WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Поняття законотворчості і законотворчий процес - Курсова робота

Поняття законотворчості і законотворчий процес - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Поняття законотворчості і законотворчий процес
В сучасному суспільстві люди та іх об'єднання постійно стикаються з правилами (нормами), зафіксованими в законах та підзаконних актах -з іх вимогами, заборонами, з необхідністю іх дотримання, виконання і застосування, з тими наслідками, які наступають при іх порушенні. Кожна держава встановлює в суспільних відносинах визначений порядок, який з допомогою законодавства і законності формулює іх в правових нормах, забезпечує, охороняє та захищає. Законодавство охоплює більшість сфер людськоі життєдіяльності, поширює межі свого регулюючого діяння на суспільні відносини по мірі ускладнення соціального буття, безпосередньо супроводжуючи людей в іх спілкуванні друг з другом.
Значна роль законодавства у житті особи і суспільства припускає знання, перед усім, того, яким образом воно створюється, формується та розвивається, в чому суть законотворчості.
Законотворчість, як всяка творчість, припускає у законодавців не тільки загальну культуру, але й потребує від них спеціальних знань, визначених навиків здобуття мистецтвом формування і формулювання законодавчих актів. Ці знання у світовій юридичній теоріі і практиці мають назву - законодавча техніка, яка представляє собою визначену систему вимог при створюванні нормативно-правових правил, законів і підзаконних актів, іх систематизаціі.
Успішна діяльність по створенню законів( інших правових нормативних актів) залежить насамперед від правовоі культури законодавця. Суть правовоі культури законодавця, як складовоі частини загальноі культури, в образі мислення і відповідноі діі, заснованого на визнанні та пізнанні загальнолюдських цінностей права, вимог законності І режиму правопорядку, у відповідності з якими здійснюється законотворча діяльність та правореалізуюча практика.
Правова культура законодавця тисячами ниток пов"язана з загальною культурою. Іі могутній добродійний вплив на правову свідомість, мислення, світогляд тих хто творить закони, на іх Ідінністні правові установки безпосередньо визначають характер законодавства, відповідаючого історичному та національному духу народа, його сподіванням, потребам і інтересам. Разом з тим правова культура законодавця назад впливає на загальну культуру, захищає і утворює умови іі вільного розвитку шляхом виробки прогресивних законів, встановлення режиму правовоі стабільності, послідовноі поведінки в життя потреб законності та встановлення режиму правопорядка.
У культурі законотворчості акумулюються: різнобічні знання дійсності, іі історіі та перспектив розвитку; спеціальні знання про право, закон і законодавчу техніку, вміле іх використання в практичній діяльності по створенню законів та іх реалізації. Опанування цими знаннями і іх використання в процесі законотворчості дозволяють створювати науково обгрунтовані і технічно досконалі акти, в повній мірі відповідаючі назрівшим і назріваючим потребам суспільного прогресу. Законодавець, отже, повинен володіти всебічними і глубокими знаннями, постійно поповнювати іх у спілкуванні з народом, збагачуватись його мудрістю. І для того, щоб перекласти всі ці знання, народну мудрість і свій власний життєвий досвід на мову закона, йому слід оволодіти майстерністю законотворчості, професійно використати заходи законодавчоі техніки.
Динамізм економічних, політичних і соціальне культурних потреб сучасного суспільства висуває все нові і нові задачі відповідаючих суспільних відносин. Багатогранність та глубока соціальна обумовленність цих задач виявляється вже простим перерахуванням проблем, які стають перед законотворчістю, а саме необхідністю:
- спостереження різних соціальних факторів обумовлюючих потребу в нормативно-правовому регулюванні відповідних суспільних відносин;
- виявлення та старанного обліку при формуванні законів, інтересів соціальних та національних утворень, суспільних груп і суспільства в цілому, іх здібностей, звичаев, традицій;
- використання в процесі створення закона відповідних досягнень науки, техніки і культури;
- проведення порівняльного аналізу проектуючого закону не тільки з аналогічними правилами минулих і сьогодні діючих законодавчих систем інших держав, але і з іншими регуляторами суспільної життєдіяльності;
- постановки в доцільних і можливих випадках спеціальних експерементів для визначення оптимального варіанту правового регулювання відповідних груп суспільних відносин і виробки найбільш ефективної форми правового впливу на ці відносини;
- визначення зв"язку, відповідності та взаемодіі проектуючого зако'іпну з даною правовою системою в цілому і насамперед з Конституцією;
- вдосконалення організаційних форм, процедури створення закона.
Ці об"емні і трудомісткі задачі не можуть бути успішно здійсненні без творчого підходу і рішення іх законодавцем.
Законотворчість характеризується органічною єдністю трьох його основних компонентів: пізнання, діяльності і результату, які в своїх діалектичних взаемоперехідах складають відносно закінчений цикл раконотворчості, слідом за яким по висхідноі лініі прямують в тіеі ж послідовності аналогічні цикли, утворюючі у своій цілісності систему цього процесу. Насправді, для того щоб в законах адекватно відображались витікаючі в суспільстві процеси, потрібно весь час виявляти, вивчати і вправно використовувати об'єктивні закономірності, спрямовуючі ці процеси.
Саме тому предпосилкою створення закону е пізнання тих складних умов, факторів і обставин, тих розвиваючих суспільних відносин, правове регулювання яких диктується потребами соціального прогресу.
Однак обмеження законотворчості рамками "чистого" пізнання, не перехідного в "діячу сутність", приховує в собі небезпеку обмеження його пасивною умозрительності. За пізнанням іде діяльність. Цей перехід представляє собою трудомістке багатосхідне розгортання і конкретизацію знання в творчості необхідних суспільству законів. Лише після того, як усвідомлені подробиці і цілі правового регулювання тих чи інших відносин, законодавець приймає рішення про перехід від пізнання до діяльності. Настає період створення самого закону, поділений в свою чергу, на ряд стадій, регулюемих звичайно законом і регламентом, встановленими процедурами.
Якщо пізнання в законотворчості е процесом перетворення об"ективноі дійсності у факт законодавчої свідомості і прийняття відповідного рішення, то реалізація цього рішення в дійсності по створенню закона представляє собою обернений процес перетворення законодавчої свідомості в об"ективно існуючий закон. Тим самим, підсумком законотворчості, його продуктом, виступає результат -закон. Але цей підсумок - лише первинний результат, слід за яким настає дія самого закону, укладаюча в практичному
Loading...

 
 

Цікаве