WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Необережність як форма вини - Дипломна робота

Необережність як форма вини - Дипломна робота

вважає за потрібне вивести декілька важливих висновків виходячи з структури та змісту роботи.
Отже, необережна злочинність - це частина більш широкого поняття - злочинності, самостійний елемент її структури.
Нажаль, внаслідок нерозробленості проблеми необережності в філософському і соціологічному планах правові науки позбавлені можливості позичати в них основні ознаки необережності. Скоріше навпаки, філософам і соціологам слід звернутись в цьому питанні до положень і висновків правових наук, передусім науки кримінального і цивільного права.
Як вже зазначалося, автор не поділяє думку деяких юристів щодо меншої суспільної небезпеки (щодо наслідків) злочину вчиненого з необережності , хоча згоден з думкою про меншу суспільну небезпечність особи такого винного. Коло складів необережних злочинів, визначених законом, значно вужче порівняно з навмисними. І при вчиненні злочину з необережності акцент переставляється на суспільно небезпечний наслідок і відношення винного саме до цього наслідку.
Відповідальність за необережні злочини в усіх випадках настає тільки в разі реального настання суспільно небезпечних наслідків. Необережні дії, які лише б могли потягнути небезпечні наслідки, не є достатньою підставою для кримінальноївідповідальності. Такої думки і зараз притримується більшість вчених юристів. Виходячи з цього ж в літературі обговорюється питання про можливість караності "безнаслідкової" необережності, тобто за необережне створення небезпеки спричинення шкоди.
Позиція щодо існування відповідальності за необережні злочини тільки при реальному настанні результату, хоча і заснована на редакції ст. 9 КК , навряд чи може бути визнана беззастережною. До того ж вона заперечує факт існування в кримінальному законодавстві необережних злочинів з формальним складом. Проте є невелика кількість необережних злочинів з формальним складом. До них належать порушення правил охорони праці (ч.1 ст. 135 КК), порушення правил безпеки на вибуховонебезпечних роботах (п.1 ст.220 КК).
Існує і протилежна точка зору. Ряд авторів вважають, що встановлення відповідальності за необережні злочини в залежності від наставших наслідків невірне, не забезпечує досягнення цілей покарання, що більш вірним буде встановлення караності необережного поставлення якогось блага в небезпеку.
В принципі, автор згідний з даною позицією, і здається необхідним встановлення загальних ознак об'єктивної підстави кримінальної відповідальності як за умисний, так і за необережний злочин. При формулюванні положення про необережні злочини закон повинен ясно виражати, що санкція застосовується за скоєння суспільно небезпечного діяння і відповідальність слід покласти на особу не тільки тоді, коли діяння призвело до виникнення шкоди, але й тоді, коли воно породило лише небезпеку такого.
Між тим в плані визначення єдиних ознак необережного злочину на зразок поняття умисного злочину кримінальне законодавство містить недоліки. А саме воно практично виводить з форми необережної вини, ще дві - злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Причина - знов таки в критерії оцінки необережного злочину - у відношенні винного до наставшого (чи такого що повинен настати) негативного суспільно небезпечного результату. На думку автора можливо знайти інший критерій визначення необережного злочину та його ознак, що практично і становить зміст даної бакалаврської роботи, та запропонувати нове визначення необережного злочину, що вирішило зразу б декілька проблем: проблему точного і правильного визначення, з метою встановлення істини, злочинної самовпевненості і недбалості, проблему кваліфікації і криміналізації необережних злочинних діянь. Критерій же розмежування злочинної самовпевненості і недбалості носив би факультативний характер і слугував би лише меті повного і всебічного визначення злочинної необережності. В цьому випадку не було б необхідності в кожному конкретному випадку розмежовувати злочинну самовпевненість і недбалість, а звідси криміналізація і кваліфікація цих діянь набагато б спростилась. Практично, це головна, якщо не єдина проблема доктрини необережної вини в українському законодавстві.
Автор структурою та змістом роботи намагався показати, наскільки розгалужена та неузгоджена проблема необережної вини в вітчизняному кримінальному законодавстві та науковій літературі. Наскільки необхідна спрямована наукова розробка цієї проблематики.
Отже, Обов'язок і можливість усвідомлювати суспільно небезпечний характер діяння проявляються в двох критеріях злочинної необережності: об'єктивного і суб'єктивного, які на думку автора обмежують рамки необережної вини у всіх її видах, а не тільки злочинної недбалості, де вони прямо виражені в законі ("повинна" і "могла"). Як правило в літературі ці критерії розглядаються тільки стосовно злочинної недбалості, що, на думку автора, занадто обмежено.
У формальних складах ці критерії виражаються в обов'язку і можливості особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер скоюваного діяння; при самовпевненості - в обов'язку і можливості передбачити недостатність тих обставин, на які розраховував суб'єкт для відвернення суспільно небезпечних наслідків; при злочинній недбалості - в обов'язку і можливості усвідомлювати свою непідготовленість для здійснення певної діяльності або в обов'язку і можливості здійснити необхідні дії для вибору правильного рішення і відвернення суспільно небезпечних наслідків.
Об'єктивний критерій має нормативний характер і заснований на обов'язку людини дотримуватись існуючі в суспільстві правила обережності, починаючи з простих, що стихійно складуються в суспільстві і закінчуючи складними, нормативно закріпленими правилами безпеки при здійсненні професійної діяльності.
Будь-яка особа, що порушує ці правила, зобов'язана передбачити можливі небезпечні наслідки цього порушення.
Суб'єктивний критерій має індивідуальний характер і полягає в можливості особи відповідати вимогам об'єктивного критерію (тобто усвідомлювати і передбачати вказані вище обставини). Його наявність залежить як від особистих особливостей суб'єкту, так і від особливостей конкретної життєвої ситуації, в якій він опинився. Лише при наявності суб'єктивного критерію можливо говорити про залежність небезпечного діяння від особи суб'єкту, про вираз в діянні соціальних і моральних якостей особи і, внаслідок, про те, чи заснована відповідальність особистості.
Істотна особливість необережності на відміну від умислу - специфічний зв'язок суб'єкта (його волі) з спричиненим ним суспільно небезпечним наслідком. При умислі він пропорційний, при необережності характер наставших наслідків в значній мірі випадковий для характеру дій суб'єкта.
Це загальні ознаки необережності як форми вини. Їх розгляд дозволяє сформулювати пропозицію по удосконаленню законодавчого
Loading...

 
 

Цікаве