WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Необхідна оборона - Курсова робота

Необхідна оборона - Курсова робота

караного в кримінальному порядку перевищення цих меж потрібно насамперед усвідомити поняття "суспільно небезпечного посягання".
У постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р. N 16 "Про застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань" дано тлумачення суспільно небезпечного посягання як діяння, передбаченого особливою частиною кримінального закону, незалежно від того, чи притягнена особа, яка його вчинила до кримінальної відповідальності, чи звільнена від неї у зв'язку з неосудністю, недосягненням віку притягнення до кримінальної відповідальності або з інших обставин. При цьому в постанові окремо акцентується увага на визнанні посягання суспільно небезпечним якщо особа, яка заподіяла шкоду іншій особі у зв'язку з вчиненням останньою дій, усвідомлювала малозначучість протиправного посягання5.
На жаль у постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р. щодо визначення поняття суспільно небезпечного діяння роз'яснень не міститься, що сприяє різномаїїтю тлумачень та підходів до вирішення цього питання. Розглянемо погляди на цю проблему декількох вчених науки кримінального права. М. Коржанський вважає, що посягання повинно мати характер нападу, який загрожує тяжкими наслідками у сфері важливих суспільних цінностей - життя, здоров'я, власності, державного управління тощо6. Так само розглядає поняття суспільно небезпечного посягання Михайленко П. П.7 Також існує думка про обов'язковий характер об'єктивності суспільно небезпечного діяння, тобто такого яке за своїм характером і ступенем суспільної небезпечності реально може заподіяти чи створити реальну загрозу заподіяння шкоди правам та інтересам, що охороняються законом, а відвернення цього вимагає заподіяння шкоди тому, ким вчиняється посягання10. Щодо положень КК України, то посягання за своїми об'єктивними даними при виникненні необхідної оборони має досягти ступеня суспільної небезпечності злочину.
На наш погляд, суспільну небезпеку варто розділити на ступінь небезпеки діяння і ступінь небезпеки особистості. Небезпека діяння залежить від місця, часу, способу, обстановки його вчинення, а ступінь суспільної небезпеки завжди підвищується з підвищенням небезпеки злочину.
Основним розміром, що визначає суспільну небезпеку, є реальний збиток (шкода), заподіяний злочином або наявність реальної небезпеки його настання.
Характер суспільної небезпеки визначається суспільними відносинами, на які посягає злочинець, а ступінь небезпеки залежить від ряду чинників: ваги наслідків, форми вини, особливостей посягання і суб'єкта злочину.
Характерним є те, що суспільно небезпечне посягання повинно бути об'єктивно суспільно небезпечним. По іншому необхідно розглядати випадки заподіяння шкоди для захисту від суспільно небезпечного посягання тварині, приналежній тій або іншій особі. При необхідній обороні джерелом посягання є тільки злочинні дії суб'єкта злочину, тобто фізичної осудної особи, що досягла віку кримінальної відповідальності, однієї або декількох, тому захист від нападу тварин не можна вважати необхідною обороною. Дані дії повинні розглядатися по правилам про крайню необхідність (ст. 39 КК України). Однак у тих випадках, коли власник тварини використовує його як знаряддя нападу, заподіяння шкоди тварині, що нападає, є заподіянням майнової шкоди власнику тварини, тому скоєна при цих умовах дія є актом необхідної оборони і цілком підпадає під правила, регулюючі правомірність необхідної оборони.
Суспільну небезпеку посягання, від якого можлива необхідна оборона характеризує також активність протиправних дій правопорушника. Оборона насамперед неприпустима проти посягань, які відбуваються шляхом пасивної поведінки. Вона навряд чи буде можлива проти діянь, що відразу не ведуть до настання фізичної, матеріальної або іншої шкоди, тому що діяння і настання наслідків віддалені один від одного у часі і заподіянню шкоди можна запобігти іншими способами. До таких діянь відносяться контрабанда, дача помилкових показань, обман споживачів тощо. Підставою необхідної оборони є такі посягання, що негайно і неминуче можуть спричинити заподіяння шкоди суспільним відносинам: замах на убивство, зґвалтування, розбій, хуліганство тощо.
Говорячи про злочин як підставу необхідної оборони, слід зазначити, що їм може бути не тільки навмисне діяння. Громадянам звичайно доводиться захищатися від навмисних посягань, але необережне посягання на той або інший об'єкт, що має характер злочинного нападу, має ті ж ознаки, що і умисне суспільно небезпечне посягання, тому здатне створити ситуацію, за умов якої допускається використання права на необхідну оборону.
Таким чином, суспільна небезпека посягання, проти якого можливо застосування права людини на необхідну оборону, характеризується настанням суспільно небезпечних наслідків або їх реальною можливістю настання, об'єктивним характером небезпечності вчинених активних дій, що за своєю суб'єктивною стороною можуть бути як навмисні, так і необережні.
2.2. Посягання повинно бути наявним та дійсним.
Стан необхідної оборони виникає не лише в момент суспільно небезпечного посягання, але і при наявності реальної погрози заподіяння шкоди тому, хто обороняється11.
Таким чином, для визнання акта оборони правомірним не можна вимагати, щоб напад обов'язково вже почався. Напад є наявним, коли була безпосередня погроза нападу.
Оборона неприпустима також і проти вже закінченого нападу, тобто нападу, що явно припинився, не будучи доведений до кінця, або нападу, що уже цілком здійснено. В такому аспекті захисні пристосування не можуть розглядатися як необхідна оборона, тому що вони встановлюються в момент, коли суспільно небезпечного посягання або реальної погрози його вчинення не було, тобто відсутня ознака наявності посягання. Якщо шкода, що заподіяла, бажав розправитися з правопорушником, помститися йому за зроблені раніше аналогічні злочинні дії, правила про необхідну оборону не повинні застосовуватися; в наявності акт помсти, а не оборони, і винний підлягає відповідальності за зроблений їм злочин на загальних засадах12.
Таким чином, право на захист не може існувати необмежений час. Спізнілий захист, як і передчасний, не виключаєкримінальної відповідальності за заподіяння шкоди тому, хто нападав. Право на оборону не виключається, якщо суспільно небезпечне посягання припинене лише на невеликий час, і він може поновитися негайно і зненацька, у будь-який момент13 . Наразі той, хто обороняється вправі продовжувати захист, якщо він не знає, закінчився напад або ні, тобто якщо обстановка посягання не виключає можливості його продовження.
Вчинені у стані необхідної оборони дії тоді усувають суспільну небезпеку вчиненого, коли обстановка суспільно небезпечного нападу була реальною, існуючою у дійсності, а не тільки в уяві суб'єкта. Ознака дійсності посягання означає його реальність. Ця вимога відповідає закону і має фактичне значення для випадків так називаної уявної оборони. Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання (ч. 1 ст. 37 КК України).
Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати
Loading...

 
 

Цікаве