WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Принципи кримінального права - Курсова робота

Принципи кримінального права - Курсова робота

звільнення від кримінальної відповідальності) дає підстави говорити про відмову у подальшому від вказаного принципу і розробку більш гнучких форм реалізації держави на вчинений злочин.
4.3.Принципи персональної відповідальності, вини та суб'єктивної осудності
Принципи рівності громадян перед законом та невідворотності відповідальності вимагають наявності особистого характеру відповідальності, що врахував законодавець, зазначивши у ч.2 ст.61 КУ: " Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер". Центральний елемент даного принципу - допущення відповідальності фізичної особи тільки за діяння вчинені особисто ним. "Кримінальна відповідальність, - пише Загородніков М.І, - завжди пов'язана із конкретною особою і не може бути перекладена на іншу людину: ні на батьків, опікунів, ні на громадські організації, юридичні особи, хоча б вони добросовісно погодилися притерпіти правові наслідки злочину".
Не суперечить даному положенню існування інституту співучасті у національному кримінальному праві. Принцип особистої відповідальності діє по відношенню до тих осіб, що вчинили злочини, в тому числі і по відношенню до співучасників, хоча і немає тут деякої специфіки, що зумовлена самим інститутом співучасті. Організатор, підмовник, посібник також несуть кримінальну відповідальність лише за діяння, які вчинені ними особисто. Однак, в силу того, що злочин було вчинено спільно з виконавцем, то такого роду вчинені ними особисті діяння оцінюються не тільки самі по собі, але й с точки зору їх вкладу в спільну злочинну діяльність. Саме тому кримінальний закон (ст. 17) передбачає, при призначенні покарання співучасникам поряд з іншими обставинами враховуються ступінь і характер участі кожного співучасника в вчиненому злочині. У відповідності до даного принципу співучасник не несе відповідальність за ті дії виконавця, які не охоплювалися його умислом та були для нього ексцесом виконавця .
Принцип особистої (персональної) відповідальності не викликає сумнівів ні в радянській, ні в національній кримінально-правовій літературі. Але проблема персонального характеру кримінальної відповідальності на даний момент вирішена не повністю. Згідно закону покарання повинне бути покладено тільки на самого винного. Але фактично ж дана умова не може бути досягненна.
Коли б винна особа не знаходилася у відносинах з іншими людьми, застосування до неї будь якого покарання торкалося б тільки її самої. В реальності мабуть такого не може бути. Кожна людина знаходиться у найрізноманітніших відносинах з іншими людьми і застосування до неї заходів державного примусу не може не впливати на характер цих відносин, а отже й на інших людей.
Звичайно, цей вплив може бути різноманітним, далеко не завжди негативним. Наприклад, застосування покарання до особи, що вчинила посадовий злочин, оздоровлює атмосферу у колективі, укріплює трудовий порядок і службову дисципліну. Однак, зовсім по іншому впливає такий захід державного примусу на людей, як знаходитися в особистій, особливо матеріальній залежності від засудженого. Застосування кримінального покарання може призвести до розладу ряду соціально корисних груп, до погіршення матеріального стану дітей, інших рідних та близьких, до серйозного падіння їх престижу у громадськості. Звідси слід визнати, що застосування покарання за злочин, вчинений однією людиною, невідворотно торкається інтересів інших, пов'язаних з нею людей. Оскільки це не бажаний, але невідворотний наслідок, завдання полягає у тому, щоб ступінь такого впливу по можливості зменшити. Для цього слід вдосконалити існуючу систему кримінальних покарань та практику їх застосування. Так зокрема, видається доцільним розвивати тенденцію до скорочення застосування конфіскації майна як додаткового покарання. Заслуговує на увагу і думка Келіної та Кудрявцева про гарантований заробіток в місцях позбавлення волі, який би міг передаватися сім'ї засудженого .
Принцип особистої відповідальності, як і інші кримінально-правові принципи, потребує подальшого розвитку. Одним з напрямків такого розвитку є поглиблення психологічних аспектів інституту відповідальності, що тісно пов'язано з поняттям вини.
Принцип особистої відповідальності передбачає не тільки фізичну але й психічну індивідуальність суб'єкту. Тобто за висновком Келіної С.Г. "з точки зору цього принципу людина може бути притягнена до кримінальної відповідальності, коли суспільно небезпечне діяння було не тільки "справою його рук", але і продуктом його свідомості та волі" . Звідси тісний зв'язок принципу особистої відповідальності з проблемами осудності, вини та суб'єктивних ознак злочину в цілому.
На органічний зв'язок принципу персональної відповідальності з принципом вини вказують більшість фахівців кримінального права. Деякі з них навіть об'єднують вказані принципи в одне положення: особиста відповідальність особи за наявності вини .
І дійсно, про яку особисту відповідальність може іти мова, якщо особа завдала своїми діями суспільно небезпечний результат, не усвідомлюючи і не маючи можливості усвідомити його. Покарання такої особи було б безцільним та безглуздим с точки зору не тільки спеціальної, але й загальної привенції.
У діючому кримінальному законодавстві принцип вини отримав закріплення у статті 3 ККУ. Згідно якої до кримінальної відповідальності і покаранню може бути притягнута особа, яка вчинила винне (суспільне або з необережності) суспільно-небезпечне діяння, визначене кримінальним законом як злочин. Отже принцип винної відповідальності можна визначити наступним чином: особа несе суспільно небезпечні наслідки, які настали в результаті їх вчинення та по відношенню до яких встановлена вина (умисел чи необережність).
Методологічною основою даного принципу є положення про визнану самостійність людської свідомості у виборі цілей та способів своєї поведінки, прийнятті та здійснення рішень. Звідси вчинок людини не можна розглядати як просту реакціюна зовнішнє середовище. Конкретна ситуація породжує вольовий акт не сама по собі, а лише "переломлюючись" через інтереси, погляди, звички, особливості психіки та інші індивідуальні риси особистості.
З іншого боку цілонаправлена діяльність людини була б неможливою, якби вона не враховувала результатів своїх власних вчинків, що виражається у формі передбачення результатів своєї поведінки. Суб'єкт, як правило, усвідомлює можливий розвиток подій та їх наслідків. Мисленнєвий образ цих наслідків, в свою чергу, формує, прискорює чи сповільнює прийняття рішення.
Отже, конкретний вольовий акт виникає в результаті взаємодії трьох ліній причинного зв'язку, які Келіна С.Г. та Кудрявцев В.М. символічно визначили як "минуле, теперішнє і майбутнє. Минуле - це весь життєвий досвід даної людини, а також особливості її особистості; теперішнє - це ситуація, в якій вона знаходиться в момент вчинення злочину; майбутнє виступає у вигляді мисленнєвої моделі свого вчинку та його наслідків" .
Звідси витікає, що відповідальність особи за свої вчинки базується не тільки на тому, що вона завдала своїми діями суспільно небезпечний результат, але й на тому, що всі
Loading...

 
 

Цікаве