WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Застава у цивільному праві - Курсова робота

Застава у цивільному праві - Курсова робота

певному приміщенню, відповідно до угоди (магазин, склад і т.п.);
- складався опис тих товарів, що заставляються, з відповідною вказівкою на предмети, які дозволялось замінювати;
- майно, що вибуло з встановленого угодою приміщенням, звільнялось від застави, а те майно, що потрапило в це приміщення, автоматично ставало предметом застави.
Другим етапом правового регулювання застави можна вважати початок 60-х - початок 90-х років. На цей час з внутрішнього обороту вилучається застава боргових зобов'язань, значно скорочується перелік речей, які можуть бути предметом застави. Саме на початку 60-х приймається Цивільний кодекс УРСР (18 липня 1963 р.), який і став основним регулятором відносин, що стосувалися застави. І лише згодом, у 1992 році 2 жовтня Верховною Радою України був прийнятий і введений в дію закон "Про заставу".
На сьогоднішній час видано цілу низку нормативно-правових актів, що врегульовують питання застави, в тому числі постанова Пленуму Верховного Суду від 26 березня 1999 року №6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу", розроблено новий проект Цивільного кодексу України, проект (2322) від 21 грудня 1998 року Закон України "Про іпотеку" тощо.
§2. Поняття та сутність застави.
Відповідно до статті 1 Закону України від 2 жовтня 1992 року "Про заставу" Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Підстави виникнення застави. Підставами виникнення застави в Україні є закон і договір. Застава на підставі закону застосовується незалежно від волі сторін при відповідних правовідносинах, передбачених у законі.
Але головним джерелом виникнення заставного права залишається договір, коли для виникнення застави між заставодержателем і заставодавцем має бути досягнуто згоди щодо встановлення застави. При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Хоча умову про заставу може бути включено і до основного договору, а це підтверджує похідний характер застави, закріплений у ч. 3 ст. 3 Закону України "Про заставу". Похідність застави виявляється у тому, що застава може збільшуватись і зменшуватись в залежності від суми основної вимоги. Залежність застави від основної вимоги підтверджується також тим, що визнання недійсності основного зобов'язання тягне за собою і недійсність застави. Окрім того похідність застави тісно пов'язана з тим, що застава завжди слідує долі основного зобов'язання і не має самостійного життя щодо забезпеченої нею вимоги. Задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинення застави. Якщо ж заставу було встановлено стосовно вимоги, яка може виникнути у майбутньому, то невиконання зобов'язання боржником основного зобов'язання має значення лише у разі виконання кредитором - заставодержателем прийнятих на себе зобов'язань (за основним зобов'язанням) .
Відповідно до ст. 3 Закону України від 2 жовтня 1992 року "Про заставу" застава може забезпечувати лише дійсну вимогу. Дійсність застави означає, по-перше те, що нею забезпечуються лише вимоги, які відповідають закону та непогашені за давністю, а по-друге, заставою не може бути забезпечена уявна вимога. Мається на увазі, що якщо після укладеного основного договору позики, забезпеченого заставою певного майна, не відбулося фактичної передачі позики боржникові, то у кредитора не виникає реальної вимоги до боржника
Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Перелік, викладений у ст. 3 Закону України "Про заставу" не є вичерпним. Тобто законодавець передбачає, що заставу можна використати у будь-якому договорі.
Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. нею можуть забезпечуватись і вимоги, щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням, або неналежним виконанням зобов'язань, хоча такі вимоги можуть і не виникнути, якщо боржник належним чином виконає зобов'язання. Єдина умова - сторони повинні домовитись про розмір забезпечення заставою таких вимог.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про заставу" застава забезпечує вимогу у тому обсязі, який існує на момент задоволення. Заставою забезпечується основний борг, включаючи відсотки, необхідні витрати заставодержателя по утриманню заставленого майна, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках передбачених договором або законом - неустойка), а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.
Сторони договору застави. Сторонами договору застави є заставодавець і заставодержатель. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про заставу" сторонами договору можуть бути фізичні особи, юридичні особи та держава. Отже, згідно цивільного законодавства - фізичні особи можуть вступати в заставні правовідносини з 18 років, тобто з виникненням дієздатності у повному обсязі, якщо вони не визнані недієздатними і не обмежені у дієздатності. Особи, які взяли шлюб до досягнення цього віку, набувають дієздатності у повному обсязі з моменту одруження. Згідно з цивільним законодавством суб'єктами цивільного права з різним обсягом прав та обов'язків можуть бути неповнолітні (до 15 років), частково дієздатні (15-18 років) та особи визнані судом обмежено дієздатними. Всі названі категорії осіб можуть мати певне майно на праві власності. При цьому питання про те, чи можуть усі вони виступати як сторони заставних правовідносин прямо залежить від обсягу їхньої дієздатності.
Застава майна означає також і надання заставодержателю права звертати стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.
Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно. Питання про те, хто може бути заставодавцем державного майна врегульовується положеннями Законів України "Про заставу" та "Про власність"(ст. 37). Хоча зміни до Закону України "Про заставу" прийняті 25 лютого 1994 року і внесли деяку ясність у питання, про те, хто може бути заставодавцем державної власності, та все ж таки певна невизначеністьзалишається. Так у п. 1 ст. 37 Закону України "Про власність" передбачається, що до права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Якщо б вказаних змін до Закону України "Про заставу" не було, то на підставі того, що повне господарське відання надає підприємству право володіння, користування та розпорядження переданим йому майном, можна було б зробити висновок, що державне підприємство могло б самостійно виступати його заставодавцем. Однак, відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про заставу" це право обмежується тим,
Loading...

 
 

Цікаве