WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Захист права власності - Курсова робота

Захист права власності - Курсова робота

власність" іде мова про набуття громадянами "права власності", а в Законі "Про власність в СРСР" - про створення і примноження "власності" громадян. Тобто в останньому випадку визначаються економічні засади формування власності громадян, а не юридичні.
Український Закон надає громадянам право набувати власність "на доходи від підприємницької діяльності", а Закон "Про власність в СРСР" надав таке право "на трудові доходи від ведення власногогосподарства", що зрозуміло, не одне і те ж.
В Законі України "Про власність" спадкування майна розглядається як підстава виникнення у громадянина права власності, а в Законі "Про власність в СРСР" лише зазначалося, що "право успадкування майна громадян визнається і охороняється законом" (п.5 ст.6).
За Законом "Про власність в СРСР" створення власності можливе за перерахованими та іншими підставами, які "допускаються законом", що суперечить проголошеному цим же Законом принципу: дозволено все, що не заборонено законом. Український законодавець намагався врахувати цю обставину, але здійснив це не найкращим чином, допустивши правову суперечливість в формулюванні заключної частини п.2 ст.12 Закону України "Про власність". Для кращого розуміння допущеної правової суперечності викладемо зазначений пункт у спрощеному нами вигляді, а саме: "Громадянин набуває права власності... на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом". Загальновідомо, між тим, що спадкування в Україні здійснюється за законом і за заповітом (ст.524 ЦК). 3 наведеного тексту складається враження, що спадкування за законом - це підстава виникнення права власності у спадкоємця за угодою, що було б юридичною помилкою. Але навіть тоді, коли спадкування здійснюється за заповітом, юридично не коректно робити висновок про виникнення у спадкоємця права власності на спадкове майно на підставі укладеної угоди. Заповіт є односторонньою угодою, в якій виражається воля лише однієї сторони - спадкодавця, і юридичного відношення до її укладення спадкоємець не має. Зазначене положення, однак, може дати привід для протилежного висновку. Водночас воно правильне щодо двосторонніх і багатосторонніх угод.
Незрозуміло також, чому законодавець обмежив не перераховані в п.2 ст.12 Закону України "Про власність" підстави виникнення у громадянина права власності лише "іншими угодами, не забороненими законом". Насправді право власності у громадянина може виникнути також за підставами, які конкретно не перераховані в зазначеному пункті і не є угодами (наприклад, отримання винагороди за зданий скарб, призів за перемоги на спортивних змаганнях тощо).
1.3. Об'єкти права приватної власності громадян.
У приватній власності громадян можуть бути будь-які об'єкти особисто-споживчого та виробничого призначення, результати інтелектуальної праці, якщо інше не передбачено законом. Фактично у власності громадян може бути те ж майно, що і у власності юридичних осіб, за певними винятками. Однак використання цього майна у підприємницькій діяльності можливе з дотриманням спеціальних правил про підприємництво. За чинним законодавством України склад і кількість майна, що може бути у приватній власності громадян, може бути обмежена лише законом.
Як випливає із змісту ст.9 Закону України "Про власність", не можуть бути у власності окремих громадян об'єкти права виключної власності народу України, до яких належать земля (за винятком земельних ділянок певного розміру), надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.
Кожна держава вправі визначити об'єкти, які з міркувань державної безпеки або інших підстав, не повинні знаходитися у власності тих чи інших суб'єктів правовідносин або мають набуватися з дотриманням спеціальних правил. Тому Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1991 р. "Про право власності на окремі види майна"' (з наступними змінами і доповненнями від 22 квітня 1993 р., 15 липня 1994 р., 24 січня 1995 р.) було затверджено "Перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України" та "Спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна", викладені відповідно в додатках №1 і №2. До такого Переліку входять:
1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в Додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, які набуваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.
2. Вибухові речовини і засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали і обладнання для його виробництва.
3. Бойові отруйні речовини.
4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікувальні засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).
5. Протиградові установки.
6. Державні еталони одиниць фізичних величин.
7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації (зазначені засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності).
8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.
Вилучення перерахованих видів майна з числа об'єктів права приватної власності громадян аж ніяк не можна розглядати як обмеження прав власника, оскільки перебування такого майна у власності громадян завдавало б шкоду державі, суспільству, окремим громадянам, суперечило б в багатьох випадках принципам міжнародного права. 3 таких міркувань наведений перелік в майбутньому може і поповнюватися.
Цивільним законодавством СРСР і УРСР встановлювалися кількісні та інші обмеження щодо права особистої власності на жилий будинок (а з часом і на квартиру). Зокрема, відповідно до ст.ст. 101-102 ЦК України 1963 р. в особистій власності громадянина міг бути лише один жилий будинок або частина його, розмір якого не повинен перевищувати 60 кв.м жилої площі (з 1985 р. - 80 кв.м). Оскільки ж Законом України "Про власність" ці обмеження прямо не скасовувалися, а лише зазначалося, що "склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом" (ст. 13), то виникли підстави для сумнівів в подальшій чинності норм ЦК, обмежуючих кількість і розміри жилих будинків (квартир) громадян. Подібна невизначеність поглибилася у зв'язку з прийняттям Закону України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" від 17 жовтня 1990 р., в ст.ІІ якого зазначалося, що розміри індивідуальних
Loading...

 
 

Цікаве