WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Державна форма власності: види, суб’єкти, об’єкти - Курсова робота

Державна форма власності: види, суб’єкти, об’єкти - Курсова робота

виробництві, що дало підстави дослідникам сформулювати тезу про створення змішаної економіки та втрату нею капіталістичного характеру і набуття соціалістичних рис. При цьому не заперечується необхідність певного державного планування і управління економікою.
Формування соціалістичного інституту права власності в СРСР, а водночас і в Україні, знаходилося під впливом марксистське-ленінської ідеології та керівництвом Комуністичної партії Радянського Союзу. Основоположники марксизму-ленінізму вважали, що лише загальнонародна власність, закріплена за державою, здатна ліквідувати нерівність і несправедливість у суспільстві та привести до побудови комунізму. Державну власність розглядали як абсолют, як економічну категорію, яка не має негативу. В.І. Ленін прямо зазначав, що "ми задачу, мету соціалізму бачимо в тому, щоб обернути землю, підприємства у власність Радянської республіки".
Формування права державної власності здійснювалося в Україні досить неоднозначно. Як відомо, до 1917 року Україна була повністю залежна від Російської імперії і не мала своїх повноцінних органів державної влади та інших державних атрибутів, які вона втратила після Указу Катерини II про ліквідацію Запорозької Січі від 3 серпня 1775 р.
Заради справедливості варто зазначити, що і до цього Указу імператриці Катерини II у правових джерелах України формально державна власність не згадується. Водночас із багатьох документів, зокрема періоду Гетьманської України, вбачається, що виділялося майно та податки для загальнодержавних потреб.
Право державної власності в Україні у власному розумінні цього поняття розпочало, таким чином, формуватися після Жовтневої соціалістичної революції і відповідно знаходилося під впливом політичних і економічних змін, що відбувалися в Росії. При цьому, якщо до утворення в 1922 р. Союзу РСР правове регулювання відносин власності мало певні розбіжності, то після входження України до складу СРСР воно було ідентичним правовому регулюванню таких відносин в Росії та інших союзних республіках, оскільки ця сфера відносин була прерогативою союзного законодавства, положення якого згодом відтворювалися в законодавстві союзних республік.
Отже, аналізуючи розвиток інституту права власності та права державної власності, можна виділити два періоди, які кардинально змінювали його сутність: період соціалістичного будівництва (1917-1990 роки) і період ринкових реформ (1990-1997 роки).
Доцільно виділити такі етапи становлення в Україні (а відтак і в СРСР) права державної власності соціалістичного періоду:
1) 1917-1936 р.р.- етап ліквідації приватної власності та зародження державної власності шляхом примусової націоналізації приватної власності;
2) 1936-1961 р.р.- період оптимізації співіснування державної і колгоспно-кооперативної форм власності та створення мінімальних засад їх правового регулювання і встановлення адекватних соціалістичним уявленням форм господарювання;
3) 1961 -1985 р.р.- період фетишизації державної власності, одержавлення економіки та встановлення правових переваг для державної власності;
4) 1985-1990 р.р.- період початкового роздержавлення загальнодержавної власності в СРСР.
В кінці 80-х років в СРСР поглибилися економічні та політичні кризові явища, які призвели до розпаду Союзу РСР та суверенізації республік. Не оминули ці явища й Українську РСР. 16 липня 1990 року Верховна Рада прийняла Декларацію про державний суверенітет України, а згодом (3 серпня 1990 р.) - Закону "Про економічну самостійність Української РСР" , в якому були сформульовані основні принципи економічної незалежності України та визначені основні форми власності. Ст. 4 Закону передбачалися державна, колективна та індивідуальна власність (особиста і приватна трудова). Важливо також те, що була прийнята спеціальна Постанова Верховної Ради України "Про реалізацію Закон "Про економічну самостійність Української РСР", якою було доручено Раді Міністрів України підготувати проекти законів про: власність, про землю, оподаткування, оренду, підприємництво, підприємства, акціонерні товариства, банки, фінансово-кредитну систему, цінні папери і фондовий ринок, роздержавлення та ін. Не випадково в наведеному переліку на першому місці значиться проект Закону про власність. Саме прийняття такого закону повинно було законодавче закріпити перехід України до зміни форм власності, ліквідувати безроздільне панування державної власності, створити передумови для розвитку підприємництва. Фактично, прийнятий 7 лютого 1991 р. Верховною Радою Закон України "Про власність" став фундаментом для прийняття усіх інших законів ринкового спрямування, в т.ч. приватизаційних.
Таким чином, 1990-1991 роки можна вважати моментом початку ринкових реформ в Україні, які тривають і нині. Центральне місце в цих реформах, звичайно, займають зміни відносин власності. Загалом же 1990-1997 роки можна охарактеризувати як період роздержавлення державної власності шляхом акціонування, приватизації з метою створення приватного сектора економіки та підприємницького середовища на базі різних форм власності. Однак, навіть у межах цього незначного проміжку часу у становленні державної власності можна виділити два підетапи. Так, у 1991-1996 роках державна власність визнається у формі загальнодержавної та комунальної (власності адміністративно-територіальних одиниць), тобто є двоступеневою. Нова Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., змінила таку конструкцію державної власності і відмежувала комунальну власність від державної, в результаті остання стала одноступеневою.
Український Закон "Про власність", безперечно, успадкував прогресивні положення союзного закону та окремі вдалі, а також не досить вдалі юридичні конструкції. Однак, як за своєю конструкцією, так і за змістом, український Закон "Про власність" вмістив істотні відмінності від аналогічного союзного закону, що ще раз засвідчило прагнення українського суспільства до самостійного законотворення. В цілому ж Закон України "Про власність" набув всеохоплюючого значення, оскільки фактично став фундаментом для прийняття усіх наступних законодавчих актів ринкової орієнтації та процесу ринкових перетворень в Україні, незважаючи на те, що з часом окремі його положення втратили свою значимість.
Заради справедливості необхідно відзначити, що ще до прийняття Закону "Про власність" були вжиті заходи щодо захисту та утвердження права державної власності України. Так, ще 29 листопада 1990 р. постановою Верховної Ради України було встановлено мораторій на зміну форм власності на державне майно, оскільки у зв'язку із прийняттям Закону "Про власність в СРСР" виникла небезпека перерозподілу державного майна, що знаходилося на території України, на користь Союзу РСР та недержавних юридичних осіб і окремих громадян.
Важливе значення для збереження державної власності мала також постанова Верховної Ради УРСР "Про управління державним майномУкраїнської РСР", від 15 жовтня 1990р., якою
Loading...

 
 

Цікаве