. Єдина вимога, зазначена Кодексом, це наявність належним чином оформлених повноважень на ведення справи. Повноваження представника повинні бути виражені в дорученні, яке видано і оформлено відповідно до закону.
Повноваження на ведення справи в арбітражному суді дають представнику право на учинення від імені особи, яку він представляє, всіх процесуальних дій, крім: підписання позовної заяви, передача справи в третейський суд, повної або часткової відмови від позовних вимог і визнання позову, зміни предмета або підстави позову, висновки мирової угоди, передача повноважень іншій особі (передовіреність), оскарження судового акта арбітражного суду, підписання заяви про винесення протесту, вимоги примусового виконання судового акта, одержання присуджених майна або грошей. Повноваження представника на вчинення кожного з зазначених дій повинні бути спеціально передбачені в дорученні, яке видано особою, яку він представляє.
На підставі довіреності на ведення справи представник вправі: знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з нього, знімати копії, заявляти відводи, представляти докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, представляти свої докази і розуміння по усім виникаючим у ході арбітражного процесу питанням. Про право вчинення таких дій не потрібно спеціальної вказівки в дорученні.
Глава II.
1. Довіреність. Форма довіреністі та її види
Поняття довіреності. Довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами .
За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повнова-ження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.
Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду.
Оскільки довіреність є односторонньою цивільно-правовою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійсності, яким повиннізадовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіреності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій формі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов'язково має бути зазначена особа, якій вона видана.
За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує представник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (загальні), спеціальні та разові.
Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій (наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівникові філії юридичної особи).
Спеціальна довіреність видасться представникові на здійснення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці.
Разова довіреність видасться для вчинення однієї конкретної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору).
Довіреність має бути складена у письмовій формі, про це свідчить саме визначення довіреності, яке міститься в ст. 64 ЦК України . У деяких випадках ставиться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладення угод, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку), а також на вчинення дій щодо державних, кооперативних та інших громадських організацій має бути нотаріально посвідчена, за винятком випадків, передбачених законодавством ч. 1 ст. 65 ЦК України .
Довіреність, за якою повноваження передаються у порядку передо-ручення, також має бути нотаріально посвідчена .
Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЦК України до нотаріально посвідчених довіреностей
Loading...

 
 

Цікаве