WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання - Курсова робота

Особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання - Курсова робота

власне ім'я громадянина, його по батькові та прізвище. У Декларації прав дитини 1959 р. проголошено, що "дитині від народження має належати право на ім'я". Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 7 Конвенції про права дитини.
Відповідно до ст. 146 Сімейного кодексу України ім'я дитини визначається за згодою батьків, а в разі народження дитини жінкою, яка не перебуває у шлюбі і за умови відсутності добровільного визнання батьківства - матір'ю дитини. За ч. 2 ст. 295 ЦК України фізична особа має право на транскрибований запис її прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції. Стаття 295 ЦК України надає право фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років, змінити своє прізвище та ім'я у порядку, встановленому законом, а фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років наділяється правом змінити своє прізвище за згодою батьків або одного з батьків, з ким вона проживає, чи піклувальника. По батькові фізичної особи може бути змінено у разі зміни її батьком свого імені (ч. З ст. 295 ЦК України). Що стосується прізвища фізичної особи, то воно може бути змінене відповідно до закону у разі реєстрації шлюбу або визнання його недійсним.
Використання імені може бути обмежене в таких випадках, наприклад, використання імені фізичної особи в літературних та інших творах як персонажа (дійової особи) допускається лише за її згодою, а після її смерті - за згодою її дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів чи сестер.
Важливими особистими немайновими благами є честь, гідність та ділова репутація фізичної особи.
Згідно зі ст. 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не повинен зазнавати такого, що принижує його гідність, поводження і покарання, а також посягання на його честь та репутацію (статті 5, 12 Загальної декларації прав людини; статті 7 і 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права).
На думку ряду авторів, зі словом "честь" пов'язується оцінка суспільством моральних та інтелектуальних якостей людини, а зі словом "гідність" - усвідомлення самою людиною факту, що вона володіє незганьбленими моральними та інтелектуальними якостями. Враховуючи те, що честь і гідність є особистими немайновими благами, невіддільними від особистості, можна вважати, що це право виникає з моменту народження людини.
В юридичній літературі досить часто право на честь і гідність та право на ділову репутацію об'єднуються в одне суб'єктивне право громадян. Відповідно до ЦК України право на недоторканність ділової репутації є самостійним особистим немайновим правом фізичної особи (ст. 299), а право на повагу до гідності та честі міститься у ст. 297, в якій вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі, а гідність та честь фізичної особи є недоторканними
Автори вказують на те, що якщо право на честь і гідність належить кожній особі, то носіями ділової репутації можуть бути далеко не всі суб'єкти цивільного права, наприклад, не можуть мати ділову репутацію непрацюючі пенсіонери, інваліди, які не мають фізичної можливості займатися певною справою та ін. Із цього робиться висновок, що ділову репутацію можуть мати громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність та юридичні особи.
Серед особистих немайнових прав ЦК України визнає і право фізичної особи на індивідуальність, тобто право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів вияву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Фізична особа має право на особисте життя, самостійно визначаючи своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб, зберігаючи у таємниці обставини свого особистого життя. У повному обсязі це право у чинному цивільному законодавстві ще не закріплено. Визначено лише правовий режим певних відомостей про особисте життя окремих осіб. Немає в цивільному законодавстві також ефективних специфічних заходів захисту права громадянина на таємницю особистого життя.
Право на особисті папери дає можливість громадянину перешкодити третім особам доступ до особистої документації В ПК України йдеться про правову охорону особистих паперів - документів, фотографій, щоденників та інших записів, особистих архівних матеріалів тощо.
Що стосується авторського права на листи, нотатки, щоденники, помітки та інше, то необхідно відрізняти його від права громадянина на особисту документацію. Слід пам'ятати, що авторське право лише визнає громадянина автором твору, забороняючи третім особам публікацію, відтворення або розповсюдження творів, що містяться у документах, але не встановлює заборони для третіх осіб знайомитися зі змістом самого твору (листа, щоденника тощо).
Важливим особистим немайновимправом завжди визнавалося право на таємницю кореспонденції (ст. 306 ЦК України). Фізична особа має право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції.
У кодексі розроблено положення, згідно з якими кореспонденція, що стосується особи, може бути долучена до судової справи (але не публічно розголошена) лише у разі, якщо в ній містяться докази, що мають значення для розв'язання справи (ч. 4 ст. 306 ЦК України).
Конституція України закріплює право кожного громадянина вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34). Право на інформацію проголошується і ЦК України (ст. 302).
Інформація - це те найважливіше, що передувало появі матеріального. Будучи нематеріальною за своєю сутністю, інформація є першоджерелом і поясненням усього існуючого у світі. Через таке глибинне розуміння інформації можливе вирішення цілого комплексу як загальнотеоретичних, філософських, так і правових проблем.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Стаття 10 цього Закону серед гарантій права на інформацію називає, зокрема:
1) обов'язок органів державної влади, органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
2) вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів;
3) створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації.
Стаття 302 ЦК України регулює питання щодо достовірності інформації.
Про захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок йдеться у ст. 307 ЦК України. Такі дії можливі лише за згодою цієї особи.
Основні положення щодо охорони інтересів фізичної особи, яка зобра-жена на фотографіях та в інших художніх творах, містяться у ст. 309 ЦК України. Фотографія та інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи. Інша ситуація передбачена у випадку, якщо фізична особа позувала авторові за плату. В такому разі фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.
Право фізичної особи на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості і право на вільний вибір сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості передбачається ст. 309 ЦК України.
Важливою гарантією названого
Loading...

 
 

Цікаве