WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Кримінологія, як наука. - Реферат

Кримінологія, як наука. - Реферат

соціальний процес. Внутрішня структура цього процесу суттєво залежить від зміни зовнішніх соціальних умов.
Проте, визначивши такий взаємозв'язок потрібно бачити і специфіку різних форм соціальних відхилень, у тому числі відмінності злочинності від інших форм. Вона виражається у найбільшій ступені суспільної небезпечності - офіційному визнанні цього державою шляхом встановлення кримінально-правової відповідальності за вчинення певного кола діянь.
Найзагальнішим критерієм якості для всіх злочинних проявів може бути такий: соціально обумовлене, винне порушення кримінально-правової заборони, явище, що представляє собою найвищу ступінь суспільної небезпеки у порівнянні з іншими соціальними відхиленнями.
Іншими словами, злочинність перебуває навершині соціальних відхилень. Кримінологічні дослідження показують, що більш як у 90% випадків вчинення навмисних тяжких злочинів винний раніше характеризувався іншими негативними відхиленнями в поведінці.
Злочинність розглядається як продукт взаємодії певних типів середовища та типів особистості. У цій взаємодії можна виділити дві основні під структури злочинності:
1) стійку, у походженні якої провідну роль відіграють особистісні
характеристики: людина долає перешкоди, створює умови для злочину, активно використовує їх;
2) ситуаційну, генезис якої визначається більш сильним впливом
середовища, ніж особистісних характеристик, складною структурою злочинної поведінки.
У свою чергу, у кожному із цих видів злочинності правомірно виділити також по дві підструктури:
а) у стійкій злочинності - переднавмисну ( що включає у тому числі організовану, професійну злочинність); актуально-установочну (характеризується миттєвим вибором особи злочинного варіанту поведінки у підходящій ситуації);
б) у ситуативній злочинності - віктімо-ситуативну (характеризується несприятливою ситуацією вчинення злочину, а також певною виною злочинця у створенні чи потраплянні у таку ситуацію) та випадково-ситуативну (коли складна ситуація вчинення злочину створилась поза волею особи, яка вчинила злочин, і була для неї неочікуваною та незвичною.
Для того, щоб обґрунтувати системно-структурний характер злочинності, необхідно не тільки виділити окремі під структури (елементи), але й виявити об'єктивні зв'язки поміж ними. Об'єктивний зв'язок визначається як таке співвідношення між предметами та їх властивостями, яке (в силу їх взаємодії) у силу змін одних супроводжується змінами інших.
Основою взаємозв'язку виділених підструктур злочинності є сама злочинна діяльність у її розвитку. За певних умов один вид злочинності породжує інший (інші) чи впливає на них.
Саме безпосередні взаємозв'язки, взаємодії різних підструктур, елементів злочинності обумовлюють існування злочинності як відносно самостійного, специфічного соціального явища.
У соціальних взаємодіях злочинність виступає як відкрита та "жорстка" система. Вона адаптується до умов середовища, готова до змін, правда, у певних межах. У цілому ж злочинність саморозвивається та самодетермується як самокерована система.
Таким чином, можливі тенденції злочинності, спрямованість її змін та форми впливу на суспільство потрібно вивчати, аналізуючи у першу чергу характеристики перед навмисної злочинності, а у ній - організованої та професійної.
4. Злочин як соціальне явище.
Злочинність, існуючи в суспільстві, пронизує різні його сфери, різні суспільні відносини.
З цієї точки зору - це соціальне явище в широкому значенні слова "соціальний" (суспільство-соціум).
Злочинність - соціальне явище не тільки онтологічно, але й гносеологічно. Вона породжується умовами суспільного життя.
Злочинність - таке суспільно небезпечне соціальне явище, яке отримує правову оцінку. Держава у кримінальному законі визначає, що саме вважається злочином.
Злочин - це завжди винне діяння осудного суб'єкта, який досяг певного віку, з якого він може усвідомлювати значення своїх вчинків і керувати ними.
З цієї точки зору злочинність являє собою масове, винне порушення кримінально-правових заборон, деліктоздатними, осудними особами.
Злочинність - це не просто соціальне, але й соціально-психологічне явище, оскільки вона не існує поза людьми та їх поведінкою, діяльності. Вона відображає не просто масову суспільно небезпечну поведінку людей, але й винну поведінку в умовах, коли порушення кримінально-правової заборони не буває вимушеним.
Яка ж соціальна природа злочинності? Вищенаведені визначення не відповідають на це питання, оскільки вони давали емпіричне поняття злочинності. Злочинність видається досліднику у виді окремих злочинів, а також певної їх множини. Злочини мають свої відмінні риси, що відмежовують їх від інших явищ. Виділення схожості в цих злочинах фактично має місце в рамках складу злочину. Тому і сукупність злочинів наділялась при формуванні емпіричного поняття якостями, що подібні властивими всім злочинам: кожний злочин - суспільно небезпечне діяння, злочин - протиправне діяння, злочинність - кримінально-правове явище; склад злочину включає суб'єкт, об'єктивну сторону і т.д.; злочинність - це єдність злочинних діянь осіб, які їх вчинили.
Проте слідом за формуванням емпіричного поняття повинно йти створення теоретичного.
Об'єктивний аналог будь-якого злочину - боротьба за себе проти всіх інших на підставі егоїстичного розрахунку: що вигідно?
Виходячи з даних про багато чисельність таких проявів, вчені говорять вже про "соціальну війну". При цьому цей вид "соціальної війни" вони виділяють, називаючи його "крайнім проявом неповаги до порядку" і показують, що в його основі лежить чисто егоїстичний розрахунок.
Перша ознака (крайній прояв неповаги до порядку) відокремлює злочинність від інших форм негативної поведінки, інша (чисто егоїстичний розрахунок) - від революційної боротьби, ідеалами якої є покращення умов соціального життя народу.
У теорії злочинності виділяють дві групи характеристик:
1)так звані зовнішні характеристики, які показують, як вона
функціонує у суспільстві, породжує ті чи інші його структури:
- загальну поширеність;
- мотивацію;
- соціальну спрямованість;
- суспільну небезпеку;
- соціально-територіальну, соціально-групову, соціально-галузеву поширеність;
3) внутрішні характеристики:
- організованість;
- активність;
- стійкість.
Ігнорування цих рис робить неефективними будь-які рішучі заходи,
сприяє росту злочинності, підвищенню її суспільної небезпеки. У таких випадках злочинність розпочинає наступально та цілеспрямовано впливати на процеси, що відбуваються у суспільстві.
Таким чином боротьба з цим найбільш суспільно небезпечним явищем повинна включати оздоровлення суспільства у цілому з одночасним впливом на саму злочинність.
Тема № 2.
Заняття 2.
І. Завдання вивчення злочинності.
Інформаційно-аналітичне
Loading...

 
 

Цікаве