WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Загальне вчення про зобов’язання - Реферат

Загальне вчення про зобов’язання - Реферат

кредитора-лихваря, як законодавство Стародавніх Афін і Риму.
Римське зобов'язальне право застосовувалось в більш пізніх правових системах. Основні його поняття зберігають життє-здатність і в сучасному приватному праві. Отже, зобов'язанням є правокредитора вимагати від боржника здійснювати певні дії або утримуватися від здійснення яких-небудь дій.
Підстави виникнення зобов'язань
Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, вна-слідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обов'язки, іншими словами, з чого виникали зобов'язання Відповісти на це запитання можна коротко - зобов'язання виникали з юридичних фактів.
Факт - від лат. factum - зроблене - означає дійсну, не видуману, реальну подію або дію: землетрус, народження людини, укладення договору, вчинення злочину або проступку, вступ до шлюбу, прогулянка в лісі тощо. Це дії чи події, що мали місце в дійсності. Проте одні з них мають значення, а інші - ні. Факти, що мають правове значення, які мають певні правові наслідки, називаються юридичними (народження людини, вчинення злочину чи проступку та ін.). Факти, що не мають правових наслідків, не відносяться до юридичних (прогулянка в лісі, відвідування родичів тощо).
Юридичні факти поділяються на події та дії. Ті з них, які настають незалежно від волі людини, називаються подіями (смерть, народження людини, землетрус та інші стихійні дії сил природи). Такі події, як смерть, народження тощо, завжди мають правове значення, відповідно вони завжди є юридичними фактами. Землетрус, урагани, повені та інші стихійні лиха не завжди мають правове значення, а тому не завжди є юридичними фактами. Наприклад, землетрус зруйнував будинок, який був застрахований. Цей факт дає право власнику будинку вимагати відшкодування заподіяних збитків, отже, цей факт юридичний. Якщо ж землетрус не спричинив ніякої шкоди певній особі, то для неї факт землетрусу не має юридичного значення.
Дії - це факти, які настають за волею людей. Вони можуть мати протиправний характер або правомірний. Перші порушують чинний закон, інші відповідають йому.
Дії, які здійснюються відповідно до чинного законодавства, називаються правомірними, а ті, що порушують його, - неправомірними.
Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного правового результату (на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків), називаються правочинами, наприклад продати, купити, обміняти, подарувати, здати в оренду, заповісти, вступити до шлюбу тощо.
Як правило, встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних осіб настає за їх згодою, за їх бажан-ням, тобто за їх волею (волевиявленням). Такі правочини називаються двосторонніми, оскільки для виникнення їх не-обхідне волевиявлення двох сторін, наприклад договори, пакти. Без згоди іншої сторони не можна укласти договір, а якщо він все ж буде укладений незважаючи на волю будь-якої із сторін, то такий договір буде недійсним.
Якщо права і обов'язки виникають, змінюються або при-пиняються за волевиявленням однієї сторони, правочини називаються односторонніми, наприклад, заповіт, ведення чужої справи без доручення та ін.
Двосторонні правочини - це і є договори. Проте не слід змішувати поняття односторонніх правочинів, односторонніх зобов'язань і односторонніх договорів, так само як і двосто-ронніх правочинів, двосторонніх зобов'язань і двосторонніх договорів.
Одностороннім називається договір (зобов'язання), в якому одна сторона має тільки право (і ніяких обов'язків), а друга несе тільки обов'язки (і ніяких прав), наприклад договір позики, а двостороннім - договір (зобов'язання), в якому кожна із сторін має права і обов'язки, наприклад договір купівлі-продажу.
Отже, критерієм розмежування дво- і односторонніх дого-ворів (зобов'язань) є розподіл прав і обов'язків між сторо-нами. Односторонній - це той правочин, що виникає за волевиявленням однієї сторони (заповіт), а двосторонній - той, що виникає за волевиявленням двох сторін (договір).
Критерієм розмежування дво- і односторонніх правочинів є кількість сторін, що висловлюють свою волю на їх виникнення.
Неправомірні дії поділяють на три вида) приватні пору-шення; б) проступки; в) злочини. Нас цікавлять саме цивільні правопорушення, тобто ті, що порушують цивільний закон або договір. Цивільне правопорушення, яке порушує договір, називається договірним цивільним правопорушенням (наприклад, відмова від уплати купівельної ціни, орендної плати, заподіяння шкоди майну, взятому в найм) Цивільне право-порушення, яке порушує права чи інтереси особи, з якою порушник не знаходиться ні в яких договірних відносинах, дістало назву позадоговірного, або деліктного Наприклад, Тіцій підпалив будинок Люція, вбив його раба або заподіяв будь-яку іншу майнову шкоду Тіцій і Люцій ні в яких дого-вірних відносинах між собою не були, але Тіцій порушив права Люція - це і є позадоговірне правопорушення, або делікт
Різноманітність юридичних фактів є підставою виникнення зобов'язань. Наприклад, договір як двосторонній правочин - юридичний факт, з якого виникає зобов'язання. Наприклад, сторони домовилися про будівництво будинку Підрядчик зобов'язується побудувати будинок і передати його замовнику. Замовник, в свою чергу зобов'язується прийняти збудований будинок і оплатити всі будівельні роботи. Він має право вимагати від підрядчика виконання будівельних робіт; підрядчик же зобов'язаний виконати вимогу замовника - це і є зобов'язання.
Так само виникають зобов'язання й з односторонніх пра-вочинів, деліктів та інших позадоговірних правопорушень. Ці юридичні факти, які є підставою виникнення зобов'язань, римляни згрупували в чотири групи: а) з договорів - ex contractu; б) ніби з договорів - quasi ex contractu; в) зобо-в'язання виникають з деліктів - ex delicto, г) ніби з деліктів - quasi ex delicto. Звідси основний поділ зобов'язань ті, що виникають з договорів, - договірні, а ніби з договору, делікту і ніби з делікту, - позадоговірні.
Необхідно чітко усвідомлювати зміст наведених категорій з теорії зобов'язального права, щоб вільно ними володіти. Договір - це акт, з якого виникає зобов'язання, правочин (двосторонній), а зобов'язання - це правовідношення. З будь-якого договору виникає зобов'язання, проте не всяке зобов'язання є договором, оскільки зобов'язання може також виникати з деліктів і ніби з деліктів, а також ніби з договорів. На практиці інколи договори і зобов'язання вжи-вають як поняття однозначні. Однак це неправильно. Відмінність між правочином і договором полягає в тому, що правочин - поняття ширше, ніж договір, яке включає в себе одно- і двосторонні лравочини. Із двосторонніх правочинів
(договорів) завжди виникають зобов'язання,
Loading...

 
 

Цікаве