WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Права на чужі речі - Курсова робота

Права на чужі речі - Курсова робота

монографії "Власницька воля", де він не залишає каменя на камені від внутрішнього змісту володіння (animus possessio). Вважаючи, що попередня теорія сталарезультатом помилкових узагальнень окремих випадків, що icнують у джерелах римського права, він звертає увагу на неправильність висновків Савіньї відносно animus domini як характерної ознаки володіння, оскільки римське право надавало захист володіння також i тим, хто не міг мати animus domini (залогоприймач, прекаріст, секвістарій i т.п.). Крім того, теорія Савіньї не може бути застосована на практиці через те, що ніякий суддя не може бути переконаний у тім, чи має власник cпipнoї речі намір володіти цією річчю як своєю чи він має намір приховувати те, що річ належить іншій oco6i. Судова практика знайшла вихід: стали визначати наміри особи, виходячи з його вчинків, i створили так званий каталог "Власницьких дій", але по зовнішніх фактах неможливо з повною вірогідністю судити про наміри i волю людини. Зазначена теорія не може бути послідовно проведена в законодавстві, оскільки законодавець залишив би без захисту oci6, що не мають "animus domini",тобто залогоприймачів, орендарів, хоронителів i т.д. Видмовивши в такий cnoci6 від пануючого тоді вчення, Ієрінг запропонував нове, у якому володінням вважалося будь-яке фактичне володіння i захищалося власницьким позовом незалежно від волі. Незважаючи на численнихприхильників теорії Ієpiнгa, теорія Савіньї своїх не втратила. Обидві теорії мали вплив на європейське законодавство - теорія Ієpінгa була відбита в нормах Німецького Цивільного Укладення, теорія Савіньї - у нормах Французького Цивільного Кодексу.
Проблема володіння розглядалася також в аспекті "володіння - факт, володіння - право". Домінуюча в європейській юриспруденції тенденція вважати володіння фактичним пануванням людини над річчю (на відміну від власності в розумінні панування юридичного) одержала поширення в російській цивілістиці. Прихильниками концепції "володіння - факт" були Д.І.Мейер, К.П.Победоносцев, Є.В.Васьковский i ін. Протилежні думки висловлювали К.Д.Кавелін, С.А.Муромцев, Ю.С.Гамбаров та ін. Так, вони вважали будь-які відношення, що мають юридичний захист, є правом. Найбільше чітко зазначену проблему визначив І.А.Покровський. Biн звернув увагу на існування принципу захисту володіння як такого, вiд будь-яких зазіхань з боку приватних oci6. Фактичний власник може жадати від суду i влади захисту свого володіння не на підставі того, що він має право на це володіння, а просто у зв'язку з тим, що він володіє чи володів. Навіть i неправомірний власник може вимагати свого захисту.1(3) Безумовно, усе це робиться для того, щоб уникнути самоправності, щоб yci суперечливі питання зважувалися судом.
Радянське законодавство розглядало інститут володіння як складову частину права власності, інших майнових прав, що виникають у силу закону чи угоди i передбачають перехід володіння. Зазначена норма охороняла титульне володіння. Воно захищалося від порушень з боку третіх oci6, у тому числі i власника за допомогою віндикаційного i негаторного позовів. Але невідомо з яких причин зараз зазначена норма виключена з діючого Цивільного кодексу України. Навпаки, у Проекті Цивільного кодексу створена окрема глава, присвячена володінню. Увага законодавця акцентована на захисті володіння. І це є правильним, оскільки сучасний розвиток цивільного, торгового обороту в нашій державі, установлення нових форм господарювання передує іноді законодавчому процесу.
Введення в наше законодавство розвитого інституту володіння буде сприяти поширенню захисту суб'єктивних прав особи.
Нашим законодавством передбачається установити інститут приобрітательної давнини. Але він стосується поки що тільки права власності. Необхідність установлення його для прав на чужі речі, можливо, також має сенс, оскільки такі права, як право проходу, проїзду через сусідню ділянку, користування колодязем i інші сервітути, поки існують у виді звичаїв i можуть бути в будь-який час припинені власником ділянки. Отже, розвиток економіки в напрямку децентралізації, роздержавлення i приватизації державного майна сприяло відродженню багатьох цивільно-правових інститутів, у тому числі іституту речевих прав. Першими кроками в цьому напрямку стали законодавчі зміни відносно права власності, а саме: збільшення об'єктів індивідуальної власності громадян (надання можливості громадянам мати у власності засоби виробництва, квартири, житлові будинки без кількісних обмежень, інше майно споживчого і виробничого призначення, цінні папери і т.п.), Закон України "Про власність", Закон "Про зміни і доповнення до Цивільного кодексу України" від 16 грудня 1993 року, визнання за юридичними особами недержавного сектора економіки права власності на своє майно, приватизація майна державних підприємств і квартир державного житлового фонду.1(4) На реформування відносин власності були спрямовані численні нормативні акти. Найбільш важливим досягненням стало законодавче закріплення права приватної власності (Закон "Про зміни і доповнення до ЦК України") і, що саме головне, включення в коло об'єктів приватної власності громадян такого важливого засобу виробництва, як земля (Закон України "Про форми права власності на землю". Земельний кодекс України)2(5). У Проекті Цивільного кодексу України не існує вже поняття колективної власності, навколо якого були розбіжності, тому що воно не в змозі відбити суть відносин, що повинні були регулюватися за допомогою його норм.3(6) Замість зазначеного поняття використовується приватна власність юридичних осіб, об'єднань громадян, професійних, релігійних і інших громадських організацій, що є юридичними особами.
Однак використання в законодавстві терміна приватна власність викликало багато суперечок серед вчених-правознавців і виявило деякі негативні точки зору. Так, Є.Суханов вважає, що зазначене поняття є не юридичним, а цілком політекономічним, внаслідок чого вносить у правове регулювання тільки плутанину і протиріччя. "У нормальному розумінні, -пише він, - "приватна власність" визначає тільки протилежність державної (публічної) власності, тобто підкреслює приналежність майна фізичним і юридичним особам, і не несе якого-небудь ідеологічного навантаження. У політекономії під "приватною власністю" розуміється не тільки приналежність майна одній особі (громадянину), а приналежність йому "засобів виробництва", причому тих, котрі він не в змозі використовувати без залучення найманої праці (що автоматично визначається як експлуатація). Це є не юридичний, а чисто ідеологічний підхід, і він непридатний для правового аналізу, оскільки не має юридичного змісту."1(7) Потрібно відзначити, що сучасна концепція права власності в США й інших західних країнах не робить розходжень між механізмом регулювання приватної, державної, колективної й іншої форм власності. Діє єдиний механізм здійснення права власності, що забезпечує рівність усіх форм
Loading...

 
 

Цікаве