WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав громадян - Курсова робота

Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав громадян - Курсова робота

Вступ до Світової організації торгівлі передбачає виконання всіх договорів і угод цієї організації включаючи положення угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності(далі угода - TRIPS), що потребує реформування національного законодавства в сфері охорони інтелектуалної власності.
В цій угоді під поняттям "охорона прав" розуміють 3 складові : надання, використання та захист прав на обєкти інтелектуальної вланості.
Законодавство України, яке містить норми захисту прав на обєкти інтелектуальної власності, умовно можна поділити на такі блоки:
- спеціальне законодавство (закони про охорону прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів іпослуг, інтегральних мікросхем тощо);
- загальне законодавство(ЦКУ,ЦПКУ,ККУ, КПУ, АПКУ, КУпАП);
- митне законодавство (митний кодекс України та інші нормативно -правові акти з цих питань).
Аналіз спеціального законодавства приводить до висновку, що його норми в основному відповідють міжнародним вимогам. В результаті дослідження загального і митного законодавтва встановлено невідповідальність його положень деяким важливим вимогам.
З цією метою розроблено Концепцію адаптації нормативно-правої бази України з питань захисту прав на обєкти інтелектуальної власності до міжнародно визнаних норм. вОна передбачає внесення мінімальних змін та доповнень в чинне та митне законодавство України, які дозволяють привести його у відповідальність із вимогам встановленими світовою спільнотою (додаток 4 ) .
Прирозробці та прийняття систем правового захисту права інтелектуальної влансоті потрібно виходити з пріоритетності інтелектуальної діяльності в сучасних умовах. Ми пропонуємо таку базу можливого розвязку цих проблем:
1. забезпечення міжнародно-правових умов;
2. забезпечення розвитку внутрішнього правового поля;
3. організація управління й розвиток інфраструктури у сфері охорони інтелектуальної власності. На нашу думку, необхіднотакож розробити законодавчий акт, який би регулював питання, повязані з діяльностю представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). На цей час зареєстровано понад 150 патентних повірених;
4. захист прав власникі і споживачів від недобросовісної конкуренції;
5. удосконалення економічних важелів управління охороною інтелектуальною власністю;
6. освіта і формування громадської свідомості.
У доктрині сучасного цивільного права майже не висвітлені засоби, процедури захисту особистих немайнових прав , що впливає на рівень демократії в країні.
Вивчаючи юридичну наукову літературу, мидійшли висновку, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.
Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку субєктів.
Автори пропонують стягувати грошовий штраф у прибуток держави, а не на користь потерпілого. Це пояснюється тим, що штрафні санкції здатні виконувати не відновлюючу, а лише привентивну функцію.
Прогнозується закріпити у законі перш ща све загальне право особи на усунення порушення будь-якого особистого немайнового права в судовому порядку. Крім того, обговорюється можливість застосування у цій сфері такої форми відповідальності, як громадська догана, громадський осуд, публічне вибачення винного правопорушника, стягнення штрафу, звільнення з посади або заборона обіймати відповідні посади .
Чинне законодавство про захист особистих немайнових прав, що має прикладне значення, стосується захисту честі, гідності , ділової репутації. Але на думку кандтдата юридичних наук М. Галянтича його не можна визнати досконалим. Наведемо деякі приклади з його статті, що засвідчують це.
Захист честі, гідності, ділової репутації здійснюються тільки в коплексі один з одним. Але ж можна припустити, що у фізичної або юридичної особи постраждала тільки ділова репутація, все одно, виходячи з положень ст.7 ЦКУ, позов повинен бути спрямований саме на захист честі, гідності та ділової репуиації, хоча субєктивний склад правовідношення на різних етапах захисту може змінюватися. Крім того,субєктивні немайнов права можуть належати тільки певним категоріям осіб, яким ділова репутація може не належати .
Честь, гідність, ділова репутація, як правові категорії, мають кореспондуватисяз нормами загальновизнаних правил людського співжиття, принципами людської моралі. Саме з цих "не визначених критеріїв" з правової точки зору і необхідно виходити при їх встановлені. Але пртягом певного часу критерії моралі не тільки сильно змінилися, а ще довго будуть змінюватись відповідно до уявлення як уповноваженої, так і зобовязаної сторони. На жаль, середніх критеріїв оцінки закон не дає.
Невирішеним залишається й питання адекватності спростування, визначення видів іформ відновлення ділової репутації та інтересу. Відповідь на нього ЦК не дає. А у звязку з цим постає надзвичайно актуальне на сьогодні питання: як же в цьому випадку адекватно відшкодувати "зганьблену" честь, гідність, ділову репутацію. В звязку з цим також потребує вирішення питання про відновлення ділової репутації не тільки за допомогою грошей, а й в іншій адекватний спосіб.
На думку автора, всі названі вище питання становлять єдиний блок і тому мають вирішуватися єдиним нормативним документом.
Супільні відносини, що склалися у сфері захисту ділової репутації потребують вдосконалення і додаткової регламентації в ЦКУ. Для цього неохідно, насамперед, дати визначення понять "ділова репутація", "честь", "гідність", що дозволить провести їх розмежування, визначити особливості цих поніть для фізичних та юридичних осіб.
Необхідно також передбачити норму такого змісту: "Орган, що поширив інформацію, зобовязаний на вимогу заявника в строк, що не перевищує одного місяця з дня її находження, опублікувати спростування, якщо у нього немає доказів того, що опубліковані ним матеріали відповідають дійсності". І лише після того, коли особа, про яку поширювалася інформація, впевниться, що редакція не дає належного спростування або відмовляється від цього, можна у судвому порядку ставити питання про сплату штрафу, що і було передбачено старою редакцією ст.7 ЦК.
Проблема мінімального і максимального розмірів штрафу в разі відмови від спростування, компенсації матеріальної та моральної шкоди, спрямованої на відновлення ділової репутації має бути вирішена законодачо .
Як висновок, хочеться зазначити, що захист особистих і майнових прав в Україні не відповідає показникам розвитку цивілізованих країн. Громадяни нашої країни потерпають від реальної незахищеності цивільних прав і не можливості добитися справедливості через відсутність дієвого правового
Loading...

 
 

Цікаве