WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Покарання за злочин - Курсова робота

Покарання за злочин - Курсова робота

повністю позбавляють можливості вчиняти нові злочини. Так, при відбуванні позбавлення волі режим виконання покарання, обмеження контактів, постійний контроль за поведінкою засудженого тощо фізично позбавляють або значно обмежують його можливості вчинити нові злочини. Спеціальне запобігання злочинам досягається:
1) призначенням винному певного покарання, засудженням від імені держави та позбавленням істотних прав, благ;
2) розривом злочинних зв'язків між співучасниками або навіть причетними до злочину особами, а також, з тими, хто мав злочинний вплив на засудженого;
3) ізоляцією винного від суспільства, призначенням покарання у вигляді позбавлення волі.
Досягненню цієї мети також сприяють й положення закону, які посилюють покарання за вчинення нового злочину (визнання його обставиною, що обтяжує відповідальність, п.1 ст. 41 КК; можливість визнання такої особи особливо небезпечним рецидивістом - ст. 26 КК; більш суворі правила і межі призначення покарання - ст. 43 КК). У багатьох нормах Особливої частини КК рецидив злочину визначає кваліфікований склад і за нього передбачено більш суворе покарання. Усе це шляхом залякування стримує таку особу від вчинення нового злочину.
Мета загального запобігання (загальна, генеральна превенція) передбачає такий вплив покарання, який забезпечує запобігання вчиненню злочинів з боку інших нестійких осіб. Покарання звертає цю мету саме на осіб, схильних до вчинення злочинів. Переважна частина громадян не потребує такого впливу покарання. Вони не належать до категорії осіб, схильних до вчинення злочинів, і не вчиняють їх не під погрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, звичок, громадянських і релігійних настанов і переконань. Щодо таких громадян кримінальне покарання підвищує правову культуру, виховує нетерпиме ставлення до злочинців, формує відповідний рівень правосвідомості. Загальна превенція покарання досягається:
1. Невідверненістю виконання покарання - "Ефективність покарання досягається його невідверненістю" (Ч. Беккарія). "Ничто так не стимулирует преступление, как самая малая надежда избежать наказания" (П. Пестель).
2. Наявністю в кримінальному законодавстві певних санкцій: погроза законом покарати всякого, хто порушить його заборони, а також самим опублікуванням таких законів.
3. Судовим розглядом справи про злочин, відкрито, з викриттям всіх обставин та негативною оцінкою вчиненого з проголошенням покарання.
4. Публічністю вироку - проголошення вироку від імені держави, в присутності значної кількості людей переважно знайомих засудженому і т. ін.
5. Правовою пропагандою.
Погроза неминучості покарання є засобом залякування антисуспільних елементів, схильних до вчинення злочинів. Найчастіше саме залякування, страх перед погрожуючим покаранням стримують таких осіб від вчинення злочину. Причому переважаючий вплив тут робить неминучість покарання, а не його суворість. І хоча соціальна ефективність покарання з точки зору загальної превенції невисока, воно залишається одним із реальних, хоча і не основних засобів боротьби зі злочинністю.
Деякі автори вважають, що одні види покарання розраховані на досягнення мети загального запобігання, а інші - на досягнення мети спеціального запобігання. З цим важко погодитись, тому що розглянуті цілі покарання значною мірою є взаємопов'язаними і взаємообумовленими. Тому в багатьох випадках застосування покарання більшість із його цілей може бути досягнута одночасно. Так, засудження особи, яка вчинила розбій, до позбавлення волі на тривалий строк в тій чи іншій мірі сприяє одночасному досягненню таких цілей, як кара, виправлення засудженого, спеціальна і загальна превенція.
Водночас, будучи різними за своїм соціальним змістом, деякі цілі при застосуванні окремих видів покарань одночасно досягнуті бути не можуть. Так, смертна кара повністю реалізує ціль кари та спеціальної превенції, але, безумовно, виключає досягнення такої цілі, як виправлення засудженого. Практично не реалізує цілі кари таке покарання, як громадська догана.
Отже, відзначаючи взаємообумовленість цілей покарання, треба бачити в окремих випадках суперечливість деяких із них і, очевидно, визначати в таких випадках їх "ієрархію".
Висновки
Значна роль покарання у боротьбі зі злочинністю не виправдовує тенденції до його ужорсточення, яка спостерігалася багато років. На жаль, ця тенденція не змінилася і зараз. Вона знаходить свій вираз і у законодавстві, і у практиці його застосування. Досить зазначити, що в КК України з 512 санкцій 443 передбачають позбавлення волі, причому 124 - на строк до 10-15 років. Позбавлення волі превалює і в судовій практиці. Судами України за останні роки до позбавлення волі засуджувалося до 60% підсудних. Причини цього полягають, очевидно, не тільки в зростанні злочиності, а й в поширеності у громадській, в тому числі професійній, правосвідомості хибної думки, що найкращий засіб боротьби зі злочинністю - ужорсточення покарання. Таку позицію необхідно змінювати. Історія боротьби зі злочинністю у багатьох країнах, незалежно від їх суспільного ладу, свідчить, що ужорсточення покарання не дає бажаних наслідків. Навпаки, жорстокість покарання переконує винного в його несправедливості, робить засудженого більш жорстоким, породжує в його свідомості почуття образи, неповаги до суспільства, держави, її законів, тому значущість покарання у боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю танеминучістю застосування за кожний вчинений злочин. Роль, значення і виконання мети покарання багато в чому залежать від правильності його призначення і реалізації. Воно повинно бути відповідним тяжкості вчиненого злочину. Тільки таке покарання винний та інші особи сприймають як остаточний і дійсно заслужений наслідок злочинної поведінки.
Застосування покарання завжди повинно здійснюватися з додержанням основних напрямків, притаманних кримінальній політиці:
а) застосування суворих мір покарання до рецидивістів і осіб, що вчинили тяжкі злочини;
б) застосування менш суворих мір покарання, передусім покарань, не пов'язаних з ізолюванням винного від суспільства, і навіть умовного засудження або відстрочення виконання покарання до осіб, які уперше вчинили менш тяжкі злочини або злочини, що не являють великої суспільної небезпеки.
Поєднання цих двох напрямків є обов'язковим у здійсненні каральної політики судових органів на сучасному етапі боротьби зі злочинністю.
Список використанної літератури
1. Конституція України. - К.: 1996.
2. Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. - Днепропетровск: Издательство "Пороги", 1992. - с. 130-136.
3. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій. - К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. - с. 283-285.
4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./За ред. професорів
М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - X.: Право,
1997. - с. 249-258.
5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997. - с. 303-308.
6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник за ред. В. І. Шакуна. - К.: НАВСУ. - "Правові джерела", 1998.
7. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., Шакун В. И. - К.: Правові джерела, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве