WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Реалізація норм права - Курсова робота

Реалізація норм права - Курсова робота

Всі акти застосування правових норм можна класифікувати за суб'єктами їх прийняття: акти глави держави (Президента), акти Кабінету Міністрів, акти Верховної Ради України і її Президії, акти місцевих представницьких органів державної влади, органів управління - міністерств, відомств, судових органів, контрольно-наглядових органів, підприємств і організацій, органів громадських об'єднань і приватних юридичних осіб.
2. За галузевою приналежністю норм права, які застосовуються: цивільно-правові, кримінально-правові, адміністративно-правові, акти трудового права тощо.
3. За юридичною формою і назвою: постанови, укази, розпорядження, рішення, накази, ухвали, протести, подання, висновки, вироки тощо.
4. За соціальною функцією у правовому регулюванні: регулятивні, охоронні.
5. За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі, зобов'язуючі, забороняючі.
6. За характером юридичних наслідків: правоконстатуючі (правопідтверджуючі), правовстановлюючі, правоприпиняючі.
7. За формою зовнішнього виразу: письмові, усні, конклюдентні.
Класифікація правових актів може здійснюватись і по інших критеріях, в тому числі: залежно від елементу правової норми, яка застосовується; залежно від видів правових норм;
залежно від видів правовідносин. Слід також виділити акти по застосуванню норм міжнародного права.
4. Основні вимоги правильного правозастосування
В процесі застосування правових норм можна виділити дві групи вимог, які пред'являються до цієї діяльності. До першої групи відносять такі принципи-вимоги: законність, обгрунтованість, доцільність, справедливість і гуманізм. Їх іноді називають основними вимогами правильного застосування правових норм. До другої групи відносять всебічність, повноту, об'єктивність, істинність тощо. Ці вимоги розглядають як похідні, конкретизуючі і доповнюючі, де основних вимог.
1. Розглянемо суть основних вимог правозастосувальної діяльності. Однією із таких вимог або принципів є принцип законності. Всі рішення, які приймаються суб'єктами правозастосувальної діяльності, повинні бути законними. Разом із тим цей принцип можна конкретизувати.
а) Всі рішення (або вироки) повинні прийматись в межах компетенції (повноважень) службових осіб, державних органів і інших суб'єктів правозастосування. Ця компетенція закріплена в. нормативно-правових актах. Наприклад, органи внутрішніх справ згідно із Законом "Про міліцію" не мають повноважень розглядати спори між громадянами і підприємствами. Такі спори між громадянами повинні розглядати загальні суди, а між організаціями і підприємствами - арбітражні суди. В зв'язку з цим, службові особи повинні уважно вивчити справу, щоб правильно визначити, який державний орган повинен її розглядати.
б) Рішення можна приймати лише .на підставі, передбаченій в гіпотезі правової норми або нормативного акту. В гіпотезі сформульовані такі обставини і факти, яким держава надає юридичного значення. Всі інші факти і обставини, які не відображені в гіпотезі правової норми, не мають юридичного значення і не можуть служити підставою для прийняття рішень. Такі рішення будуть незаконними. Коли немає норми права чи нормативного акта, який потрібно застосовувати, то рішення приймаються, виходячи із вимог загальних принципів права.
в) Всі рішення повинні прийматись за процедурою, яка і встановлена законом або іншими нормативно-правовими актами. Це означає, що потрібно точно дотримуватись процесуальних норм, які викладені в кримінально-процесуальному кодексі (КПК), цивільно-процесуальному кодексі, арбітражному або адміністративному процесі. Наприклад, згідно з ст.295 КПК України головуючий суду зобов'язаний роз'яснити права і обов'язки учасникам кримінального процесу, особливо потерпілим і підсудним (ст.294 КПК). Справи про адміністративні правопорушення потрібно розглядати не пізніше ніж через два місяці з моменту скоєння адміністративного проступку.
г) Рішення повинні прийматись у повній відповідності з їх змістом. Це означає, що компетентні службові особи
зобов'язані точно дотримуватись не тільки гіпотези, але і диспозиції, і санкції правової норми. Для того, щоб приймати рішення, потрібно зрозуміти, вияснити зміст правової норми так, як зрозумів її законодавець, коли приймав нормативно-правовий акт.
д) Рішення повинні прийматись у тій формі, яка передбачена законом. Форми рішень можуть бути різними: постанова про адміністративне правопорушення, протокол, ви рок по кримінальних справах, який виноситься судом, рішення по цивільних справах тощо.
В постанові Пленуму Верховного Суду України вказується, що судове рішення є найважливішим актом здійснення правосуддя, покликаним забезпечити захист визначеного Конституцією суспільного ладу і державності республіки, прав тазаконних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і правопорядку. Тому суди повинні неухильно додержувати вимоги про законність і обгрунтованість рішення в цивільній справі.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України .
2. Правильне застосування норм права повинно бути не тільки законним, але й обгрунтованим. Хоч законність і обгрунтованість співпадають в певній мірі, але не зовсім точно. Наприклад, рішення або вирок суду по кримінальній справі може бути законним з формальної позиції (сторони), але необгрунтованим по суті. Обгрунтованість означає застосування норм права на підставі твердо встановлених і перевірених фактів. Це значить, що необхідно не тільки знати зміст і вимоги закону, але й умови їх реалізації в зв'язку з конкретними фактами. Фактична сторона справи повинна відповідати законній стороні і навпаки. Тільки всебічне вивчення і врахування всіх факторів гарантує нас від помилок в процесі прийняття рішень. Суб'єкти правозастосування повинні не тільки сформулювати рішення, але й доказати, чому прийнято таке рішення, а не інше. Обгрунтованим визнається таке рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. В силу принципу безпосередності судового розгляду (ст. 160 ЦПК) рішення може бути обгрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановляються рішення. Неприпустимим є вимагання і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його винесення. Суд може обгрунтувати рішення доказами лише при умові, якщо вони були ним оголошені в судовому засіданні і досліджені у сукупності з іншими матеріалами справи.
3. Застосування норм права повинно бути не тільки законним, обгрунтованим, але і доцільним. Доцільність в принципі закладена в нормативно-правових актах, та й сам закон повинен бути доцільним. Тому точне і неухильне його виконання і дотримання є доцільним застосуванням. Разом із тим, в законі даються альтернативні рішення, санкції, вибір яких повинен бути найбільш доцільним. Це значить, що суб'єкт правозастосування повинен
Loading...

 
 

Цікаве