WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Застава у цивільному праві - Курсова робота

Застава у цивільному праві - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Застава у цивільному праві
ПЛАН РОБОТИ
ВСТУП.
§1. Історичний розвиток законодавства про заставу.
§2. Поняття та правова сутність застави.
§3. Види застави як способу забезпечення виконання зобов'язань.
ВИСНОВКИ ПО ТЕМІ.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
Вступ.
Застава, на сьогоднішній час, є однією із найактуальніших тем в цивільно-правовому регулюванні. Саме зараз, з формуванням і становленням нової правової системи, розвитком цивільного законодавства в цілому, і інституту приватної власності, зокрема, ми маємо можливість спостерігати за підвищенням правової свідомості громадян України, вдосконаленням правовідносин між особами, які грунтуються на принципах рівноправ'я та законності. Одним із способів реалізації принципів законності і рівності відносин є зобов'язальне право і, зокрема, інститут застави як способу забезпечення виконання зобов'язань. Належне виконання зобов'язань передбачає, що сторони, які беруть участь у зобов'язальних правовідносинах, виконують покладені на них обов'язки у точній відповідності із законом, договором, а за відсутності таких вказівок - з тими вимогами, які звичайно пред'являються до виконання, а відтак - і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці. Поруч із заставою у законодавстві виділяються ще й такі способи забезпечення зобов'язань як неустойка, завдаток, та порука. Застава безперечно має істотні переваги перед неустойкою, завдатком чи порукою, оскільки по-перше, договір застави майна забезпечує наявність і збереження майна на той момент, коли боржник буде розраховуватись з кредитором, при чому вартість заставленого майна буде зростати пропорційно до рівня інфляції. По-друге, застава майна боржника забезпечує кредитору-заставодержателю переважну можливість задовольнити свої потреби за рахунок предмету застави перед іншими кредиторами. По-третє, реальна небезпека втратити майно в натурі є гарним стимулом для боржника виконати свої зобов'язання належним чином і у визначений строк. Отже, можна говорити про винятковість застави як способу забезпечення виконання зобов'язань.
§1. Історичний розвиток законодавства про заставу.
Застава як інститут цивільного права є одним із найстарших інститутів приватного (цивільного) права. Вона була відома вже римському праву, яким регулювались три види застави: фідуціарні угоди, ручний заклад, іпотека.
При фідуціарній угоді боржник передавав кредитору (заставодержателю) взамін отриманих засобів певну річ у власність за умови, що у випадку виконання боржником зобов'язання заставлена річ повинна бути йому (заставодавцеві) повернута. Якщо виконання не наступило, то річ залишалась у кредитора, хоча розмір боргу був значно менше, ніж вартість заставленої речі. В такій угоді стан боржника був дуже невигідним, оскільки кредитор ставав власником речі і міг передати її третім особам. До третіх осіб заставодавець вже не міг подавати позов, оскільки вони були добросовісними набувачами. За заставодавцем залишалось право отримати з свого кредитора відшкодування збитків.
Згідно договору ручного закладу річ передавалась не у власність, а лише у володіння. В умовах про заставу вказувалось, що у випадку виконання зобов'язань річ повинна бути повернена боржнику. Заставодержатель ручного закладу, згідно загального правила не міг користуватися отриманою річчю і зобов'язаний був утримувати її в належному стані. Як при фідуціарній угоді, так і при ручному закладі заставлене майно виключалось з цивільного обороту, що ускладнювало виконання боржником своїх зобов'язань, оскільки речі, що були у заставі на приносили йому прибутку. Наприклад, заставлена земельна ділянка, що не давала доходу.
З подальшим розвитком торгівлі виявилось, що заставлене майно вигідніше залишити в боржника з метою створення йому умов для виконання свого зобов'язання. Такий вид застави отримав назву "іпотека". Він, в першу чергу, відносився до нерухомого майна. Заставлена земля кредитору не передавалась, боржник продовжував нею користуватись і отримувати доходи.
Усі вище названі види застави у дещо трансформованому вигляді застосовувались і в дореволюційній Росії. Згідно фідуціарної угоди право власності на заставу виникало у заставодержателя не з моменту її встановлення, а з моменту прострочки виконання зобов'язання боржником.
Ручний заклад не передбачав перетворення заставленої речі у власність кредитора. Застава підлягала продажу з публічних торгів. Якщо отримана від продажу сума перевищувала розмір боргу, то решта поверталась власнику заставленої речі. Якщо запропонована сума за річ на публічних торгах була нижчою, то заставодержатель мав право залишити річ собі без права з його боку вимагати недостачу з решти майна заставодавця. Виняток складала застава рухомого майна. Кредитор мав право залишити вказане майно у себе. Але, якщо боржник вимагав продажу майна, то кредитор був зобов'язаний виставити предмет застави на публічні торги. У випадку, коли сума, отримана з торгів, була меншою, ніж розмір боргу, то заставодержатель отримував право на отримання решти боргу за рахунок іншого майна боржника.
Іпотека в Росії поділялась на заставу рухомого і нерухомого майна. Її форми багато в чому залежали від об'єкту (нерухоме і рухоме) і суб'єкту (особа, держава, церква і т.д.). Допускався перезаклад майна.
В радянський період розвиток інституту застави пройшов два етапи. До першого етапу можна віднести регулювання застави цивільними республіканськими кодексами, що були прийняті в період НЕПу (20-ті роки ХХ ст.), коли в цивільному обігу брав участь приватний капітал. Предметом застави могло бути будь-яке майно, що не вилучене з обігу, а також договірні вимоги, та право на "горный отвод" і на "разработки месторождений полезных ископаемых" . Об'єктом застави могли бути і цінні папери. Застава цінних паперів на пред'явника здійснювалась згідно правил, що були встановлені для застави речей. Застава ордерних паперів вчинювалась шляхом "передаточной надписи" (індосаменту).
Відповідно до цивільного кодексу заставлене майно, окрім будівель, передавалось заставодержателю. За домовленістю сторін майно могло залишатися у боржника під замком і печаткою кредитора. Індивідуально визначена річ могла бути залишеною у володінні заставодавця, але на таку річ накладались певні знаки, що свідчили про її перебування в заставі. Набувач такого майна вважався недобросовісним.
Допускалась перезастава, тобто застава майна кількома заставодержателями. Така угода потребувала спеціального оформлення.
В той же час з'являються нові види застави: застава товару в обороті і застава товару в переробці. Предметом цих застав є оборотні ресурси підприємств.
Під час застави товару в обороті майно залишалося в заставодавця або передавалося для переробки третім особам, яким надавалось право замінювати одні предмети заставленої товарної маси іншими, за умови, що в наявності знаходився залишок товарної маси, не меншийтого, який був обумовлений сторонами. При заставі товару в переробці сировина і напівфабрикати перетворювались в готову продукцію.
Для дійсності угоди про заставу товару в обороті чи переробці необхідно було дотримуватись наступних умов:
- товар відокремлювався від усього іншого майна і знаходився в
Loading...

 
 

Цікаве