WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи кримінального права - Курсова робота

Принципи кримінального права - Курсова робота

"виключно законами України визначаються…діяння, які є злочинами…та відповідальність за них." Згідно з вимогами Конституції України загальне визначення злочину дає ст. 7 КК України.
До речі, Коржанський М.І. пропонує виділити самостійний принцип законодавчого визначення злочину . Але, як бачимо, це положення є лише одним з аспектів дії принципу законності у кримінальному праві і може розглядатися як один із способів його закріплення у кримінальному законодавстві.
Зі змісту вище згаданого п. 22 ст. 92 КУ випливає суттєве положення про те, що єдиним джерелом кримінального права України є закон - акт єдиного законодавчого органу Верховної Ради України. Це викликане перш за все тим, що кримінальне законодавство завжди пов'язане з застосуванням найбільш суворих форм державного примусу, із значними обмеженнями прав і свобод громадян, що визнані у законному порядку винними у вчиненні злочину. Тому вирішення таких питань повинно відбуватись на рівні актів, що мають вищу юридичну силу, що зумовить стабільність гарантій державно-правового захисту основних прав та свобод людини та громадянина.
Доречним виглядає зауваження Келіної С.Г. та Кудрявцева В.Н. про те, що поряд з закріпленням у основному законі вказівки на те, що покарання за вчинений злочин повинно бути передбачене виключно кримінальним законом, слід встановити аналогічну вимогу щодо закріплення інших наслідків вчинення злочину . До таких питань слід віднести звільнення від покарання чи від кримінальної відповідальності. На рівні законодавчої техніки дане положення можна було б сформулювати так: "Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, встановлює покарання, що підлягає застосуванню до осіб, які вчинили злочин та інші правові наслідки вчинення особою злочину."
До числа "інших правових наслідків" можна віднести судимість. Розкриття правової природи не є предметом даної роботи, але щодо цього інституту кримінального права треба зробити суттєве зауваження. На судимість як кримінально-правовий інститут, безумовно, поширюється принцип законності, але це далеко не означає, що зміст і обсяг правообмежень, що пов'язані з судимістю, повинні визначатися тільки кримінальним законом, на що наполягають Келіна С.Г. і Кудрявцев В.Н. Більш того, вказані обмеження у значно більшому обсязі закріплені іншими галузями права, зокрема, адміністративним.
Принцип законності має пряме відношення і до питань тлумачення кримінального закону у точній відповідності з його текстом. Це, зокрема, означає, що пробіли в праві, а також поправки в діюче кримінальне законодавство не можуть здійснюватись за допомогою обмежувального чи розширювального тлумачення або шляхом аналогії. Такі випадки повинні вирішуватись виключно виданням нового кримінального закону у встановленому порядку. На перший погляд це положення є цілком зрозумілим і як це видно таким, що витікає з норм КУ та КК України. Однак в судово-слідчій практиці воно дотримується далеко не завжди. Так, наприклад, згідно з постановою ПВС України від 28 червня 1991 року "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань" перевищення меж необхідної оборони може тягнути кримінальну відповідальність за ст. 97 або ст. 104 КК України тільки при наявності умислу; необережне перевищення меж необхідної оборони кримінальної відповідальності не тягне . Таке рішення не є протизаконним, адже диспозиції вказаних статей КК взагалі не містять вказівок щодо форми вини при скоєнні описаних в них злочинів. Однак, чітко проглядається обмежувальне тлумачення норм кримінального законодавства Пленумом ВС України. Виникає парадоксальна ситуація, коли, ПВСУ, по суті, сформулював нову норму, яка в деякій мірі відрізняється від змісту ст. 97 та ст. 104 КК України. Прикладом розширювального тлумачення кримінального закону може бути п. 10 постанови ПВСУ від 1 березня 1973 року "Про судову практику у справах про обман покупців" , згідно з яким визнаються відповідальними за ст. 155 КК України колгоспники, які за дорученням колгоспу чи іншої організації продають колгоспну продукцію і при цьому обмірюють, обважують чи обраховують покупців, не дивлячись на те, що ст. 155 КК України прямо не вказує на ті підприємства, робітники яких можуть нести відповідальність за даною статтею. Маємо необґрунтовано розширювальне тлумачення закону, оскільки колгосп не відноситься ані до торгових підприємств, ані до підприємств громадського харчування.
Отже, конституційний принцип законності стосовно галузі кримінального права перш за все означає, що всі положення, які лежать в основі притягнення особи до кримінальної відповідальності за скоєне, призначення покарання, звільнення від нього чи настання інших правових наслідків скоєння злочину, повинні бути сформульовані виключно в законі, зміст якого повинен тлумачитися у точній відповідності з його текстом. Закріплення і послідовне здійснення цього принципу в кримінальному праві має також важливе значення для громадян, посадових осіб, державних органів і громадських організацій, підвищення рівня правової культури населення.
РОЗДІЛ 3. ПРИНЦИП СПРАВЕДЛИВОСТІ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ
3.1. Дія принципу справедливості у кримінальному праві
В юридичній науці принцип справедливості розглядається в якості властивості усієї системи національного права. Особливе значення набуває даний принцип для кримінального права і кримінального правосуддя. Мабуть, не випадково термін "justice" в англійській мові водночас означає і справедливість і правосуддя.
Не дивлячись на виняткову важливість даного принципу для кримінального права розробка його в юридичній науці є недостатньою. Основні точки зору, що існують з даної проблематики можна звести до наступного:
1. Справедливість - це принцип кримінального права;
2. Справедливість - це принцип кримінальної відповідальності;
3. Справедливість - це принцип призначення покарань.
Такі положення є наявним свідченням звуженого розуміння даного принципу у кримінальній науці. Не можна розглядати справедливість лише як принцип відповідальності і тим більше призначення покарання, так як будь-яка норма кримінального законодавства має бути справедливою.
Келіна С.Г. та Кудрявцев В.Н. виділяють 3 рівні прояву принципу справедливості у кримінальному праві. Перший торкається справедливості призначення покарання, другий передбачає для законодавця вимогу визначити справедливу санкцію за злочинне діяння і третій торкається формування колазлочинних діянь. Але водночас вони зазначають, що "навряд чи слід враховувати всі ці аспекти при формуванні справедливості в якості кримінально-правового принципу." Таким чином, автори керувалися тим, що оскільки кримінальне право регулює відносини між громадянами і державою і не відноситься безпосередньо до законодавця, то в законодавчому визначення цього принципу повинен бути відображений тільки прояв справедливості при визначенні судом міри покарання. На основі цього у працях даний принцип сформульовано таким чином: "покарання чи інший захід кримінально-правового впливу, що
Loading...

 
 

Цікаве