WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття законотворчості і законотворчий процес - Курсова робота

Поняття законотворчості і законотворчий процес - Курсова робота

законодавчих повноважень не надала прийнятим ними правовим актам більше права. А можливість регулювати органами управління таких сфер суспільних відносин, як права, свобод та обов'язків громадян, не відповідає принципам правової держави та теорії розподілу влади. Нормативним актом, який врівноважив би баланс між законами та актами виконавчих органів, міг стати закон про порядок підготовки та прийняття законодавчих актів, правила підготовки й видання урядових та відомчих актів. Такий закон включав би:
1.Відповідність органів державної влади та питань, які причетні до прав та свобод громадян, встановлення різних видів юридичної відповідальності громадян, видів та застосування міри по виконанню. 2.Чітке визначення предмету незаконного нормативного регулювання.
З.Встановлення нагляду та контролю за прийняттям підзаконних нормативних актів, введення обов'язкової попередньої юридичної експертизи проекту незаконного акту, обов'язкова публікація нормативного акта.
^Затвердження дозволяючого порядку в питаннях відомчої нормотворчості.
Загальним конституційним принципом повинно стати те, що будь-яка правова норма видового значення будується на основі відповідного правового нормативу родового значення.
Закон - геніальний регулятор правових відносин. Як нормативно-правовий акт головного призначення, закон повинен мати основополагаючі регулятивні принципи, достатньо чітко сформовані в постатійній носідовності, щоб не виникало ніяких коллізій, як при подальшому розвитку, в незаконних нормативних актах, так і в діяльності по застосуванню права.
Важливим моментом в сбалансованості загальнонародного та загальновидового при державному регулюванні - узгодження державних правових нормативів з нормами мііжнародного права. Принцип главенства міжнародного права в цнвілізованному суспільстві здобув визнання, має конституційне значення та практичне використання. Ратифікований міжнародно-правовий нормативний акт породжує не тільки міждержавні, але й внутрішні державні правовідносини, что впливає на загальнійструктурі та нормативних якостях внутрішнього державного законодавства, його дії.
Відоме універсальне значення для розвитку міждержавних та внутрішніх державних відносин таких нормативно-правових актів, як Декларація з прав людини та громадянина 1789 г., Пакти про арава людини 1966 г. та ін. Відображаючи загальнолюдські потреби вищевказані акти віступають як загальна вагома правова модель соціально-особистих відносин в суспільстві народів, стверджуючи основні правові поняття "народний суверенітет", "право народу на самовизначення", "демократія", "закон", "громадянин", "права людини" та ін.
Саме загальнолюдські правові цінності й складають передумови для відповідного узгодження внутрідержавного та міжнародного права для встановлення універсального правового регулятора суспільного буття.
ПРИНЦИП РЕТРЕБУТИВНОЇ ЗАБЕЗПЕЧЕННОСТІ.
Ретребутивна забезпеченність (в перекладі з латині означає -компенсація, оплата) є діючою специфікою права, умовою його ефективності. В давнину це забезпечення виконувалося через релігійні постулати, моральні звичаї моральна сила яких була здатна корегувати поведінку людини відповідно з суспільними потреби. Подальший розвиток суспільних відносин невідворотно породив зовсім інший регулятор, який забезпечує дієвість правових норм -юридичні санкції, їх основна функція зведена до "силової охорони" правових норм, тобто правової безпеки суспільно-особнстого буття.
Закон без санкцій не має практичного змісту. Обмеження права санкцій з необхідністю тягне за собою втрату його цінностно-регулятивного значення, оскільки його імперативи ставляться в залежність від довільного використання того, кому вони адресовані. Отже, в даному випадку, не можна говорити про гарантоване використання дії законодавства.
Створюючи механізм юридичного захисту на випадок винекнення ситуації, яка порушує право, санкції визначають зміст та реальну функціональну силу принципу невідворотності юридичної ретрибуцїї, зневажання якого можуть звести до деградації або навіть до загибелі державності.
В наш час спостерігається ситуація, коли в ході реформування правової системи заявляється багато нових нормативних актів, але численні законоположення практично не діють. Заявилося поняття бездіяльності закону. В цілому ряді випадків закон відкрито саботується. Про правопорядність, засновану на законності мови ще нема. Юридичні механізми, здатні реально втілити принцип ретребутивної забезпеченості діючих норм права, достатньо не відпрацьовані.
Однак, це не означає що проблема ретребутивної забезпеченості права народжена лише одними факторами правовикористання. Досконалість діяльності по використанню права - актуальне питання. Його рішення залежить від того, наскільки досконалі самі закони. Недоліком діючого законодавства є те, що не всі його ланки в достатній мірі ретребутивні, тобто відсутні однозначні визначення юридичної відповідальності за ті чи інші порушення.
Підчас ретребутивні норми права здійснюються абстрактно, непослідовно.
Особливої уваги заслуговує питання про моральний рейтинг діючого законодавства. А саме, закон, який не вірно відображає потреби суспільного буття, не може являтися основою встановлення юридичної вини та відповідних ретребуцій.
Гостро постає проблема, виконання правовикористовувачем неякісного, дефектного, необгрунтованого та суперечливого закону. В такому випадку не правомірно вести мову про особисту відповідальність та безумовне виконання такого закону. Нема сенсу вести мову про верховенство закону, як головного критерію правової держави, якщо він не має ознак соціальної справедливості. Будь-який диктатор може керуватися формулою ("верховенство закону"), знищуючи при цьому будь-який прояв законності. В дійсно правовій державі домінує справедливий закон. Ідея справедливості лежить в основі демократичної системи права, визначає культуру взаємовідносин держави та її громадян, ступінь правової свободи або ж ретрибуцГЇ.
Як висновок, необхідно ввести в юридичний обіг такі поняття -"антиконституційний закон" та "неправомірні санкції". Слід відзначити, що в правовій державі акти суспільного протесту, які не порушують суспільний лад, юридичним ретрибуціям не підлягають.
Інтеграція України в міжнародне суспільство, в т.ч. в правовій сфері, повинна супроводжуватися реальними можливостями кожного громадянина скористуватися своїм конституційним правом на звернення в будь-яку міжнародну організацію, для захисту своїх прав та свобод, бо це дуже важливо, якщо мова йде про права всього народу.
Отже, з вищесказаного, необхідно прийняти спеціальний законодавчий акт про відповідальність посадових осіб на верховному
Loading...

 
 

Цікаве