WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права на чужі речі - Курсова робота

Права на чужі речі - Курсова робота

власності.
Необхідність прискорення процесу економічних перетворень у нашій державі, ліквідація застарілих стереотипів мислення, необхідність у встановленні меж втручання держави в приватну сферу власників пояснює і виправдовує існування в законодавствіприватної власності.Це можна вважати перемогою нового суспільного ладу над старим. Напевно, більш удосконалене цивільне законодавство і відповідні економічні відносини в найближчому часі не будуть мати необхідності в ідеологізації категорії власності.
Право власності в демократичній, правовій державі є не тільки однією з форм вираження волі і права людини, вона також створює цивілізовану основу для розвитку волі і права. Такому розвитку буде сприяти не тільки право власності, але і весь інститут речевих прав взагалі.
Натуральному господарству феодальної Європи римський інститут речевих прав був не потрібний. Глосатори створили вчення про розщеплене право власності (dominium diuisum) для регулювання ленних феодальних відносин, зв'язаних із землею. Вони намагалися застосовувати деякі норми римського права, але римському праву такі відносини були невідомі. Після перемоги французької буржуазної революції, основні досягнення якої були закріплені в Декларації прав громадянина і Кодексі Наполеона, одним з найбільш великих перетворень знову стало проголошення права, що захищається державою, індивідуальної власності особи. Інститут речевих прав став поступово заповнюватися іншими речевими правами. Поступово тому, що повне право власності не хотіли обмежувати якими-небудь правами інших осіб. Але життя диктувало свої умови. Багато суспільних відносин, що існують в умовах розвитого обміну і торгово-грошових відносин, вимагали регулювання за допомогою норм, що встановлюють права абсолютного характеру.
Таким чином, речеві права продовжують існувати в цивільному праві багатьох країн світу і терплять зміни з метою удосконалення регулювання відповідних суспільних відносин.
Що стосується нашого цивільного права, то його підпорядкованість навчанню К.Маркса звела нанівець необхідність існування інституту речевих прав.
Безумовно при дослідженні розвитку і змін суспільно-економічної формацій протягом сторіч відношення людей до речей можна розглядати тільки в їх сукупності, тобто як виробничі відносини з метою визначення характерних для тієї чи іншої формації ознак.
Така думка була цілком економічною і не залишала місця для суб'єктивних речевих прав, а виходить, і приватного права, оскільки такі "виробничі відносини" влада політична може врегулювати тільки за допомогою норм публічного права. Власність на основні засоби виробництва для удосконалення такого регулювання повинна бути суспільною, соціалістичною.
Потрібно, подякувати богатьом нашим цивілістам, що у складних умовах панування марксистського вчення намагалися мати іншу думку про сутність таких відносин. Зокрема, А.В.Венедіктов, розглядаючи у своїй роботі "Державна соціалістична власність" відносини власності, оголошує власністю "право суб'єкта користатися приналежним йому майном своєю владою й у своїх інтересах".1(8) Зазначену думку підхопили й доповнили інші наші вчені (С.Н.Братусь, В.А.Рахмилович, Ю.К.Толстой ін.).1(9) Так, С.Н.Братусь пише: "Право власності передбачає існування різниці між "моїм" і "твоїм", "своїм" і "чужим". І далі: "Власність як вольове відношення - це стан присвоенности (приналежності) речі (засобів виробництва, його результатів)", - а не процес присвоєння (як вважав К.Маркс й ін.).2(10)
Але усе-таки відмовитися від підпорядкованості економічним поглядам марксистсько-ленінської теорії радянська цивілістика була не в змозі. "Якщо при визначенні суб'єктивного права власності акцентувати увагу на діях, що суб'єкт права власності може здійснювати у відношенні приналежних йому речей, то це буде дослідженням відносин людини до речей, а не відносин власності", - вважає сучасний правознавець Є.І.Гена.3(11) Деякі автори (Д.Ш.Генкін, А.А.Рубанов, Є.А.Суханов) прямо визнають "тріаду" повноважень власника фактичним відношенням власника до приналежного йому майна. Виправдується така думка тим, що "тріада" повноважень власника може належати і не власнику, при збереженні права власності на передане майно. У такому випадку за власником залишається деякий правий згусток, так званий nudum jus власності. Зазначений згусток права є нічим іншим, як суб'єктивним правом власника вимагати повернення своєї речі в належному стані після припинення іншого права на цю річ. Речеве право власника чи іншого владника не можна вважати фактичним відношенням до приналежного йому майна, оскільки воно захищено від порушення силою державної влади. Право (як юридичні відносини) - це природні відносини, що захищаються авторитетом державної влади. Фактичне користування власника чи іншого владника приналежним йому майном є реалізацією суб'єктивного речевого права на це майно.
Більшість теоретиків радянського і пострадянського цивільного права вважають суб'єктивні права, поряд з кореспондуючими їм обов'язками, змістом цивільних правовідносин. Тобто суб єктивне цивільне право може існувати тільки в правовідносинах як міра можливого поводження суб'єкта в його відносинах з іншими (зобов'язаними) особами у відношенні до тих чи інших матеріальних чи нематеріальних благ. Зазначене відображення сутності суб'єктивного права підходить тільки до відносних прав, тобто до зобов'язальних, у яких праву вимоги одного конкретного суб'єкта відповідає обов'язок іншого конкретного суб'єкта. Що стосується речевих прав, то навряд чи можна вважати їх елементом правовідносин, хоча б і абсолютних. Виходячи з того, що суб'єктивне право - це завжди право на будь-який об'єкт, що має визначену цінність у матеріальному, моральному, політичному чи інших відношеннях, вірніше буде приєднатися до думок, висловлюваних Строговичем, Генкіним, Братусем.1(12) Ці вчені вважають абсолютні правовідносини штучною конструкцією, що стає непотрібною за умови визначення абсолютних прав як існуючих поза конкретними правовідносинами. Абсолютні права здобуваються особою в конкретному правовідношенні (наприклад, при купівлі-продажу), але по закінченні правовідносини суб'єктивне право належить даній особі поза зазначеними правовідносинами і будь яких інших правовідносин, отже, воно не є більше елементом правовідносин, хоча і належить даній особі. Зазначене право може знову увійти до складу правовідносини і стати її елементом, коли в силу юридичного факту виникає нове правовідношення (наприклад, при продажі, даруванні), але при його припиненні суб'єктивне право знову буде належати особі поза правовідносини і знову не буде елементом правовідносини. У "абсолютних правовідносинах" суб'єкт права не знає і не може знати зв'язаних з ним правоотношенням суб'єктів, що несе обов'язки стосовно нього, і не знають, не зобов'язані і не можуть знати про його існування. Поняття правовідносина є тут недоцільним.
Речеві

 
 

Цікаве

Загрузка...