WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаПравознавство → Апарат Президента України - Курсова робота

Апарат Президента України - Курсова робота

посадами поплатилися лише 5 голів обладміністрацій: Львівської, Тернопільської, Вінницької, Волинської та Херсонської. Причому, губернаторів Вінничини та Тернопільщини змінювали і в 1998 році, що можна розцінювати як невдалий експеримент.) Після парламентських виборів 2002 року з 1 квітня по 1 вересня глава держави підписав 94 укази про звільнення з посад голів регіональних (районних, міських, районних у містах) держ­адміністрацій. За аналогічний період 1998 року був підписаний лише один подібний указ про звільнення В. Семенова з посади голови Севастопольської міськ­держадміністрації (принагідно зазначимо, що згідно зі ст.133 Конституції України м. Севастополь має статус окремої адміністративно-територіальної одиниці, на рівні з областями та Автономною Республікою Крим).
Взагалі ж, принцип політичної відповідальності державних чиновників, якими за статусом є голови регіональних держадміністрацій, є хибним з огляду на те, що самих губернаторів чи голів райдержадміністрацій в Україні не обирають, їх призначає особисто Президент. Виходить, що за політичні поразки Президента від­по­відають особи, які є фактично звичайним інструментом в руках самого глави дер­жави та чиновників його Адміністрації. До того ж укази Президента про звільнення посадових осіб держави, як правило, підписуються без указання причин, через які того чи іншого чиновника звільняють з посади або з формулюванням "згідно поданої заяви". Можливо, певним поясненням цієї тенденції є масова практика в регіонах, коли губернатори, щоб застрахувати себе від політичних ризиків під час виборів, вимагали з підлеглих їм працівників райдержадміністрацій заяви про звільнення за власним бажанням без вказання дати звільнення.
Види кадрових указів Квітень-серпень
1998 року Квітень-серпень
2002 року
Кількість % Кількість %
Центральна виконавча влада 188 74 186 51
Регіональна виконавча влада 31 12 135 37
Судова влада 18 7 14 4
Посольства та закордонні представництва 17 7 28 8
Разом 254 100 363 100
Аналіз регіонального представництва змінених глав місцевих адміністрацій дозволяє зробити висновок, що ці зміни у більшості випадків стосувалися тих районів, де СПУ, БЮТ та "Наша Україна" набрали несподівано великий для влади відсоток голосів, а також тих, де у мажоритарних округах перемогли представники опозиції. Таким чином, на місцевому рівні в Україні чиновників різного рівня замінюють на особисто відданих главі Адміністрації. Так, за півроку після виборів було звільнено із займаних посад 94 голів районних адміністрацій (загалом в Україні 611 районів). Найбільше - в Івано-Франківській та Херсонській (по 8); Харківській та Хмельницькій (по 7); Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Полтавській (по 6); Закарпатській та Львівській областях (по 5). У Луганській області - 4; Донецькій області та м. Києві - по 3; у Житомирській, Кіровоградській, Рівненській, Черкаській, Чернівецькій, Чернігівській областях та в м. Севастополі - по 2; у Волинській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Тернопільській областях та Автономній Республіці Крим - по 1 [18, с.75].
2. РЕОРГАНІЗАЦІЯ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА.
ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАРІАТ ПРЕЗИДЕНТА
2.1. Виникнення державного секретаріату Президента України
24 січня одним із перших своїх указів Віктор Ющенко розпорядився реорганізувати адміністрацію Президента на державний секретаріат Президента. Очолити новий орган мав державний секретар, яким було призначено екс-керівника виборчої кампанії Віктора Андрійовича Олександра Зінченка.
Указом Президента України від 27 січня 2005 року № 111/2005 з метою належного організаційного, правового, консультативного, інформаційного, експертно-аналітичного, матеріально-технічного та інших видів забезпечення виконання главою держави конституційних повноважень, відповідно до пункту 28 частини першої статті 106 Конституції України постановлено:
1. Затвердити Положення про Секретаріат Президента України та Структуру Секретаріату Президента України.
2. Встановити, що Секретаріат Президента України є правонаступником Адміністрації Президента України.
3. Визнати такими, що втратили чинність:
" Указ Президента України від 14 грудня 1996 року № 1220 "Про Адміністрацію Президента України";
" Указ Президента України від 19 лютого 1997 року № 159 "Про затвердження Положення про Адміністрацію Президента України";
" Указ Президента України від 20 серпня 2002 року № 729 "Про заходи щодо вдосконалення діяльності Адміністрації Президента України";
" Указ Президента України від 6 березня 2003 року № 203 "Питання Адміністрації Президента України";
" Указ Президента України від 6 червня 2003 року № 484 "Про Головне аналітичне управління Адміністрації Президента України";
" статті 4-7, 9-12 Указу Президента України від 14 квітня 2004 року № 434 "Про невідкладні заходи з удосконалення організації прийому громадян органами державної влади, органами місцевого самоврядування та посадовими і службовими особами цих органів";
" Указ Президента України від 20 жовтня 2004 року № 1284 "Про внесення змін до Указу Президента України від 20 серпня 2002 року № 729" [9].
Для підвищення ефективності роботи пропонувалося істотно зменшити кількість навколопрезидентських чиновників - від 2500 (саме стільки, за деякими даними, працювало в АП Віктора Медведчука) до 700-800. Таке масштабне чищення мало дозволити настільки ж суттєво безболісно збільшити оклади працівникам президентської служби. Це могло стимулювати виробничий ентузіазм і, можливо, вберегти від спокуси шукати додаткові заробітки.
Планувалося також скасувати інститут президентських помічників. Головна роль відводилася так званим державним радникам, кожен із яких мавкурирувати конкретний напрям - зовнішню політику, проблематику регіонів, питання національної безпеки тощо. Радник мав право обзавестися власною аналітичною службою. А службам цим, у свою чергу, ставилося в обов'язок тісне співробітництво з профільними державними й недержавними структурами. Таким чином, передбачалося створити вузькоспеціалізовані високопрофесіональні центри, які повинні були збирати, опрацьовувати й аналізувати необхідну для Президента інформацію. А крім того, готувати проекти рішень, спроможні стати основою для відповідних президентських указів і розпоряджень.
Модель припала до смаку Віктору Ющенку, оскільки вона принципово відрізнялася від механізму побудови президентської адміністрації за Леоніда Кучми. Як відомо, в основі кучмівських АП завжди лежала жорстка ієрархічна вертикаль, що є класичною ознакою авторитарних режимів. Модель, запроваджена останнім адміністратором Леоніда Даниловича Віктором Медведчуком, передбачала жорстку єдиноначальність. Із лідером об'єднаних есдеків із більшим або меншим успіхом намагався конкурувати перший помічник Кучми Сергій Льовочкін. Проте навіть його локальні апаратні перемоги не дозволяли ставити під сумнів перевагу Медведчука. За Віктора Володимировича в АП існував єдиний канал інформації, що надходила до Президента, єдиний центр впливу та єдиний орган розроблення рішень - він сам.
Під час передвиборної кампанії Ющенко неодноразово заявляв: у разі перемоги він має намір перетворити президентський апарат із всесильного монстра на звичайну канцелярію. Максимально завантажену
Loading...

 
 

Цікаве